Дитяча письменниця та погана мати: сьогодні - день народження Астрід Ліндгрен

Люди, мало знайомі з реальним життям так званої "інтелектуальної тусовки", часто плутають авторів з їх персонажами та ідеями. Так, знаменитий німецький філософ Артур Шопенгауер, який вважав логічним чином дій для людини самогубство, насправді любив добре поїсти, а заразом випити. Найзнаменитіші актори-коміки були в житті меланхоліками (тут, очевидно, працював по обидва боки процес компенсації). Один дуже популярний кілька десятиліть тому дитячий письменник (не називатимемо його прізвища) з добрими і симпатичними героями, як з'ясувалося пізніше, віддав свою малолітню дочку "на виховання" в секту (природно, вона так не називалася, але такою була).

Ось і знаменита дитяча письменниця Астрід Ліндгрен, 115 років від дня народження якої виповнюється сьогодні, була спочатку далеко не зразковою матір'ю. Щоправда, свою першу дитину віддала не в секту, а... на усиновлення. Причому. як і в попередньому прикладі, з метою "як би" гуманною - мовляв, надто молода була для матері.

У 18 років Ліндгрен, юна репортерка, завагітніла від 48-річного одруженого головного редактора свого журналу і поїхала народжувати сина до Копенгагена, оскільки в Данії можна було не називати прізвища батька. Після пологів Ліндгрен віддала його до прийомної родини. І тільки тоді, коли роками пізніше вийшла заміж, забрала сина з прийомної сім'ї додому, а потім народила чоловікові, який, до речі, усиновив Ларса, його рідну дитину – доньку Карін.

Саме Карін придумала для знаменитої героїні книг Ліндгрен ім'я Пеппі Довгапанчоха (іноді ці слова пишуть окремо, але шведською вони пишуться разом Långstrump, так залишилося і в першому перекладі). Тут, правда, треба зробити виправлення - не Пеппі, а Піппі, Pippi. У Пеппі її перейменувала перекладачка для того, щоб уникнути аналогій, які напрошуються у маленького слухача (або вже читача).

З'явилася вона не просто так. Як вважає німецька газета Berliner Zeitung, що згадала деякий час тому про 75-річчя Пеппі, Ліндгрен вигадала її таку як противагу «раціональній соціальній державі Швеція», в якій жила письменниця, «її чистим лікарням і школам, однаковим червоним або жовтим односімейним будинкам з двосхилим дахом, гладким газоном і клумбами з трояндами». Мовлялв, шведи заради цього благополучного та спокійного життя погодилися з «глибоким втручанням держави в особисте життя, навіть євгеніку, спрямовану проти соціальних аутсайдерів та інвалідів». А Ліндгрен «разом із Піпі виступила проти соціального тиску на індивідуальність».

Інший знаменитий персонаж Ліндгрен, Карлсон, теж з'явився на світ, як вважають дослідники, завдяки її дітям – точніше, першому, Ларсу, якого вона віддала у прийомну родину. А ще точніше - завдяки докорам її совісті з цього приводу як приклад того, що буває, коли не приділяєш належної уваги дітям. Адже з точки зору психоаналізу Карлсон, цей чоловічок з пропелером, є об'єктивацією фантазій Малюка. Мовляв, самотня дитина, яка почувається покинутою, з цієї причини не відчуває симпатій ні до батьків, ні до навколишнього світу, а тому головним її бажанням є поводитися з ними всупереч загальноприйнятим правилам. Однак оскільки він собі цього через гарантоване подальше покарання дозволити не може, то вигадує чоловічка, який робитиме все це за нього.

Причому ця людина - ненажера, брехня, хвалько, егоїст і зрадник. Адже як тільки в квартирі з'являються батьки Малюка, Карлсон відразу відлітає, залишаючи Малюка виправдовуватися за результати його, Карлсона, витівок. Для Ліндгрена це все – приклад того, наскільки небезпечно не приділяти належної уваги дитині, яка через це вигадує собі таких огидних «друзів» (насправді – егоїстів та зрадників), як Карлсон.

Доказом цього - те, що у Карін, яка вигадала Карлсона, він був у неї маленьким доброзичливим старим без будь-яких витівок. Пропелер, егоїзм і прагнення панувати над Малюком дмля нього приписала Ліндгрен, коли зробила своїм літературним персонажем. Цікаво, що звичайні шведи це чудово розуміють без жодного психоаналізу - недарма у списку улюблених героїв дитячих книг Карлсон посідає у них лише 15-те місце.

Тож іноді життя, яке стоїть за простими та веселими дитячими книжками, буває дуже непростим і невеселим.

Заставне фото: Pinterest