Діалог як пролог: що показала зустріч священиків ПЦУ та УПЦ

Саме після повномасштабного вторгнення РФ в Україну представники одразу двох фракцій – провласної «Слуги народу» та «Голосу» зареєстрували у Верховній Раді законопроекти про заборону діяльності на території нашої держави УПЦ МП, якою керує митрополит Онуфрій і яка нерозривно асоціювалася з Москвою. Однак на календарі — майже екватор літа, а «церковні» ініціативи власників мандатів все ще припадають пилом у парламентських засіках. І, як розповів один з нардепів-«слуг», це невипадково.

За словами співрозмовника, палке бажання власників мандатів заборонити в Україні діяльність УПЦ остудила Банкова. «Президент виступав і виступає категорично проти такого сценарію, вважаючи, що УПЦ, яка має на сьогодні найбільшу кількість парафій, цілком має право на існування, якщо виявлятиме свою абстрагованість від московського патріархату з одного боку і підтверджуватиме служіння українському народу, з іншого. Церква і влада, що представляє державу, у нас де-юре автономні, але питання настільки тонке і делікатне, що Володимиру Зеленському довелося зіграти роль комунікатора і у нього це вийшло», - підсумував наш співрозмовник із «зеленої» політсили.

Читайте також: У Мелітополі колаборанти бояться ходити на роботу

На відміну від свого попередника Порошенка, Зе не надто – принаймні публічно – «світиться» у церковних справах. Однак не лише нардеп від «Слуги народу», а й джерела в обох церквах підтвердили, що до великого діалогу їх підштовхував саме гарант, наполягаючи, що війна має спонукати українських священиків шукати точки дотику та розуміння. До слова, за іронією долі, із понад півсотні знищених путінськими «визволителями» українських храмів 90% становлять церкви саме УПЦ МП.

Збори представників ПЦУ та УПЦ МП відбулися у вівторок, 5 липня, у митрополичому будинку біля Софії Київської. У ньому брали участь два десятки священиків під модерацією Держслужби з етнополітики та свободи совісті. Хоча учасники були досить оптимістичні та говорили про необхідність діалогу та єдності, насправді не все так однозначно. Як кажуть у кулуарах, священики УПЦ МП нібито не погоджували свої дії з вищим керівництвом, а тому зустріч у Софії може для них спричинити не дуже приємні наслідки. Втім, те, що вони вирішили самовільно зіграти ва-банк, може й навпаки змусити Онуфрія до жорсткіших формулювань на адресу московської митрополії та її скандального намісника Кирила, який благословляє «визволителів» на вбивство, зокрема мирних українців.

Зазначимо, що офіційно УПЦ МП і надалі не визнає канонічність автокефальної Православної церкви України та вважає їх розкольниками. Наразі УПЦ формально нібито порвала з РПЦ та проголосила незалежність. Однак її реальний рух від Москви досі перебуває під великим питанням.

З іншого боку, РПЦ у відповідь на антимосковський рух «позичила» в УПЦ МП кримські єпархії і незабаром може зробити так само з єпархіями на інших окупованих територіях. УПЦ засуджує дії Москви та підтримку Кирилом війни проти України. Однак усередині держави ворогом номер один для них фактично є саме ПЦУ, куди під час великої війни перейшли майже півтисячі парафій УПЦ, які не бажають мати нічого спільного з російським православ'ям.

Саме ці переходи зараз в УПЦ називають найбільшою перепоною на шляху діалогу. На соборі УПЦ 27 травня цю умову назвали головною для початку офіційного діалогу – «припинити силові захоплення храмів та примусові переклади парафій Української Православної Церкви». У ПЦУ переходи назвали добровільними, а умова – ультиматумом.

Саме на такому, м'яко кажучи, несприятливому фоні і відбулася зустріч у Софії, де, як ми вже зазначили вище, зібралося двадцять священиків обох церков. Все пройшло тихо-мирно, а до вечора середи, 6 липня, було опубліковано спільну заяву ПЦУ та УПЦ, яку у Facebook оприлюднив відомий київський священик Георгій Коваленко. У узгодженому маніфесті священики виклали своє бачення компромісів, взаємного визнання та єднання православних гілок в Україні. А також закликали ієрархів обох церков розпочати офіційний діалог між ПЦУ та УПЦ вже до Дня хрещення Київської Русі-України 28 липня.

«Я б охарактеризував цю зустріч у Софії Київській як початок процесу об’єднання знизу. На сьогодні це справді неформальна зустріч представників УПЦ та ПЦУ. Але якщо щодо статусу та повноважень ПЦУ у нас є якесь розуміння, то, на жаль, священики УПЦ МП представляли поки що себе та свої парафії. Однак сьогодні це важливе започаткування такого неформального спілкування між священиками, яке вже має свій результат. Зокрема, за результатами зустрічі було опубліковано «декларацію порозуміння». Вона відкрита для вільного підписання, і ми бачитимемо, наскільки ця декларація матиме відгук у середовищі священиків УПЦ. І тут є дуже цікавий пункт щодо необхідності започаткування діалогу та спільності позицій. У декларації вказується на засудження деструктивної позиції Московської патріархії, яка, знехтувавши заповіді божі, перетворюється на «прислугу» путінського режиму і благословляє російських агресорів на кровопролиття», - зазначив недавно в ефірі загальнонаціонального телемарафону релігієзнавець, професор інституту.

«Я думаю, що «декларація розуміння», яка є результатом цієї зустрічі, також матиме певний резонанс у середовищі священиків, які не є політично ангажованими, а підходять до вирішення таких питань з богословських канонічних позицій», - резюмує експерт.

У свою чергу релігієзнавець, доктор філософських наук Юрій Чорноморець переконаний, що об'єднання двох православних церков в Україні є лише питанням часу. «Скільки б сьогодні не існувало розбіжностей, це не означає, що умовно завтра їх не вдасться усунути. Все ж таки чудово розуміють, що не може бути в принципі двох автокефальних церков на одній території. Має бути один предстоятель православної церкви і історично до цього все рухатиметься. Але коли відбудеться об'єднання, як воно відбудеться зараз складно сказати. На мій погляд, без посередництва інших предстоятелів УПЦ та ПЦУ самі між собою не розберуться», - наголосив релігієзнавець у коментарі Lenta.UA.

Священик ПЦУ Андрій Дудченко написав у себе у Facebook наступне: «Я був учасником зустрічі. Був радий побачити старих друзів та познайомитися з новими. Говорили понад три години. Було запропоновано висловитись насамперед про те, що у нас є спільне. Зрозуміло, що спільного у нас набагато більше, ніж того, що розділяє. У нас є спільна віра, спільна богословська, літургійна та канонічна традиції. Ми маємо спільну історію, але іноді відрізняємося в оцінці певних подій з історії. Потрібно працювати над загальним баченням історії. Ми єдині у розумінні деструктивної позиції Московського Патріархату, який підтримав війну проти України. Ми маємо багато спільних проблем. Усі ми є вихідцями з РПЦ. Усі ми відчуваємо брак освіти духовенства та єпископства. Нашим церквам властива «візантійщина» у плані надмірного акцентування ритуалу, різних іграшок та атрибутів влади та авторитету. Нам потрібно вивчати та відроджувати київську традицію – і в літургіці, і в церковному мистецтві та архітектурі, і в канонічній традиції виборності духовенства та єпископату. Загалом отці учасники з боку УПЦ справили приємне враження та відчуття, що хочуть справді бути Христовою Церквою в Україні. Вони погодилися, що особисто визнають обряди в ПЦУ, тому наступним кроком може бути відкрите проголошення того, що віруючі можуть вільно відвідувати храми та брати участь у богослужіннях обох юрисдикцій. З нашого боку, перешкод до цього немає. Ми відкриті для спілкування, співпраці та спільної молитви».

Незважаючи, втім, на загальний «одобрямс» у своєму Facebook-пості Дудченко не відмовив собі в задоволенні вколоти керівництво УПЦ: «Дізнався про деякі цікаві нюанси. Так, рішення собору УПЦ у Феофанії у тій частині, які стосуються діалогу з ПЦУ (та ультимативні), на самому соборі не обговорювалися. До цього просто не дійшли, а прийняли те, що було виготовлено. Ще цікавіше, що митрополит Онуфрій дає усні дозволи поминати Кирила на парафіях Київської єпархії, які цього хочуть. Ось така квазі-автокефалія».

Слід зазначити, що першим про священиків ПЦУ і УПЦ, що відбувся контакт face to face, повідомив міністр культури та інформаційної політики, екс-нардеп від «Слуги народу» і колишній керівник «плюсів», який засів з моменту старту великої війни на дно олігарха Коломойського – Олександр Ткаченко . "Крига зрушила! Сьогодні, коли війна ставить перед нами нові виклики, все зайве залишається позаду… Я вірю, що ця зустріч – початок нового, мудрого, сильного шляху наших церков заради вільного та мирного майбутнього України. Міністерство культури та інформаційної політики України та Державна служба України з етнополітики та свободи совісті цьому всіляко сприятимуть», - написав у Facebook голова Мінкульту.

Оптимізм урядовця не поділяє релігієзнавець Ярослав Коцюба: «За словами Ткаченка, ці переговори – «початок нового, мудрого, сильного шляху наших церков заради вільного та мирного майбутнього України». Деякі ЗМІ так надихнулися оптимістичними словами міністра, що побігли попереду паровоза, розвинувши переможні реляції до максимуму, мовляв, «представники ПЦУ та УПЦ МП провели зустріч із подолання розколу». По-перше, і це найголовніше, цей діалог проходив не на представницькому рівні. То була зустріч священиків. Тому всі заяви та рішення цієї зустрічі декларативні, якщо не декоративні. По-друге, діалог важко назвати «історичним». У жовтні 2009 року УПЦ МП та УПЦ Київського патріархату (майбутня ПЦУ) створили робочі групи з вироблення будь-якої більш менш загальної позиції для подолання церковного поділу. Але тоді правила гри та умови для діалогу фактично визначали представники МП, які мали не лише чисельну перевагу в парафіях, а й потужну політичну підтримку, зокрема Партії регіонів, представник якої – Віктор Янукович – за кілька місяців стане президентом України. Сьогодні через російську агресію політичні полюси змінилися протилежними. І тепер уже УПЦ МП опинилася на місці УПЦ КП».

«Серед керівництва ПЦУ домінуючою залишається позиція, яку висловив Вселенський патріарх Варфоломій: двох паралельних православних юрисдикцій на території України не може бути. Тобто має існувати лише автокефальна Церква, тобто ПЦУ. І єдиний шлях до цього, як не крути, – заборона Моспатріархату. Але ця заборона може бути або жорсткою – за законодавчими ініціативами, або м'якою – за рішенням місцевих органів самоврядування. Втім, центральна влада розконсервувала третій шлях – через «діалог та порозуміння», незважаючи на те, що він уже триває 13 років. Якщо ПЦУ влаштовує будь-який сценарій, то УПЦ МП – жоден. Сьогодні Моспатріархат в Україні живе у парадигмі «церкви-ізгоя». На розповідях про «репресії» їм якось вдається тримати ядро своїх віруючих», – підсумував Ярослав Коцюба.

Голова Держслужби з етнополітики та свободи совісті, що модерувала зустріч священиків ПЦУ та УПЦ, Олена Богдан каже, що зустрічі представників двох церков тепер можуть розпочатися в багатьох регіонах і перетворитися на широкий православний діалог на рівні священиків і мирян. Вона сподівається, що це буде щира розмова про майбутнє українського православ'я на основі власного досвіду.

Втім, з урахуванням того, що на офіційному сайті УПЦ про «мудрий та історичний діалог», що відбувся, не згадується ні сном, ні духом, зрозуміло, що до реального початку об'єднання двох церков ще дуже і дуже далеко...

Читайте також: Сенатори США просять передати Україні ракети ATACMS для HIMARS