Чому французькі комуністи вітали німців в 1940-му

Менш як тиждень знадобилося французьким комуністам, щоб «перетравити» пакт Молотова — Ріббентропа в 1939-му, — пише Арно Фольш у Valeurs actuelles . Комуністична партія Франції підкорилася вказівкам Комінтерну, який зобов'язав всі братські партії виконувати прийняті Москвою рішення.

«Поділ капіталістичних держав на фашистські та демократичні зараз не має значення», — пояснили в Комінтерні. Глава ФКП Моріс Торез відправив партійному керівництву лист з наступними вказівками: «Ленін учив нас, що коливання неприпустимі, коли ...в інтересах народу необхідно стати союзником навіть самого диявола ...Той, хто не розуміє цього, не може бути революціонером». Єдина мета, як він представив її 19 листопада 1939 роки (на той час Франція і Великобританія вже перебували в стані війни з Німеччиною, — прим. ред.), полягала в «опорі французькому імперіалізму і його уряду».

Хоча французька компартія була незабаром розпущена за «змову з ворогом», вона пішла в підпілля і продовжила боротьбу проти своєї країни. 1 жовтня її парламентська фракція (перейменована в «робітничо-селянську») звернулася до спікера нижньої палати Едуарда Ерріо в марній спробі переконати його скликати депутатів для обговорення «справедливого і сталого миру» Франції з гітлерівською Німеччиною і сталінським Радянським Союзом.

Ніщо не могло змусити партію відмовитися від цього курсу. Навіть вступ німецьких військ в Париж 14 червня 1940 року. Навіть спрямовані Молотовим Гітлеру три дні по тому привітання від радянського уряду у зв'язку з «блискучим успіхом Вермахту». По всій країні продовжували з'являтися листівки і афіші із закликом вести боротьбу з тим же супротивником — «французьким імперіалізмом».

«Поки імперіалісти ведуть смертельну боротьбу, Радянський Союз Леніна і Сталіна проводить розумну політику миру і нейтралітету, яка дозволяє йому залишитися в стороні від конфлікту, — запевняла одна така афіша. — Радянська політика миру відповідає побажанням французького народу. Геть капіталістичний режим, який плодить злидні і війну. Хай живе СРСР! Хай живе Сталін!»

«Французькі солдати! Німецькі робітники — не ваші вороги. Братайтеся, братайтеся!» — закликала одна комуністична листівка. «Німецькі солдати — ваші брати, домовляйтеся з ними. Ваш ворог — великий капітал, трести Франції, Англії, Америки!», — стверджувала інша. «Ворог знаходиться не по ту сторону лінії Зігфріда, а всередині нашої країни», — запевняла третя.

Міністр закордонних справ Рейху Ріббентроп якось сказав Муссоліні, який здивувався такому достатку комуністичної пропаганди: «Знаєте, Дуче, деякі друкуються в Німеччині...».

Не залишалася осторонь і газета «Юманіте», офіційного повернення якої марно намагалася домогтися компартія (німці були згодні, але уряд Віші категорично заперечував): «Французькі працівники та німецькі солдати. Відрадно бачити, що в цей важкий час багато парижан дружньо розмовляють з німецькими солдатами на вулиці або в бістро, — говорить підпільний випуск від 4 липня 1940 року. — Браво, товариші, продовжуйте, нехай це і не до душі деяким дурним і шкідливим буржуям».

У грудні 1940 року сім депутатів-комуністів написали з камер (їх відправили за ґрати після розпуску ФКП французьким урядом) маршалу Петену з пропозицією виступити в якості свідків звинувачення на процесі, який французька держава збиралася влаштувати над «відповідальними за поразку», зокрема Леоном Блюмом, Едуардом Даладьє і генералом Морісом Гамеленом.

Леон Блюм (перший єврей чолі французького уряду), колишній союзник комуністів в період Народного фронту, став об'єктом неймовірно лютих нападок з домішкою антисемітизму. «Огидна ящірка, яка трясеться за свої привілеї», — відгукнувся про нього Моріс Торез в лютому 1940 року.

Протягом усього цього періоду партійне керівництво не вживало ніяких зусиль для боротьби з нацистами, якщо не брати до уваги кількох подій. Тим більше, що Моріс Торез, який знайшов притулок в СРСР, при будь-якому випадку привітав «взаєморозуміння» з Гітлером. «На нашу думку, в основі сформованих добросусідських і дружніх радянсько-німецьких відносин лежать не випадкові міркування кон'юнктурного характеру, а корінні державні інтереси як СРСР, так і Німеччини», — заявив Молотов на засіданні Верховної ради 1 серпня 1940 року. 28 вересня він прийняв в Москві Ріббентропа під звуки «Інтернаціоналу» і «Пісні Хорста Весселя» (гімн НСДАП) в знак зміцнення пакту, який в кінцевому підсумку розвалився виключно з волі Гітлера.

Французька компартія була нерозривно пов'язана з СРСР і його німецькими союзниками, тому дійшла до того, що вітала підписання в вересні 1940 року тристороннього договору Німеччини, Італії та Японії.

У той же самий час вона язвіла щодо «войовничої» поведінки США, які збиралися вступити у війну для звільнення Франції.

Все змінилося після несподіваного нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. «У поточних умовах дії комуністів нічим не відрізняються від дій інших патріотів», — свідчила нова партійна доктрина. За один день де Голль перетворився з «реакціонера» і «противника демократії», який прагнув «повністю позбавити нашу країну свободи», в союзника по Опору.

Як писав Леон Блюм, ці кульбіти компартії з початку і до кінця війни «здійснювалися без будь-яких пояснень, якщо не брати до уваги розпоряджень, що приходили з Москви, та були пов'язані лише зі зміною радянської політики. Так, стало очевидно, що вектор дій французької компартії не визначався їй самій, а нав'язувався ззовні. Вона сліпо підкорялася наказам ...(іншої) держави, яка змінювала їх в залежності від власних національних інтересів».

Хай там як, все це не завадило ФКП накопичити багаж опору, який допоміг стерти з пам'яті минулий колабораціонізм, увійти до тимчасового уряду де Голля і залишатися однією з найвпливовіших французьких партій аж до початку 1980-х років. На муніципальних виборах 1977 року вона навіть змогла здобути перемогу в 1 500 комунах. Проте до самого кінця ФКП зберігала вірність кремлівським господарям.

На ілюстрації: танці на вулицях Парижа, 1930-і