Бій останнього шансу. Сто років тому почався Зимовий похід армії УНР

На початку грудня 1919 року політичне і військове керівництво Української народної республіки прийшло до висновку, що продовження боротьби за незалежність можливо лише в партизанській формі. 5 грудня командувачем армією УНР був призначений генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, його заступником — отаман Юрій Тютюнник. Тим часом Верховний отаман Симон Петлюра виїхав до Варшави (з поляками було укладено перемир'я) в пошуках підтримки з боку західного сусіда.

6 грудня на нараді в Новій Чорториї поблизу Любара все боєздатні частини були зведені в чотири групи — всього в поході взяли участь близько 5000 осіб, з яких більша частина значилась в нестройових підрозділах. Досить сказати, що у всій армії налічувалося лише 14 артилерійських гармат...

Кампанія почалася з рейду в денікінський тил — 12 грудня частини УНР взяли залізничну станцію Голендри між Вінницею і Козятином, де стояв бронепоїзд Добровольчої армії. З кінця січня 1920 року підрозділи УНР проривалися вже через більшовицькі тили в напрямку Черкаси — Чигирин — Канів.

За півроку Зимового походу війська УНР пройшли 2500 км, знищуючи окремі ворожі гарнізони і захоплюючи трофеї. Був форсований Дніпро, взяті Умань, Черкаси, Сміла та інші міста.

Таким чином, вдалося зберегти бойовий дух практично розгромленої в 1919-му української армії і посилити підйом національної самосвідомості. Серед іншого, Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні. Це, до речі, почасти спонукало більшовиків змінити тактику — недарма, в 1920 році починається політика українізації, яка збережеться протягом усього десятиліття.

У квітні 1920 року за наказом Петлюри війська почали пробиватися на захід, де в травні в районі Ямполя з'єдналися з залишками українських частин на польсько-радянському фронті. У жовтні того ж року Верховний отаман затвердив орден «Залізний хрест», якими були нагороджені всі, що залишилися в живих, учасники Першого зимового походу армії УНР.

На ілюстрації: розвідники полку ім. Гордієнко, Зимовий похід 1919 — 1920 рр.