Аналіз ДНК встановив прародителя серійних вбивць в кіно та літературі

Хоча ЗМІ підносять цю звістку як сенсацію, це не зовсім так. Польського іммігранта, який приїхав до Лондона у віці 16 років в 1881-му році, п'ять років тому вже називали в якості знаменитого вбивці з вулиці Уайтчепел. Для ідентифікації вбивці були використані зразки ДНК на предметах, які належали жертвам, а також взяті у нащадків родини Косминського. Однак надані для цього докази не були визнані стовідсотково переконливими.

І ось в березні 2019-го року біохімік Ярі Лохелайнен, який проводив ці дослідження, опублікував спільно з науковим співробітником університету в британському Лідсі Девідом Міллером в Journal of Forensic Sciences статтю, в якій була представлена більш детальна і науково оформлена аргументація.

Взагалі, з точки зору логіки, Косминський дійсно найбільш підходить для особистості знаменитого зловісного персонажа. Уже в 20-річному віці у нього почалися слухові галюцинації, він відмовлявся митися, а також брати їжу з чужих рук, підозрюючи, що його хочуть отруїти. Помер він в 1919-му році в психіатричній лікарні, куди в перший раз потрапив в 1890-му році, був відпущений додому, знову госпіталізований і провів там ще 28 років аж до смерті.

У медичному висновку про причини його психічного захворювання записаний «діагноз», який при сьогоднішньому стані медицини і психіатрії може бути названий таким тільки в лапках: «Аарон Косминський збожеволів через пристрасть до сексуального самозадоволення». Проте ця пристрасть дозволяє пояснити вибір Джеком Різником жертв саме серед дешевих повій Уайтчепел і те, що він робив з ними, завдяки чому і був названий «різником».

Очевидно, що жінки притягували Косминського в силу природних причин, але він їх при цьому боявся і за це ненавидів. До речі, причиною його другого і вже на все життя приміщення в психіатричну лікарню було те, що він намагався зарізати свою сестру. До того ж за професією він був перукарем, що в той час ще було досить близько до лікарської справи. (Нагадаємо, що цирульники століттями займалися кровопусканням, яке вважалося лікувальною процедурою, а лікарі були дороги і не всім доступні).

Але все це набагато менш цікаво, ніж те, чому саме Джек Різник став в історії світових кіно і літератури настільки знаковою фігурою. Адже якби в ті часи існувало сучасне поняття франшизи, епопея про Джека Різника, в яку до сьогоднішнього дня увійшли б десятки фільмів, серіалів і книжок, залишила б позаду і Джеймса Бонда, і «Зоряні війни», і екранізації коміксів.

Сам того не підозрюючи, той, кого назвали Джеком Різником, заклав всі основи сучасних трилерів про серійних убивць. Листи, кажучи сучасною мовою, «в режимі онлайн» в редакції газет і поліцію, додані до них людські органи, повчальна аргументація (мовляв, вбивство повій це очищення світу), намагання прославитися, поява, завдяки цій публічності, наслідувачів, через що вбивства не можна точно ідентифікувати, а розслідування заплутується - всі ці сюжетні схеми з'явилися в світовому кіно та літературі через напівзлиденного і божевільного лондонського перукаря.

Можна взяти майже будь-яку вигадку сучасних голлівудських сценаристів, наприклад, фільм «Мовчання ягнят», який отримав п'ять головних «Оскарів», що відбулося лише тричі за всю історію кіно - і ви побачите в вбивці-маніяка в цьому фільмі, масу прикмет Джека-Різника, аж до подібності ножиць перукаря і кравця. Та й доктор Ганнібал Лектер з його канібалізмом теж нагадує вбивцю з Уайчепела, який в реальності надіслав в поліцію половину нирки жертви з припискою, що другу половину він підсмажив і з'їв (порівняйте з спогадом Лектера про жертву, чию печінку він «підсмажив і з'їв з італійської квасолею» ).

Вся ця темна сторони людської натури, родові спогади про часи, коли навколишня темрява і шарудіння, що лунають в ній, погрожували первісній людині, пам'ять про ритуальні людські жертви - все це, що спало в людині, було заново розбуджене Джеком Різником, який з'являвся з вечірнього та нічного мороку Уайтчепел немов доісторичний звір і різав своїх жертв, немов виконуючи таємний містичний ритуал подібно ацтекському жрецю.

Можливим це стало тільки завдяки тодішнім газетам, які грали в той час роль сьогоднішніх кіно і телебачення. Адже напевно такі маніяки існували і раніше, але інформація про них не поширювалася далі одного села або кількох сусідніх міських вулиць. А тут у сучасного Джеку Різнику лондонця з'явилася можливість одночасно жахатись і відчувати себе в безпеці - почуття, на якому потім був побудований вплив на глядачів і читачів тисяч фільмів і книг.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Заставочную фото: Twitter