Американський супергеройський фільм «Чорна вдова» показав високі касові збори, але якість його режисури залишає бажати кращого

Досі ми писали про «Чорну вдову» (історію створення фільму і місце «Чорної вдови» як в світі мальованих коміксів, так і у кіновсесвіту Marvel, можна прочитати тут) з точки зору можливих касових зборів стрічки. Причому не самих по собі, а їх важливого значення для визначення перспектив кінопрокату та кіновиробництва в цілому в нинішній час з його карантинами і обмеженням місць в кінотеатрах. Тепер вже можна говорити і про перші підсумки.

В принципі, що стосується маркетінових очікувань, фільм поки їх більш-менш виправдовує. Як повідомляє Deadline, «Чорна вдова» заробила в свій перший уїк-енд на американському кіноринку $80 млн., на світовому (притому, що в Китаї вона ще не вийшла) $78,8 млн., і в потоковому відеосервісі (до речі, Disney+ вперше розкриває такі цифри) ще $ 60 млн. Однак перший уїк-енд зазвичай нічого не може сказати про якість фільму - тільки про рівень глядацьких очікувань від нього. «Сарафанне радіо», тобто враження від фільму, про які ті, хто подивився його, розкажуть своїм знайомим і колегам по роботі, а також у соціальних мережах, починає працювати тільки зараз. І не факт, що воно буде відповідати високому рівню очікувань.

Справа в тому, що про «Чорну вдову» можна майже слово в слово повторити те, що ми писали про інший супергеройський фільм з жінкою-режисером - «Харлі Квінн: Хижі птахи» . Обидва фільми ідеально відповідають нинішнім політкоректним вимогам в кінематографічній тусовці. Сценаристка «Чорної вдови» - жінка, Жак Шеффер. Режисер - Кейт Шорланд (в «Харлі Квінн», нагадаємо, режисером була Кеті Янь, перша жінка, яка зняла фільм про супергероїв, до того ж з Азії).

Але глядач чекає від фільму не ілюстрації до нового розуміння політкоректності, а режисерської майстерності. А з другим у «Чорної вдови» проблема. У Кеті Янь «Хижі птахи» були лише другим повнометражним художнім фільмом, причому першим в такому жанрі, у Кетрін Шорланд він третій, а до цього вона зняла драму і трилер. Як режисер вона набагато сильніше Янь, але звикла працювати в іншому жанрі. Наприклад, сцена приїзду героїні Скарлетт Йоханссон в Будапешт на початку фільму знята чудово. Кружними сходами кінця 19-го - початку 20-го століття в старому будинку в стилі модерн, здається, можеш піднятися самому. Всі дрібні архітектурні деталі зі столітнім брудом, що в них в'ївся, відразу впізнають ті, хто жив в таких будинках, і зняті так, що до них хочеться доторкнутися. І т.д. і т.п.

Однак варто на екрані початися тому, заради чого більшість глядачів приходять на фільми про супергероїв, як починаються режисерські провали. В поєдинках Наташі Романофф вже в перші півгодини фільму не вистачає двох елементарних речей - динаміки і гостроти монтажу. У сцені бійки на початку фільму в будапештській квартирі взагалі є моменти, коли бачиш, що перед тобою зовсім не дві супергероїні, а дві актриси, не дуже-то, до речі, спритні, яких змусили цих супергероїнь грати.

Так що в цілому вже другий приклад вторгнення світу сучасної політкоректності в світ супергеройських фільмів не можна назвати на 100% вдалим.

Заставне фото: Twitter