ПолітикаМіжнародні відносини

Амбіція з підтекстом: навіщо Зеленський педалює прискорений прийом України до НАТО

18:01 03 жов 2022.  5427Читайте на: УКРРУС

Незабаром після того, як президент країни-агресора Путін підписав укази про «приєднання» до Росії чотирьох частково окупованих українських регіонів, штовхаючи істеричні промови перед маріонетками тамтешнього режиму, що нудьгують, Володимир Зеленський оголосив, що офіційний Київ подає заявку на вступ до НАТО в прискореному. порядку. Чим зумовлений такий крок і чи захочуть усі держави-члени Північноатлантичного Альянсу погодитися з прийомом до свого клубу держави, на території якої відбуваються активні воєнні дії, розбиралася Lenta.UA.

За підсумками позапланового засідання Ради національної безпеки і оборони, яке пройшло днями, глава РНБО, яким згідно з Конституцією є президент, заявив, що Україна подає заявку на вступ у прискореному порядку до НАТО. «Ми довіряємо один одному, ми допомагаємо один одному та захищаємо один одного. Це і є Альянсом. Де-факто. Сьогодні Україна подає заявку, щоби зробити це де-юре. За процедурою, яка буде відповідати нашому значенню для захисту всієї нашої спільноти. У прискореному порядку», - наголосив Володимир Зеленський.

Нинішній господар Банкової хоче, щоб нашу з вами країну провели шляхом Фінляндії та Швеції, які цього року, нагадаємо, більш ніж успішно розпочали процедуру приєднання без Плану дій щодо членства (ПДЧ). Тобто, апелюючи до факту про те, що навіть із усталених десятиліттями правил Альянсу можуть бути зроблені винятки, глава держави пішов ва-банк. Ну, а далі тему пронатовського «турборежиму» підхопили вже й спікери ОП.

Читайте також: У Путіна відреагували на вступ України до НАТО

«Війна закінчиться раніше, ніж Україна пройде всі необхідні процедури вступу до Альянсу. Проте заявка фіксує конкретний напрямок розвитку нашої архітектури безпеки і має за ідеєю прискорити постачання західної зброї. НАТО має бути зацікавленим у членстві України, оскільки вона має унікальний досвід участі у війні великої інтенсивності сучасного типу. Росія вже розуміє, що вона програє. І це буде важливим важелем. Мені здається, що як тільки Україна ставить крапку у війні, звільняє свої території, ось у цей момент через день Україна вже буде, напевно, в НАТО. Україна йде нетрадиційно і каже, що можна брати на себе відповідальність, перестрибнути одразу за кілька сходинок для того, щоб отримати результат. І НАТО погодиться на це тому, що сьогодні не до формальних правил», - заявив радник голови ОП Михайло Подоляк.

При цьому, що дуже показово, він додав, що до підписання президентом Зеленським заявки, відбувалися консультації не тільки з профільними експертами, але і з першими особами держав-членів Альянсу. НАТО – це 30 учасників і щонайменше з одним із найвпливовіших з них, судячи з усього, попередні розмови не велися. У всякому разі, впливове американське видання Politiko, посилаючись на свої джерела у Білому домі, повідомило, що для Адміністрації Байдена заявка Києва стала несподіванкою.

Загалом старий Захід спокійно, але досить прохолодно сприйняв прагнення Києва прискорено вступити до НАТО і дав зрозуміти, що цього не буде, доки на території України продовжуються активні бойові дії. З відповідними заявами вже виступили у США та Німеччині, а генсек Альянсу Йєнс Столтенберг, коментуючи заявку, зазначив, що рішення про прийняття буде приймати консенсус усередині НАТО, а «фокус діяльності блоку зараз – це продовження допомоги Україні».

Як кажуть off records близькі до Банкової політологи, із заявкою в НАТО, що нібито було персональною ідеєю Зеленського, в ОП вирішили прискоритися через оголошену Кремлем анексію українських земель та путінську загрозу захищати нові території всіма засобами, які теоретично можуть включати і ядерну зброю.

Тим часом, в Офісі президента є тверезе розуміння, що консенсус усередині НАТО буде непростою і нешвидкою справою, і тому паралельно із заявкою пропонується застосувати до України гарантії безпеки, які раніше розроблені в надрах ОП. Нагадаємо, цей документ обговорює серйозну військову та навколовоєнну допомогу нашій країні від її союзників – країн-гарантів, у тому числі тих, хто входить до НАТО, яку вона і так сьогодні отримує, проте не передбачає їхньої участі у війні на боці Києва. Наразі лише третина країн публічно заявляла про підтримку приєднання України до Північноатлантичного альянсу.

Радник Байдена Джейк Салліван недавно заявив, що «прямо зараз, на наш погляд, найкращий спосіб підтримати Україну полягає у практичній підтримці, а процесом у Брюсселі варто займатися іншим часом». У свою чергу глава МЗС Німеччини Анналена Бербок сказала, що робить усе, «щоб інші країни та НАТО не були втягнуті в цю війну». А верховний представник ЄС Жозеп Боррель вважає, що «прагнення України приєднатися до НАТО не є головним питанням зараз».

Якщо історія із заявкою про прискорену процедуру прийняття до Альянсу розглядалася у Зеленського як іміджевий піар-хід, щоб якось яскраво в інформаційному полі відреагувати на оголошену в Москві анексію захоплених територій, а також на постійні натяки щодо можливості використання ядерної зброї, то завдання загалом виконана. Тим більше, що позитивні сигнали після такого кроку Банкової таки надійшли, а це означає, що тема систематично спливатиме у глобальному порядку денному, що важливо для України з багатьох причин. Так ось, про реакцію.

У неділю, 2 жовтня, лідери дев'яти країн Центральної та Східної Європи, які є членами НАТО, виступили за те, щоб Україна стала повноцінним членом євроатлантичного клубу. У спільній заяві президенти «висловили тверду підтримку рішенню Бухарестського саміту НАТО у 2008 році з приводу майбутнього членства України в Альянсі». Згідно з декларацією того саміту, нагадаємо, країни члени «дійшли згоди, що Україна та Грузія стануть членами НАТО». Але сам саміт став у результаті скандальним, тому що під тиском Росії та Києва, і Тбілісі відмовили у наданні плану дій для членства (ПДЧ) в Альянсі.

Заяву про «добре» на прискорену процедуру ухвалення України в НАТО підписали президенти Чехії Мілош Земан, Естонії Алар Каріс, Латвії Егілс Левітс, Литви Гітанас Науседа, Північної Македонії Стево Пендаровський, Чорногорії Міло Джуканович, Польщі Анджей Дуда, Румунії Анджей Дуда, Румунії Клаус Іоганніс. Ще однією країною, яка одразу після заяви Зеленського підтримала вступ нашої держави до Північноатлантичного Альянсу, стала Канада. «Ми вважаємо, що Україна має бути членом НАТО. Таку позицію ми відстоюємо вже понад десять років», - заявила глава канадського МЗС Мелані Жолі.

Таким чином, євроатлантичні інтеграційні амбіції воюючої України публічно підтримали десять із 30 країн-членів Альянсу. Але для того, щоб прийняти нового члена в НАТО, необхідна одностайна підтримка всіх держав-членів, що через об'єктивні та суб'єктивні фактори апріорі нереально, тим більше – в оперативному порядку. А ось чи будуть кардинальні зміни у відносинах із партнерами з часом? Це питання поки що залишається відкритим.

«Чи захочуть усі країни-члени НАТО погодитися з прискореним прийомом до Альянсу країни, на території якої відбуваються військові дії і на частину території якої відкрито претендує інша держава, яка має значний арсенал ядерних озброєнь? Я не сумніваюся, що на це складне питання багато керівників країн-членів НАТО відповідатимуть позитивно. Але не сумніваюся і в іншому: будуть і ті лідери, які рішуче не погодяться з такою можливістю. Чи це означає, що двері в НАТО для України зачинені надовго? Ні, не означає. Як ми бачили на прикладі Фінляндії та Швеції, переговорний процес навіть із такими жорсткими гравцями як президент Туреччини може дати свої позитивні результати. Однак для такого переговорного процесу у разі України може знадобитися час. Питання – чи є цей час у держави, яка перебуває у стані війни? І тут ми повертаємося до проблеми, яка є однією з найважливіших з першого дня війни Росії проти України – питання гарантій безпеки», - говорить відомий журналіст-міжнародник Віталій Портников.

Справді, після подання заявки виникає закономірне питання про те, які гарантії Захід може надати і які дії може вжити у відповідь на загрозу ядерного удару, якщо до НАТО до закінчення війни Україну приймати не хочуть. Прецедент Фінляндії та Швеції створює щонайменше теоретичну можливість відповісти на це питання. Сполучені Штати та Великобританія, нагадаємо, надали обом північним країнам тимчасові гарантії безпеки для вступу до НАТО. Гарантії, які діятимуть до вступу Фінляндії та Швеції до Альянсу та перестануть діяти, як тільки обидві країни стануть повноправними членами НАТО. Чи будуть готові країни, які надали гарантії безпеки Фінляндії та Швеції, надати такі самі гарантії безпеки Україні, і в якій ситуації це може статися? Очевидно, що саме від відповіді на це питання, яке буде підтверджено реальними діями НАТО як колективної структури, і залежатиме подальша траєкторія процесу євроатлантичної інтеграції України.

Глава українського МЗС Дмитро Кулеба, говорячи про те, що «тут і зараз» може забезпечити колективну безпеку України, називає низку елементів: розширення міжнародної коаліції на підтримку України, збільшення постачання зброї та зняття всіх політичних перешкод для всіх типів та обсягів зброї для української армії, значне підвищення санкцій проти Росії у секторах енергетики, грошей, атомної енергетики, активну протидію інших країн євроатлантичного простору російським військовим та гібридним загрозам, а також запровадження ними ефективної стратегії ядерного стримування РФ.

Водночас, головний дипломат країни зазначає: «Членство України в НАТО давно назріло та перезріло. Україна вже є невід'ємною складовою євроатлантичної безпеки. Ми ще не маємо над собою парасольок п'ятої статті, але всі члени НАТО де-факто знаходяться під парасолькою України, під захистом наших Збройних Сил. Тому Україна подала заявку на членство в НАТО, отримання якого за цих нових обставин не вимагає надання ПДЧ і дозволяє нашим партнерам обнулити та не повторювати помилки, зроблені з 2008 року».

Спонтанне рішення Києва без консультацій зі стратегічними (і не тільки) партнерами щодо подання заявки до НАТО фатальною помилкою назвати не можна, але те, що цей крок звів до мінімуму кількість країн, які готові заявити про свою підтримку цієї ідеї відразу - очевидний факт. Тому тепер одне із завдань влади – наростити кількість держав-союзників Києва саме в цьому кейсі.

І хоча на практиці термінова пронатівська заявка України не дає фактично нічого, певні бонуси в найближчій перспективі вже проглядаються. По-перше, Київ, який, до речі, ще з 2018 року є aspiring country – тобто, офіційно визнаним кандидатом на вступ до НАТО, отримує віз і маленький візок інформаційних козирів. З одного боку, заявка на прискорений прийом України до Альянсу – це політичний привід схиляти партнерів нехай навіть до формальних розмов про це для напрацювання майбутніх – вже цілком предметних рішень по суті. З іншого боку, це можливість показати незмінному господареві Кремля, що всі його остогидлі «страшилки» за жодних, у тому числі, жорстко-військових обставин не стануть для України приводом згорнути із закріпленого, до речі, на конституційному рівні євроатлантичного інтеграційного маршруту. І в цьому контексті слід зазначити ще один вкрай важливий момент: своєю заявкою про терміновість Україна твердо фіксує свій намір вступити до НАТО без існуючого нині проміжного етапу – ПДЧ, бо цілком очевидно, що ця формула стане лише тимчасовим та процедурним гальмом інтеграції де-юре. І тут якраз згадана вище, шведсько-фінська модель, яка створила процедурний прецедент, грає на нашу користь і українська влада має непорушно наполягати або на тому, щоб нам також дали «добро» на таку формулу, або розробили новий формат прискореного концепту вступу.

Як кажуть зараз у політико-дипломатичних кулуарах, принципове рішення про українську формулу (але, зрозуміло, не про сам вступ), може бути прийняте на Вільнюському саміті НАТО на початку наступного року. «Цілком можливо на той час, принаймні дуже хочеться в це вірити, Україна вже буде деокупована, що зробить дискусію про новий формат нашого руху в НАТО набагато предметнішою. Проте навіть за песимістичних розкладів, у нас є переговорні переваги, які дозволяють не зводити тему до рівня звичних «відмазок» про двері, що вічно відкриті для України. Справа в тому, що війна не є прямою юридичною перешкодою для вступу будь-якої держави до Альянсу. Теоретично можливе членство без повного контролю територій. У резолюції НАТО від 1999 року, нагадаю, йдеться «було б добре, якби країни, які вступають до НАТО, не мали міжнародних суперечок чи вирішували їх мирним шляхом». Тобто прямі, чіткі та безапеляційні формулювання тут, як бачимо, відсутні. А це означає, що прискорений варіант вступу України до Альянсу – цілком реальна та досяжна мета навіть в умовах присутності путінських солдатів на окремих, цинічно захоплених українських землях», - наголошує у розмові з Lenta.UA співрозмовник із МЗС.

Читайте також: В Офісі президента хочуть взяти приклад із Фінляндії та Швеції

Ромашова Наталя

Новини

Найпопулярніше