Ахметов не хоче з Медведчуком

Подія, що сталася у таборі колишніх «біло-блакитних», серйозно вплине на перебіг президентських та парламентських виборів. З Опозиційного блоку виключили ні багато ні мало свого донедавна головного претендента на президентську посаду – Юрія Бойка та його головного ідеологічного та медійного партнера – Сергія Льовочкіна відповідно співголови парламентської фракції та заступника. Формулювання: «за зраду інтересів виборців».

Безпосереднім приводом для організаційних висновків стала заява Юрія Бойка про об'єднання Оппоблоку з партією «За життя», створення на цій базі парламентської групи «Опозиційна платформа – За життя», а згодом і єдиної партії. Досить швидко з'ясувалося, що ці плани не має наміру підтримувати базова частина Оппоблоку, яка спирається на ключового спонсора – Ріната Ахметова.

Причина полягає в партнері, якого спробували нав'язати партії представники другого важливого крила Оппоблоку, які орієнтуються на групу так званих газовиків - Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна та Юрія Бойка. Ще у липні членом партії «За життя» став Віктор Медведчук – кум Володимира Путіна, його головний радник з України та представник у ній. 4 листопада на з'їзді партії його було обрано головою її політради, фактично перейняв лідерські функції у Вадима Рабіновича, який стояв біля партійних витоків. Будь-який проект, куди входить Медведчук, за фактом стає путінським проектом, і про вирішальний вплив на нього слід забути. Все це не може влаштовувати Ахметова, який, крім іншого, зазнав серйозних втрат під час вторгнення Росії на Донбас.

Крім того, існують давні серйозні розбіжності між двома мільярдерами, Ахметовим і Фірташем, інтереси яких зіткнулися навколо продажу «Укртелекому», який обернувся донецькому олігарху рішенням Лондонського суду про виплату 760 мільйонів доларів боргу та 60 мільйонів судових витрат.

Після відмови основної частини Оппоблоку йти на союз Віктор Медведчук втратив можливість зміцнити свої позиції за допомогою розвиненої організаційної мережі, а шанси Юрія Бойка пройти до другого туру сильно послабшали. Оппоблок тепер має визначитися зі своїм кандидатом на президентські вибори. Фракцію очолив Вадим Новинський, відомий своєю діяльністю на підтримку Московського патріархату, велику медійну активність виявляє Олександр Вілкул. Очевидно, один із них і складе конкуренцію Бойку.

Крім того, у вересні з проекту «За життя» у вільне плавання пішов інший її творець – Євген Мураєв, який створив партію «Наші», яка одразу здобула досить високий рейтинг, а сам Мураєв у президентському рейтингу, за даними на жовтень, одразу обійшов Вадима Рабіновича. Швидше за все, глава «Наших» також візьме участь у президентській кампанії саме для розкручування партії з прицілом на парламентські вибори. Ймовірно, самостійна участь у гонці ще одного колишнього регіонала – Михайла Добкіна, який створив партію «Християнські соціалісти». Така висока конкуренція у «біло-блакитній» частині політичного спектру практично вбиває шанси на вихід когось із її представників у фінал перегонів.

Тим вище інтерес екс-регіоналів та інших проросійських політиків до парламентської кампанії. Не маючи реальних шансів поборотися за президентську посаду, вони намагатимуться повною мірою використати можливість провести до Верховної Ради кілька партійних структур чи блоків, які потім можуть налагодити між собою парламентську взаємодію та отримати визначальний вплив у законодавчому органі, а через нього і на виконавчу вертикаль. Розкол Оппоблоку на виражено проросійську частину і, умовно, патріотів південного сходу, за мотивами старого, ще зразка 2004 року, усунення від пропагандистського конструкту «помаранчевих галичан», може допомогти і медведчуківським, і ахметівським зібрати багатий електоральний урожай, відповідної аудиторії, яка після Майдану та початку війни значною мірою стала апатичною до політичних процесів. Таке активне самовизначення та поява свіжих проектів на цьому фланзі тим помітніше на тлі відсутності помітних зрушень на протилежному фланзі, представленому партіями національно-демократичного спрямування, що перебувають у затяжній кризі. Якщо нічого істотно не зміниться, у 2019 році за підсумками парламентських виборів висока ймовірність реваншу.

Леонід Швець , Lenta.UA