А Залужний «мутить двіж»: як і чому заяви головкому ВСУ викликали небувалий резонанс

Під завісу цього тижня в журналі The Economist вийшло інтерв'ю головного комітету ЗСУ Валерія Залужного, в якому прозвучало чимало важливих заяв. Насамперед він прокоментував «вічно» актуальне питання про те, чи стримують його союзники від наступу на Крим: «Я не можу відповісти на запитання, чи стримують вони чи ні. Я просто констатую факти. Щоб дістатися кордонів Криму, на сьогоднішній день нам потрібно подолати відстань 84 км до Мелітополя, який дав би ЗСУ повний вогневий контроль сухопутного коридору до Криму. З Мелітополя ми вже можемо вести вогонь по Кримському перешийку, тими ж Himars і так далі. Але для такого настання Україні потрібні ресурси, а їх не вистачає. З такими ресурсами я не можу проводити нових великих операцій, хоча ми зараз працюємо над однією. Вона вже в дорозі, але ви її ще не бачите».

Принагідно генерал Залужний ще раз тричі і курсивом наголосив, що впевнений у перемозі, але для цього «мені потрібні ресурси». А для того, щоб не розтікатися олією по дереву головком ЗСУ одразу оголосив позиції необхідного шорт-листа: «Нам потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, на мою думку, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого. Але я не можу це зробити з двома бригадами. Я отримую те, що отримую, але набагато менше, ніж мені потрібно.

Читайте також: Путін вибрався з бункера до Генштабу: міміка та жести — «промовисті» (ФОТО, ВІДЕО)

Багато хто розцінив цю заяву Валерія Залужного як сигнал керівництву західних країн, проте насправді (з урахуванням того, що з цим самим керівництвом по секретних, насамперед каналах, наш головком спілкується систематично), скоріше - це все ж таки посил до громадян країн-союзниць, щоб вони, розуміючи серйозність ситуації та потреби ЗСУ, не давали своїй владі розслаблятися у плані оперативності надання військової допомоги офіційному Києву.

Окрім перелічених систем озброєнь, згадав Валерій Залужний і про системи ППО/ПРО: «Я не фахівець з енергетики, але мені здається, що ми вже на межі».

Ще одна важлива заява головного комітету ЗСУ стосується його оцінки позапланового призову «визволителів». «Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки жахливі, що ці люди не воюватимуть. Вони воюватимуть. Цар каже їм йти воювати, і вони йдуть воювати. Можливо, вони не так добре оснащені, але вони все одно становлять для нас проблему. За нашими оцінками, вони мають резерв у 1,2-1,5 млн осіб», - акцентував Залужний. При цьому Україна, на його думку, потребує більше техніки, ніж нових солдатів: «Мобілізація проводиться в тому вигляді, в якому вона проводиться. У мене людей достатньо. Мені ще не потрібні сотні тисяч. Нам потрібні танки, нам потрібні бронетранспортери, нам потрібні БМП та боєприпаси».

Надмірну за градусом емоцій суспільну реакцію викликала заява Валерія Залужного про те, що росіяни, готуючи зараз двісті тисяч нових солдатів, безсумнівно знову підуть на Київ. На його думку, новий наступ може розпочатися вже у лютому-березні з боку Білорусі, а також, можливо, з півдня. «Як і під час Другої світової війни, найімовірніше, десь за Уралом готують нові ресурси. Але те, що готуються, то це сто відсотків. Тож наше стратегічне завдання зараз – утриматись і дуже чітко відстежувати за допомогою партнерів, у тому числі, що там відбувається, де і як вони готуються. Зазначу, що наші війська зараз усі зав'язані в боях, вони стікають кров'ю і скріплюються виключно мужністю, героїзмом та вмінням їхніх командирів тримати ситуацію під контролем», - каже Валерій Залужний.

Констатуючи всі очевидні та завуальовані ризики, головнокомандувач Збройних сил України при цьому не відмовив собі в задоволенні саркастично «проїхатися» по своїм російським візаві: «При всій повазі до пана Суровікіна, але якщо подивитися на нього, то це звичайний командир часів Петра I, скажімо так, держиморда. Дивишся на нього і розумієш, що ти виконуєш завдання, або тобі кінець. А ми зрозуміли, що такий підхід не працює. В українській армії все інакше: іноді 21-річні лейтенанти командують чоловіками, яким по 50-60 років, а тримати лад кулаками та біцепсами до ЗСУ не прийнято».

Дуже цікаву заяву генерал Залужний зробив з приводу аналогій з Маннергеймом. «Ще не час звертатися до українських солдатів так, як Маннергейм (головнокомандувач армією Фінляндії в роки війни з СРСР у 1939-1940 роках) звертався до фінських солдатів. Ми можемо і маємо повернути набагато більше територій».

Як відомо, під командуванням Маннергейма фінська армія успішно оборонялася від радянських військ. Проте зрештою армія СРСР зуміла прорвати лінію оборонних укріплень фінів. І в березні 1940 року Маннергейм рекомендував уряду Фінляндії шукати будь-які шляхи до миру, оскільки резерви було вичерпано, і виснажена фінська армія була нездатна довго тримати фронт проти радянських сил. За підсумком було підписано мирну угоду, згідно з якою Фінляндія передавала СРСР 12% своєї території.

Зважаючи на все, Валерій Залужний мав на увазі саме цю заяву Маннергейма, а це означає, що час зупиняти війну для того, щоб не втратити ще більше територій, не настав. Сподіваємося, що й не прийде, тим більше, що Залужний зазначив, що українська армія може повернути більше територій, ніж вона звільнила станом на сьогодні. Втім, головком ВСУ, як ми вже наголошували раніше, гранично чітко окреслив, що на заваді цього є, як мінімум, два серйозні бар'єри.

Перший – це збільшення чисельності контингенту російських військ після мобілізації, що уможливлює перехід «визволителів» у наступ після нового року.

Другий – обмеженість військово-технічного ресурсу ЗСУ, яким потрібно більше військової техніки та боєприпасів. Тобто цілком очевидно, що без вирішення останнього питання подальший наступ української армії під великим питанням. Хоча, як випливає з наведених вище слів Валерія Залужного, на одному напрямку активна робота ведеться. І цей напрямок, до речі, досить легко читається між рядками у розмові головкому ВСУ з журналістами The Economist, але озвучувати це не слід, спрощуючи тим самим завдання путінським «держимордам».

«У кабінеті Валерія Залужного, голови Збройних сил України, майже немає нічого особистого, якщо не брати до уваги фотографії солдата у формі в рамці на його столі. «Коли я спокійний, коли справи йдуть добре, ця картина лежить обличчям донизу, мені не потрібно її дивитися. Коли я маю сумніви в чомусь, я прямо кажу про це», - пояснює він.

В даний час зображення знаходиться у вертикальному положенні. На ньому зображено покійного генерала Геннадія Воробйова, який командував Сухопутними військами України з 2009 по 2014 рік. Він омолодив вищі чини, прищепив культуру поваги до підлеглих та відмовився від введення військ для придушення масових протестів у 2013-14 роках. «Я дивлюся на фотографію, намагаючись зрозуміти, що зробив би Геннадій Воробйов, – каже генерал Залужний», – такими словами починається початок матеріалу The Economist перед інтерв'ю з Валерієм Залужним.

Чіткі, виразні, часом – гранично різкі формулювання Валерія Залужного в інтерв'ю The Economist викликали неоднозначну реакцію в українському суспільстві, про що наочно свідчать настрої у соцмережах. Багато наших з вами співгромадян, які звикли прислухатися переважно до заспокійливих меседжів відомих спікерів Банкової, реально обурилися, мовляв, максимум навесні має бути перемога, а тут новий наступ, чергові спроби взяття Києва...

«Інтерв'ю Залужного дуже важливе. Ворога необхідно ненавидіти, максимально зневажати, його не слід боятися. Водночас його не потрібно недооцінювати. Недооцінка та шапкозакидництво ще нікого не призвели до перемоги», - написав у себе у Facebook екс-нардеп Андрій Іллєнко, який зараз перебуває на бахмутському напрямку. З ним складно не погодитись, проте для більш цілісної картини Lenta.UA наводить думки, озвучені на різних Youtube-каналах по «гарячих слідах» інтерв'ю Залужного відомими всім українцям спікерами.

Забігаючи наперед, зазначимо, що оцінки ситуації та прогнози звучать різні, але в них присутні як мінімум дві об'єднавчі ланки. Перше – ймовірна спроба рашистів повторно взяти Київ із тріском провалиться. Ну, а друге та ключове – за найрізноманітніших розкладів, перемога у цій війні неминуче буде за Україною.

«Залужний озвучив те, що більшість політиків і дипломатів не говорять вголос, боячись втратити рейтинги, не бажаючи вкотре нагнітати ситуацію, щоб потім заявити, мовляв, ми нічого не знали і не очікували. До речі, приблизно рік тому західні союзники наполегливо попереджали, що буде війна, проте українські політики за рідкісними винятками казали, що це все неправда.

Росіяни справді готуються до нової атаки. Тих «чмобіків», яких вони женуть під Бахмут, ми бачимо, але питання, куди подіються інші сотні тисяч? А їх женуть на навчання і для того, щоб потім знищувати цей великий потік, нам необхідно багато техніки, великий запас та ресурс, насамперед снарядів, артилерії, про що теж сказав Залужний. Багато хто вважає, що інтерв'ю головкому орієнтоване на зовнішнього насамперед західного читача. Так, звичайно ж, західні обивателі мають про це знати, але західні політики та військові й так усе це знають, бо Залужний із ними спілкується. Тобто це інтерв'ю ще й для нас, щоб ми чітко усвідомлювали, що на нас може чекати. А у нас склади розривалися, у них немає. Тобто їм є чим по нас стріляти. Тому необхідно розуміти, що друга наступальна хвиля буде, а якщо ми це знаємо, значить, щоб не впасти, необхідно, як кажуть, підстелити соломку», - відповідає колишній депутат Верховної Ради Борислав Береза.

«Залужний говорить про нову спробу взяття Києва і це цілком логічно, бо той, хто володіє Києвом, володіє Україною. Найголовніше полягає в тому, що продовження війни буде і Залужний нас з вами про це чесно попереджає. Разом з тим, не слід забувати про те, що Залужний хоче увійти в історію як людина, яка перемогла Росію. І він увійде, а ми йому в цьому допоможемо і теж увійдемо в історію як народ, який переміг чуму ХХІ століття», - підсумовує екс-парламентарій.

У свою чергу відомий активіст Євген Карась, який також зараз перебуває на фронті, зазначає наступне: «Здебільшого реакція нашого суспільства на інтерв'ю Залужного цілком адекватна. Разом з тим, є певний сегмент, в якому людські твори діють незмінно. Спочатку вони ігнорують усі попередження, а потім піднімають крик, що їх, мовляв, не заздалегідь попередили про існуючу небезпеку. Це, схоже, невиліковно. Зазначу, що хоча генерал Залужний і акцентує на тому, що нам не вистачає озброєнь, він принагідно анонсує велику зимову та різнопланову «бавовну», а вона для росіян може бути такою, що вже ніхто нікуди не йтиме наступати».

Наголосивши, що, окрім іншого, заяви головкому ВСУ – це спроба активізувати наших іноземних партнерів, Карась резюмує: «Давайте, говорити відверто. Окремі союзники заслуговують на подяку, а деякі, наприклад, французькі булочки та агенти Штазі (структура держбезпеки та каральний орган у Німецькій Демократичній Республіці, що функціонував у період 1950-89 рр. Організація споріднена з КДБ СРСР, тісно співпрацювала з останньою – ред.) довго чесали свої потилиці, розмірковуючи, варто допомагати Україні чи ні. А нам усім дуже важливо зробити все, щоб війна не застопорилася, оскільки після цього ми знову почуємо голоси про те, що давайте, мовляв, торгувати з Росією, домовлятися з нею і таке інше. Публічний виступ вищого військового командування України в західних ЗМІ якраз і спрямований на те, щоб союзники більш активно підтримували ЗСУ, дозволяючи їм у максимально короткий термін поставити переможну точку у цій війні».

Ну, і нарешті, для тих, хто вважає за краще їсти прогнозний десерт надвеликою ложкою оптимізму, наводимо позицію радника ОП Олексія Арестовича: «Що я прогнозую? Увага, найближчі два-три місяці, за задумом російського командування, мають стати чимось схожим на те, що було з другої половини квітня до початку липня, коли наші війська сиділи в глухій обороні, а російська армія завалювала їх тисячами трупів та артилерійських снарядів. Так брали Попасну, Лисичанськ, Сєвєродонецьк. Тоді їх було не двісті тисяч, а менше, тому загроза зараз буде більшою за кількістю, але меншою за якістю. Залужний, як професіонал, виходить завжди із песимістичного сценарію. Я теж звик відштовхуватися завжди від песимістичного, але можу дозволити собі оптимістичніші оцінки. Так ось, я переконаний, що російські війська щодо боєздатності будуть дуже обмежені. Питання – міра цієї обмеженості, але ще раз: 200 тисяч – це дуже вагомий чинник. Враховуючи те, що, як стверджують наші американські партнери, вони можуть поєднати це з ударами іранських балістичних ракет по інфраструктурі, в принципі, нам може стати дуже невесело. Але тут важливо відзначити, що вони думають про нас як про себе. Тобто вони думають, що Україна – це централізована держава, і якщо впаде Київ, то весь опір закінчиться. Це не так. До того ж, Київ у жодному разі не впаде, бо він у лютому-березні відбився в набагато складнішій ситуації. Для того, щоб напасти на Київ, потрібно створювати щонайменше 50-60 тисячне угруповання, а комплексна підготовка такої операції - це як би не два місяці і за цей час може статися безліч подій. Так, вони хотіли б напасти на Київ і теоретично таку можливість вони мають. Чи нападуть? Бабця на двоє ділила б».

Його підсумковий «діагноз» ситуації з прогнозними акцентами сформульовано так: «У будь-якому разі, війна – це двосторонній процес, і ми не збираємося сидіти і чекати, доки ці двісті тисяч приїдуть, визначаться із напрямком і нападуть. Ми зустрічатимемо їх радісно, часто – діючи на попередження. Але легко не буде, тому що недаремно пішли інтенсивні переговори про передачу нам систем Patriot, здатних ефективно збивати ракети. Але я подивився соцмережі і там домінує смуток та навіть розпач. Так от, поспішаю заспокоїти: так, легко не буде, але жах перших місяців боїв точно не повториться. Найважче у цій війні ми вже пережили. Отже, повертаючись до своєї ж риторики перших днів війни, резюмую: вище ніс і твердо рухаємося до стовідсотково неминучої перемоги».

Читайте також: Росія — країна-терорист: кількість загиблих у Кривому Розі зросла