50 років тому біля Боровицьких воріт Кремля стріляли в Брежнєва

Майбутній терорист народився в 1947-му в Ленінграді в родині хронічних алкоголіків, був переданий у Будинок малятка, а потім усиновлений бездітної парою. Дізнався він про це в 10 років, замкнулося, став відлюдником. Юнак закінчив топографічний технікум і після військової кафедри був покликаний в армію у званні молодшого лейтенанта. Служив у м. Ломоносов під Ленінградом в 61-му геодезичному загоні. 

Увечері 20 січня 1969-го Віктор заступив на чергування, наступного дня о 7.20 ранку, коли командир пішов на сніданок, Ільїн відкрив збройову кімнату, викрав два пістолети Макарова й чотири обойми до них, покинув частину і вже о 10.40 ранку вилетів до Москви за заздалегідь купленим квитком. У аеропорту проблем не виникло - металодетектори встановлять там лише кілька років тому.

Приземлившись у Внуково, дезертир вирушив до дядька - колишнього співробітника міліції, який жив у районі ВДНГ. Приїзд пояснив просто - мовляв, хоче подивитися урочисту зустріч екіпажів кораблів «Союз-4» і «Союз-5», які здійснили стикування в космосі. Переночувавши, хлопець поцупив у дядька міліцейську шинель з погонами сержанта і попрямував у Кремль. Шукали його після втечі з частини? Зрозуміло. І командир, і московська міліція, яка однак отримала лише усне орієнтування, - фотографію втікача надіслати не здогадалися. 

Так чи інакше, завдяки міліцейській формі Ільїна пропустили на територію Кремля - ​​терорист виявився між двох зводів оточення, тому поява незнайомого «колеги» ні у кого не викликала занепокоєння. Чому в лютий мороз міліціонерів не збентежила осіння шинель самозванця -залишається загадкою. До цього часу дядько вже повідомив, що Віктор збирається проникнути в Кремль, але чекістам затримати племінника не вдалося, навіть незважаючи на характерну зовнішність (хлопець був схожий на цигана й навіть носив прізвисько «Копчений»). У туалеті на Соборній площі Кремля він перекладає пістолети з кишень у рукава, а потім, покрутившись по території, вибирає оптимальну точку для стрільби. Боровицькі ворота - тут на повороті машини змушені пригальмовувати, та й відстань до кортежу мінімальна.

О 14:15 через ворота пройшов урядовий кортеж. Зазвичай машина Брежнєва слідувала другою, тому, побачивши що наближається «ЗІЛ-111Г» Ільїн почав палити з обох пістолетів по лобовому склу. Він прорахувався - в машині сиділи космонавти Береговий, Ніколаєв, Терешкова та Леонов. На біду - Береговий, який сидів поруч із шофером - був трохи схожий на Брежнєва. Пострілами був убитий шофер Ілля Жарков - це був його останній робочий день перед виходом на пенсію, Ніколаєву куля подряпала спину, а Береговий був поранений осколками скла, хоча й зумів перехопити управління та зупинити прорешетований (у той час урядові лімузини ще не бронювали) автомобіль. Був легко поранений і мотоцикліст ескорту, старший сержант Зацепілов, який направив свій мотоцикл на Ільїна і закрив йому сектор обстрілу. За однією версією, саме Зацепілов і збив терориста, за іншою - це зробив молодший лейтенант Ягодкін. 

Стрілянина тривала всього шість секунд, і натовп зівак, які хоч і чули якісь хлопки, проте через ревіння моторів так і не зрозуміли, що сталося. Космонавтів швидко пересадили в іншу машину, а Генеральний секретар їхав у п'ятому за рахунком авто й усвідомив, що на нього робили замах, лише коли все скінчилося.

Після інциденту «виїзну охорону» першої особи збільшили з трьох до десяти чоловік, було створено антитерористичний підрозділ «Альфа», а «членовози» стали куленепробивним. 

У наспіх складеному повідомленні ТАРС указувалося, що стріляли в космонавтів, хоча мало хто сумнівався, що справжньою метою був саме «дорогий Леонід Ілліч». Приховати факт замаху було неможливо - зустріч космонавтів ішла в прямому телеефірі й, коли трансляцію перервали, стало ясно, що сталося щось екстраординарне. 

Незабаром з'явився анекдот:

- Чому так довго у пресі нічого немає про долю Ільїна? 

- Шукають молодшого брата, який сказав: «Ми підемо іншим шляхом!» (Ільїн - один із псевдонімів Леніна).

Терористові пред'явили звинувачення за п'ятьма статтями КК РРФСР, але практично відразу слідчі прийшли до висновку, що мають справу з не зовсім адекватною людиною. У березні 1970-го він був визнаний неосудним і поміщений у Казанську психіатричну лікарню закритого типу, де провів 18 років, причому перші три роки в повній ізоляції в одиночній палаті площею 4,2 м².

Лише в 1988-му, після клопотання названої матері, Віктора перевели в Ленінградську міську психіатричну лікарню № 3 і пом'якшили режим утримання. У березні 1990 року рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР Ільїн був звільнений як такий, що не уявляє загрози для суспільства. Далі -  більше. Стрілець, який офіційно так і не був звільнений з армії, почав домагатися виплати заборгованість зарплати за 20 років. І виграв справу! Більше того, отримав від держави однокімнатну квартиру в Ленінграді. 

Сьогодні Віктору Івановичу за сімдесят - він самотній і веде життя звичайного пенсіонера. У рідкісних інтерв'ю говорить, що все життя шкодує про те, що вбив невинну людину. Це схоже на правду, адже підполковник КДБ, який допитував Ільїна в 1969-му, згадує, що «коли на першому допиті вбивця дізнався, що стріляв не в Брежнєва, а в космонавтів, з ним трапилася істерика». 

Про те, як і коли зважився на замах, Віктор Іванович розповів у 2017-му кореспонденту RT: «У старших класах я мріяв стати геологом, вступив до топографічного технікуму, об'їздив багато міст і областей. Але те, що побачив, справило на мене гнітюче враження. Злидні, пияцтво, розруха - зовсім не те, що показували по телебаченню. Я зрозумів, що вся країна живе так, а комуністи нахабно брешуть. Я написав план реформ, що включав в себе щомісячну виплату кожному жителю ренти від продажу природних ресурсів, і відправив його в Кремль, на ім'я Брежнєва. Але відповіді не отримав. Тоді я і вирішив його вбити. Я хотів, щоб про мої ідеї дізналися всі, а для цього потрібен був гучний учинок».

Наскільки щирий сьогодні Ільїн, сказати важко. У його «поправках» до Конституції, спрямованих із ув'язнення до Верховної Ради СРСР в 1977-му, є, наприклад, такий пункт: «Кожен член суспільства має право на терористичний акт, якщо партія та уряд ведуть політику, яка не відповідає Конституції». Відомо, що він захоплювався Лі Харві Освальдом ( «Всього один постріл - і знаменитий на весь світ!»), а незадовго до замаху заявив коханій дівчині: «Ти про мене ще почуєш!» 

Незважаючи на те, що матеріали слідства склали 24 томи, у справі залишається багато темних плям. Тому й виникають теорії,  якщо не про можливих замовників замаху, то людей, яким воно було на руку. Першим спливає ім'я глави КДБ Юрія Андропова, який потребував зміцнення свого авторитету, тому притримав інформацію про замах і переконав генсека пересісти в іншу машину. Мотиви були й у першого заступника Андропова - генерала Семена Цвігуна - особистого друга Брежнєва. Мовляв, бажаючи підставити шефа, Цвігун, який отримав шифровку про місцезнаходження Ільїна, не користувався цією інформацією. 

Довести все це неможливо - у Андропова та Цвігуна не запитаєш та й сама справа виглядає сьогодні майже сюрреалістично. Хіба що головний її герой цілком реальний, і кожен день вигулює дворового пса на прізвисько Хазар, якого прихистив по доброті душевній. Півстоліття тому Віктор Ільїн ледь не змінив хід історії. На щастя чи ні - нам знати не дано ...

Максим Суханов, Lenta. UA