100 років тому Карпатську Україну передали Чехословаччині

Цей договір в Угорщині досі сприймають як національну трагедію. Країни-переможниці в Першій світовій війні позбавили правонаступницю Австро-Угорської імперії двох третин її території і населення.

Трансільванія відійшла до Румунії, Хорватія з рядом інших регіонів увійшли в Королівство сербів, хорватів і словенців, а Словаччину і українське Закарпаття передали Чехословаччині. При цьому думка місцевого населення сильних світу цього не дуже цікавила, та й самі жителі Карпатської України були далекі від єдності.

Після розпаду Австро-Угорської імперії народні збори в Ужгороді висловилися за приєднання до Угорщини в якості автономії, делегати народних зборів в Хусті зажадали приєднання до УНР, а Рада галицьких і угорських русинів бачила майбутнє регіону в Чехословаччині.

З проголошенням Угорської радянської республіки в Закарпатті встановили було радянську владу, але чехословацькі та румунські війська швидко вибили червоних. Парадоксально, але прийшовши до висновку про крайню відсталість регіону, в Празі вирішили не включати Карпатську Русь до складу Чехословаччини. Але союзники були непохитні і, не бажаючи приєднання цього регіону до Угорщини, буквально змусили чехів прийняти Закарпаття на правах автономії. Остаточно статус територій, які отримали офіційну назву Підкарпатська Русь, був підтверджений Тріанонським договором від 4 червня 1920 року.

У тому ж році був затверджений герб Підкарпатської Русі — ведмідь і синьо-жовтий прапор — і заснований пост губернатора. Першим губернатором став адвокат і громадський діяч, громадянин США Григорій Жаткович. На цій посаді він не протримався і року, пішовши в знак протесту проти того, що обіцяну регіону автономію Прага так і не надала. Проте, з 1923 року Підкарпатська Русь мала дев'ять депутатів у чехословацькому парламенті. На той момент понад 60% з 600 000 жителів Закарпаття становили русини або місцеві українці, 17% — угорці, на частку євреїв припадало понад 13% населення, і т.д.

Політична карта регіону в 1930-і роки відрізнялася крайньою строкатістю. Українофіли наполягали на автономії в складі Чехословаччини, русофіли в цілому теж були згодні на автономію (в рамках ЧСР чи Угорщини), Угорська партія закликала до приєднання до Угорщини, а комуністи, що отримали на виборах 1935 року чверть голосів, орієнтувалися на Радянську Україну.

Автономію в рамках ЧСР Карпатська Русь отримала лише 11 жовтня 1938 року, а 15 березня 1939 року прем'єр-міністром автономного уряду Августином Волошиним була проголошена незалежна держава — Карпатська Україна. Державним прапором оголошувався синьо-жовтий, а гімном — «Ще не вмерла Україна...». Держава ця проіснувала три дні — вже 15 березня угорські війська окупували Закарпаття.

В кінці 1944-го тут ненадовго відновилася чехословацька влада, але вже в листопаді так званий З'їзд народних комітетів Закарпатської України затвердив підготовлений в Москві маніфест про возз'єднання з УРСР. 29 червня 1945 року було підписано відповідну угоду, а 22 листопада того ж року її ратифікував чехословацький парламент. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа.

Правда, найнижче прохання Зборів народних комітетів про надання Карпато-Руської РСР статусу 17-й республіки Сталін відхилив...

На ілюстрації: підписанти Тріанонського договору з боку Угорщини Агошт Бенард (зліва, знімає циліндр) і Альфред Драше-Лазар, Версаль, 1920