Знайомі все обличчя: чому Зеленський заводить в Кабмін кадри часів Порошенка і Януковича

На поточному тижні народні депутати працюють поза сесійною залою Верховної Ради - в комітетах і тимчасові слідчі комісії. Перш, ніж піти в законодавчо-пленарний тінь, парламентарії ухвалили низку важливих рішень, в тому числі, що стосуються міністерської комплектації уряду Дениса Шмигаля. Однак деякі керівні посади в Кабміні все ще залишаються вакантними.

Президент Володимир Зеленський розглядає кілька кандидатур на посаду міністра освіти. Про це він заявив на минулих вихідних під час неформального спілкування з журналістами в резиденції «Залісся». «Вони всі хороші, але не можуть бути міністрами через свою слабкість», - зазначив «Зе», уточнивши, що мова йде про слабкість особистого, а не професійного характеру. Як виявилося, кандидатський шорт-лист глава держави формував за підсумками недавньої зустрічі з ректорами провідних вузів країни, які і пропонували йому конкретних людей на пост глави Міносвіти. В кінцевому рахунку, список претендентів звузилося до трьох осіб. Це - керівник апарату Офісу президента (ОП) Олексій Дніпров, голова комітету з питань освіти у Верховній Раді Сергій Бабак і ректор Чернігівського національного технологічного університету Сергій Шкарлет. З останнім президент планує зустрітися на його території: в середу, 10 червня гарант відвідає Чернігів з метою провести особисті «оглядини» пана Шкарлета. Саме його називають фаворитом негласного змагального марафону за право правити бал в освітній сфері країни.

Читайте також: Стало відомо, хто розробляв президентський законопроект проти «злодіїв в законі»

Що відомо про Сергія Шкарлета? Йому 47 років і він був наймолодшим ректором України, коли очолив Чернігівський національний технологічний університет. Сергій Шкарлет був членом почила у бозі «Партії регіонів» і свого часу отримував держнагороду з рук тодішнього міністра освіти, одіозного Дмитра Табачника. А на виборах в 2015 році Шкарлет балотувався до Чернігівської облради від Блоку Петра Порошенка (БПП). «Ну, балотувався людина. Мені здається, що, якщо вже півроку шукаємо міністра освіти, треба на чомусь зосередитися», - так прокоментував часту зміну політичної орієнтації ймовірного міністра Володимир Зеленський.

З жорсткою критикою кандидатури Шкарлета виступила екс-міністр освіти Анна Новосад, яка назвала його «міністром плагіату і запозичених текстів». За її словами, українські дослідники виявили у нього три вкрадені наукові роботи.

«Я особисто не маю нічого проти пошуку майбутнього міністра освіти і науки серед ректорів, проректорів або інших університетських управлінців. Але вважаю гігантської репутаційної втратою і показовим нехтуванням до всіх, не тільки до освітньому співтовариству, призначення міністра, який є кандидатом або доктором плагіату наук», - написала Навосад у себе в Facebook.

Ім'я Сергія Бабака як претендента на посаду міністра освіти називали ще під час передвиборної президентської кампанії Володимира Зеленського. 42-річний політик був 11-м номером у списку «Слуги народу». До того, як потрапити в Раду, працював заступником директора «Центру морської геології, геоекології і осадового рудоутворення НАН України», однак, незважаючи на прогнози експертів, замість міністерства він очолив комітет ВР з питань освіти, науки та інновацій.

У Раді Сергій Бабак був одним з авторів закону, який вводить значні зміни у вищій освіті України. Серед таких інновацій закону варто виділити введення КРI - ключових показників ефективності для ректорів. Невиконання цих показників може стати причиною для звільнення будь-якого керівника вузу.

На нещодавній прес-конференції президент Зеленський розповідав, як багато разів умовляв пана Бабака стати міністром освіти, а той все відмовлявся. Бабак є доктором технічних наук, кандидатом економічних наук і куратором освітнього напряму «Українського інституту майбутнього».

Ну, і, нарешті, ще одним імовірним кандидатом на посаду міністра освіти і науки України, як ми вже відзначали вище, був названий Олексій Дніпров. Він на даний момент очолює апарат президентського Офісу. Закінчив Академію праці і соціальних відносин Федерації профспілок України за спеціальністю «Правознавство» та відразу ж почав працювати в апараті Верховної Ради. У 2005 році Дніпров очолював службу тодішнього гуманітарного віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка. У 2003 році був заступником міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника. Дніпрову якимось дивним чином вдалося уникнути люстрації в 2015 році, і президент Петро Порошенко призначив його заступником голови Адміністрації. Нагадаємо, Міністерство освіти знаходиться без керівника з початку березня, коли разом з урядом Олексія Гончарука пішла у відставку глава цього відомства Анна Новосад. Зараз виконує обов'язки міністра її заступник Любомира Мандзій. Її кандидатура в якості повноцінного міністра на Банковій навіть не обговорювалася.

Широко не обговорювалася в вузьких колах до останнього часу і фігура нардепа від «Слуги народу» Олександра Ткаченка в іпостасі міністра культури, однак він їм днями став. За це призначення проголосували 263 парламентарія. Ткаченко - один з найвідоміших телевізійних менеджерів України. Він довго працював на каналі «1+1» олігарха Коломойського, а влітку 2019 став нардепом від провладної «Слуги народу».

Останні півроку Олександра Ткаченко називали потенційним кандидатом від партії президента на виборах мера столиці. Намір поборотися за цей пост він не заперечує навіть зараз, коли став міністром культури. Втім, як кажуть наші джерела в Офісі президента, на Банковій його не бачать в якості кандидата в мери, а тому і організували почесне заслання в уряд, де довірили сферу, за яку він відповідав в парламенті як голова комітету з гуманітарної та інформаційної політики. Тепер цим комітетом керуватиме «слуга» Микита Потураєв.

Примітно, що буквально за кілька днів до призначення в Кабмін, Ткаченко, відповідаючи на питання журналістів в кулуарах Ради, наполягав, що в.о. міністра культури Світлана Фоменко - дуже професійна людина, і саме її повинні призначити повноцінним міністром.

Першим пріоритетом на посаді Олександр Ткаченко назвав порятунок культури, адже за часів кризи вона опинилася в «критичному стані».

У недавньому інтерв'ю Ткаченко розповів, що саме він вирішив запустити в новорічну ніч перед виборами звернення Володимира Зеленського на «плюсах» замість чинного президента Порошенка. Після обрання депутатом від «Слуги народу» влітку 2019 року Олександр Ткаченко покинув канал і навіть продав свою частку в «1+1».

Під час спроб запустити виборчу кампанію в Києві пан Ткаченко повсюдно відзначав, що він народився і виріс саме в цьому місті. Народився він в сім'ї журналістів. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Почав кар'єру провідним молодіжної студії на УТ-1. Потім став кореспондентом агентства Reuters в Києві.

У 1993 році створив телекомпанію «Нова мова», яка робила популярну програму «Післямова». Спочатку цю програму показував канал УТ-1, а потім - створений Олександром Роднянським приватний телеканал «1+1». На початку роботи телеканалу Ткаченко очолював там службу новин, був заступником генпродюсера. Однак в 1998-му залишив «плюси».

Кілька років Ткаченко разом з власною студією «Нова мова» робив політичний проект «Обличчя світу» для «Інтера». Він брав інтерв'ю у найвідоміших у той час людей світу, серед яких був Джордж Сорос, Далай-Лама і Аугусто Піночет.

У 2005 році Ткаченко став співвласником «Одеської кіностудії» і почав займатися розвитком мережі кінотеатрів і дистрибуцією кіно. До слова, за цим епізодом ГБР проти Ткаченко розслідує зараз кримінальну справу - йому «шиють» фактично рейдерське захоплення кіностудії.

У біографії Ткаченко є рік роботи в Росії заступником генерального директора телеканалу РЕН-ТВ. За твердженням Ткаченко, будь-які справи і бізнес з виробництва серіалів в РФ він закрив після початку війни на Донбасі в 2014 році. Але тих, хто так не зробив - не засуджує.

Ще одне не те, щоб знакова, але, тим не менш, важливе для компіляції владної управлінської вертикалі, призначення останніх днів - прихід в уряд на посаду міністра з питань євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиной, яка змінила на цій посаді Вадима Пристайко. Це - планове рішення за згодою всіх сторін. Так пояснив голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія відставку пана Пристайко з уряду, тепер його планують відправити послом до Великобританії.

Що стосується Ольги Стефанішиной, то їй 34 роки, вона з Одеси. Юрист-міжнародник і перекладачка з англійської мови за освітою, закінчила Київський національний університет Шевченка. Пізніше отримала кваліфікацію спеціаліста з фінансів і кредиту в Одеському національному економічному університеті. Також навчалася в дипломатичних академіях Австрії та Естонії. На сайті юридичної компанії "Ільяшев і партнери», де Ольга Стефанишина працювала до останнього часу, вказується, що вона працювала в Міністерстві юстиції ще за часів правління Януковича. У період президентства Порошенко працювала в уряді Гройсмана, де з 2016 року очолювала урядовий Офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ротація по лінії «Пристайко-Стефанишина» сюрпризом не стала. Сюрприз був в іншому: поряд з перерахованими вище кадровими призначеннями, нардепи від «Слуги народу» розглядали подання на Романа Абрамовського - на даний момент заступника міністра енергетики та навколишнього середовища. Дане міністерство розділять на два, і планувалося, що Абрамовський буде завідувати охороною навколишнього середовища і природними ресурсами. Але рішення даного призначення відклали «до кращих часів» через дефіцит голосів.

Відзначимо, що Абрамовський був голова правління «Укрстальконструкція», яка пов'язана з екс-співвласником Індустріального союзу Донбасу Віталієм Гайдуком, якого пов'язують узи давньої і міцної дружби з першим помічником президента Зеленського Сергієм Шефір. Тобто, виходить, що не всіх в пропрезидентської фракції влаштовують персональні креатури найближчого оточення «Зе».

«Обезголовленим» лишається і нерозділене поки що Міненерго і навколишнього середовища, яким в статусі «в.о.» міністра продовжує керувати Ольга Буславец. У заочній сутичці за вплив на це «хлібне» відомство борються фінансово-промислові групи Коломойського і Ахметова. Зрозуміло, що, як і у всіх призначеннях, що стосуються вершини владної піраміди, останнє слово тут за Зеленським. А він його вимовляти не поспішає, лавіруючи між двох ворогуючих між собою олігархічних «вогнів».

Наталія Ромашова

Читайте також: Верховну Раду попросили узаконити розпродаж українських в'язниць