Война и мирдумка

Жодних «мирних угод» з лютим ворогом! (Частина 2)

21:30 16 апр 2022.  414Читайте на: УКРРУС

Українці кажуть — Україні потрібна ПЕРЕМОГА! Капітулянти кажуть – потрібен мир за будь-яку ціну…

Сьогодні, коли РФ веде широкомасштабну війну з метою знищити Україну, близько 85% українців вважають, що нам необхідно якнайшвидше вступати до ЄС і НАТО. І сьогодні також спостерігається, як певні можновладні сили виступають за надання Україні (вже вдруге після Януковича) нейтрального статусу. Тобто, щоб Україна перетворилася на сіру буферну зону. Напевно, нашим партнерам нелегко налагоджувати стратегічні відносини з країною, яка змінює своє законодавство за кожного нового президента, зокрема, що стосується вступу, чи не вступу до НАТО. Погоджуюсь із моїми колегами Ганною Шелест і Сергієм Сидоренком в тому, що угода про гарантії для безпеки України в її нинішньому форматі в жодному разі не може надавати такі гарантії, які надає ст. 5 статуту НАТО.

Дехто з не надто відповідальних кон’юнктурників з вищих кіл намагаються пояснити, що закріплення в Конституції України положення про євроатлантичний курс нашої держави «було великою помилкою, яка спровокувала сьогоднішню агресію РФ» (?!) і звинувачують попереднього президента країни в тому, що він був ініціатором внесення відповідних змін до Конституції про євроатлантичний курс України, що нібито стало однією з передумов для проведення «спеціальної військової операції» РФ. І це після того, коли Президент В. Зеленський не раз нагадував, що під час війни ми повинні забути про всі наші політичні розбіжності і чвари, об’єднатися для боротьби з ворогом, який прагне знищити Україну. Про це пише Іван Підкова на Свобода.ЮА

2) Україні та РФ пропонується 15 років проводити двосторонні перемовини щодо статусу Криму і Севастополя. У цей час країни не повинні використовувати збройні сили для вирішення «кримського питання».

Коментар: Чому саме стільки років вести двосторонні перемовини про статус Криму і Севастополя? З яких міркувань виходили автори цієї пропозиції у сфері творення міжнародних угод, визначаючи саме такий термін для перемовин — 15 років? Чому не 150? За такого терміну не тільки нинішні перемовники, а й їхні діти, внуки чи правнуки могли б досить комфортно консультуватися десь на Блакитному узбережжі поблизу Євпаторії. А що тоді буде з «Кримською платформою», створеною титанічними зусиллями МЗС України на чолі з Д. Кулебою згідно з указом Президента В. Зеленського від 21 лютого 2021 року? Як відомо, на установчому саміті «Кримської платформи» 23 серпня 2021 року брали участь представники 47 країн на рівні президентів, прем’єр-міністрів і міністрів закордонних справ. Що сьогодні ми можемо їм казати? Що замість «Кримської платформи» будуть прямі двосторонні перемовини протягом 15 років (не менше і не більше) між представниками України і РФ зі ще невизначеною метою? Що казатимуть наші партнери?

Напевне, вести переговори з Путіним можна лише з позиції сили ЗСУ, яка постійно міцніє, в той час як потенціал ЗС РФ зменшується. Але сьогодні у нас ще немає достатньої переваги над ворогом. Проте завдяки успішним діям ЗСУ, а також «пекельним санкціям» Заходу неодмінно стане невідворотнім колапс «путіноміки», ізольованої від усього світу, і, відповідно, збройні сили РФ значною мірою втратять свою боєздатність.

Настане час (через рік – два), коли Москва сама поверне і Крим, і Донбас в обмін на пом’якшення або часткове скасування санкцій, незалежно від того хто сидітиме в Кремлі.

3) Питання щодо територій окупованої частини Донбасу (ОРДЛО) обговорюватиметься у рамах переговорів між президентом України В. Зеленським і В. Путіним.

Коментар: На мій погляд, сьогодні, коли майже кожне своє звернення до української нації, лідерів і народів світу В. Зеленський завершає словами: «Україна переможе!», вести перемовини з президентом РФ про політичні і територіальні компроміси зовсім недоречно! По-перше, це призведе до розколу нашого суспільства, по-друге, певним чином легітимізує кривавий путінський режим і, по-третє, В. Путін ніколи не наважиться на багатогодинні перемовини з В. Зеленським. Він може зважитися на зустріч лише для того, щоб підписати вже підготовлену угоду, яка б задовольняла його, даючи підставу заявити про «перемогу» Росії. Сьогодні, коли українська армія щодня завдає ворогові значних втрат, зустріч В. Зеленського з В. Путіним — це щось на зразок зустрічі Сталіна з Гітлером у 1944 році, де обговорювалося б перемир’я між СРСР і Третім Рейхом напередодні його падіння. Зараз час працює на Україну, а Росія і її збройні сили дедалі більше слабшають і за кілька місяців просто зазнають колапсу.

Сьогодні ми пересвідчуємося, яку надзвичайно важку роботу виконує Президент і Верховний Головнокомандувач В. Зеленський зі своєю командою задля порятунку України від страшної катастрофи. Це визнають як його прихильники, так і опоненти. В горнилі Вітчизняної війни він став лідером української нації, справжнім політичним і державним діячом світового масштабу, від якого у захваті не тільки ми, українські громадяни, а й наші однодумці у великому закордонні.

Просто не уявляю, як він зустрінеться з кремлівським керівником, на руках якого кров українців! Але досить легко уявити, як це сприймуть наші героїчні воїни і сотні тисяч українців, які втратили своїх рідних і близьких, і домівки яких вщент зруйновані варварськими бомбардуваннями. Як не сприйняти їм цей «саміт» вкрай негативно? І чи не зменшить особиста зустріч президентів допомогу Україні з боку країн Заходу, мовляв, якщо обидва президенти можуть про щось домовитись, то не варто їм заважати. Не виключено, що після такої зустрічі Захід пом’якшить свої санкції щодо РФ і тоді про повернення захоплених наших територій можемо надовго забути.

Втім, 5 квітня в інтерв’ю українським журналістам В. Зеленський сказав, що «навіть після трагічних подій у Бучі необхідно продовжувати переговори з РФ, знайти вихід і при цьому не втратити свою територію». На запитання журналіста, чи може він змінити свою особисту позицію з приводу переговорів з В. Путіним, Президент відповів, що «може статися, що й не буде зустрічі». Отже, Президент В. Зеленський вже розуміє, що з військовими злочинцями зустрічатися немає сенсу. Нехай з ними зустрічаються слідчі і судді міжнародних судових інстанцій, про що 4 квітня вже сказав і президент США Джо Байден.

І все ж 4 квітня В. Зеленський підписав указ про склад делегації для переговорів з РФ щодо гарантій безпеки України, затвердив директиви делегації. До оновленого складу нашої делегації входять народні депутати: Д. Арахамія (керівник), А. Костін, Д. Лубинець, Р.Умеров, міністр оборони О. Рєзніков, міністр юстиції Д. Малюська, заступник голови МЗС М. Точицький, радник голови ОП М. Подоляк, юрист-міжнародник О. Малиновський і, як бачимо, екс-дипломат О. Чалий, як відвертий прихильник «нейтралітету».

10 квітня в інтервю міжнародному інформагентству Associated Press В. Зеленський заявив, що незважаючи на те, що певну частину українського суспільства (до якої належу і я) будь-який мир на будь-яких умовах з РФ не задовольнить, тим не менш «більшість людей сприйматимуть мир у будь-якому випадку, тому що люди хочуть, щоб ця війна завершилася на наших умовах, умовах незалежності, умовах України». В. Зеленський також зазначив, що його можлива зустріч з В. Путіним залежить від того, як довго ЗСУ зможуть утримувати свої позиції у Маріуполі. Бо, як він сказав, «Маріуполь – це серце цієї війни на сьогодні і якщо воно перестане битися, у нас будуть слабші позиції на перемовинах. Що сильнішою буде наша позиція в Маріуполі, то міцнішою буде наша позиція в діалозі з РФ. І якщо позиції України будуть слабкими, то зустріч із президентом Росії може не відбутися»…

4) Серед гарантів своєї безпеки Україна бачить насамперед країни Ради безпеки ООН, зокрема, Велику Британію, Китай, США, Францію, РФ, Туреччину, Німеччину, Канаду, Італію, Польщу, Ізраїль. Це необхідний мінімум, тобто перелік країн-гарантів може бути розширений. Д. Арахамія повідомив, що Україна вже веде офіційні переговори з потенційними країнами-гарантами і бачить їх «реальну зацікавленість».

Коментар: Аналіз першої реакції згаданих держав про їх можливу потенційну роль у якості гарантів безпеки України може свідчити, що керівництво таких держав або чітко не уявляє цієї своєї можливої ролі, або вже заявляє, що не може визначитися зі своєю позицією щодо гарантій безпеки України. Коли йдеться про гарантії не просто абстрактної безпеки України, а про те, бути чи не бути Україні, як незалежній державі і чи буде взагалі існувати українська нація, зважаючи на наміри В. Путіна в його нинішній агресії проти нашої держави, то на перший план виходить питання — чи спроможні країни-гаранти захистити колись Україну, якщо сьогодні практично не тільки не наважуються закрити над нею небо, а навіть і забезпечити гуманітарні коридори для виведення цивільного населення з-під ударів рашистів, побоюючись, що Кремль це розглядатиме як участь країн НАТО у війні проти Росії з можливим її переростанням у Третю світову війну, під час якої використовуватиметься ядерне озброєння. Інакше кажучи, щоб бути гарантом, треба мати достатньо сил і рішучості аби за будь-яких обставин зупинити Росію в її можливих подальших нападах на Україну. І як з’ясовується, такої сили і рішучості не мають ні ООН, ні країни НАТО.

Як відомо, країни-гаранти і підписанти Меморандуму про гарантії безпеки Україні у зв’язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року не виконали своїх зобов’язань через нестачу у них фізичної сили і можливостей зупинити агресію РФ проти України як у 2014-му, так і у 2022 роках. Виникає питання: що дає підставу нинішнім авторам угоди про гарантії безпеки для України бути впевненими, що країни-гаранти присічуть агресію Росії через рік, два, три, 10 або 20 років? Таких підстав ми не бачимо. Як вже багато разів переконувалися, підпис Путіна або будь-якого іншого російського керівника під текстом будь-якої угоди нічого не вартий. Про це, як усі знають, ще казав один з німецьких канцлерів…

Иван Сергиенко

Новости

Самое читаемое