Зашмальована «шістка»: нащо Кремль витяг з колоди медведчуківську карту

Незабаром після того, як офіційний Київ обміняв Медведчука на українських полонених, його разом із дружиною Оксаною Марченко фіксували на фото в дешевій кафешці в окупованому Криму на тлі ящиків з-під пива. Але згодом путінський кум «сплив» безпосередньо в Росії після чого в українських ЗМІ та соцмережах можна було нерідко натрапити на коментарі про те, що ще незрозуміло насправді, де неприємності у Медведчука будуть більші – в українській в'язниці чи Москві. Мовляв, якщо за ґратами все зрозуміло і прогнозовано, то в Кремлі Путін напевно поставить своєму куму низку неприємних питань – наприклад, куди поділися ті незліченні мільярди, за які Медведчук зобов'язався вибудувати мережу проросійських організацій, чиї активісти мали зустрічати окупаційні війська. хлібом-сіллю.

Чимало експертів прогнозували, що Медведчук після обміну назавжди зникне з політичної орбіти і чути про нього ми будемо ще рідше, ніж про іншого Віктора, який теж опинився в РФ, - Януковича. Проте не так сталося, як гадалося, і в жодну опалу Медведчук не потрапив. Більше того, у авторській статті, що вийшла днями, в прокремлівських «Известиях» він заявив, мовляв, не вважає, що його політкар'єра зараз перебуває у своїй найнижчій точці.

Читайте також: Росія зазнає катастрофічних втрат у боях з ЗСУ - ISW

Загалом умовно медведчуківські роздуми - це суміш путінського погляду на світоустрій («Росію хочуть принизити») та на Україну («Україна – це ще одна Росія»), натяк на можливість ядерної війни в Європі, звинувачення Зеленського у нечуваних репресіях... Одним словом, нічого нового. Окрім, мабуть, одного, а саме – чіткої заявки на те, що вихід із великої війни полягає в тому, що «українці мають побудувати свою демократію, оскільки західна є повною фікцією».

Ключова роль у побудові «своєї демократії» має належати новому політичному руху, створення якого, власне, і анонсує Медведчук. При цьому дуже і дуже показово, що «новий український рух» зібрався створювати персонаж, який не має паспорта з тризубом. З іншого боку, документальні нюанси – справа десята. Зрештою, медведчуківський партійний офіс цілком можна облаштувати у тимчасово захопленому Криму, звідки той і під диктовку Кремля озвучуватиме нафталінові наративи. Як це робить ще один мігрант Микола Азаров, який також недавно дав інтерв'ю «Известиям».

Інше питання полягає в тому, що Медведчук, власне, може сказати конкретно українській аудиторії?

За одинадцять місяців путінської «спецоперації» цей політичний злочинець (хочеться вірити, що його кримінальну відповідальність згодом визначить суд) жодного разу не спромігся навіть поспівчувати тисячам жертв серед мирного населення України, які постраждали внаслідок ракетного терору Кремля. До речі, медведчуківська стаття вийшла через кілька днів після «прильоту» у багатоповерхівку Дніпра. І в той час, коли весь світ здригався від жахливих фото з місця події, суб'єкту, який зібрався будувати «нову демократію», навіть на думку не спало у своїй концептуальній публікації про сьогодення та майбутнє України щонайменше висловити співчуття постраждалим, та й всім громадянам нашої країни, які переживали дніпровську трагедію як свою особисту…

Загалом якщо навіть гіпотетично припустити, що сьогодні у Медведчука в Україні ще залишилися прихильники, то їх кількість можна порахувати без калькулятора. Але цього в Кремлі, схоже, не бачать. Путін і вся його придворна камарилья, витягаючи замусолену медведчуківську карту, продовжують занурення у свій світ, абсолютно відірваний від реалій.

«Стаття Медведчука – це спроба зрадника та політичної падлюки повернутися до інформаційно-політичного простору. Він насамперед відпрацьовує свої борги Путіну. І це не просто тридцять срібняків, скоріше це триста мільйонів срібняків у валюті, що конвертується, в обмін на зраду. Він їх отримав ще до початку Великої війни, але відпрацьовувати треба зараз. Все це пропагандистське марення є зайвим свідченням неадекватності уявлень Медведчука та його кремлівських господарів про Україну. Вони не можуть перемогти Україну на полі бою, тож намагаються послабити нас інформаційно та політично, знову посварити між собою. Але для цього використовуються риторика і аргументи, які не спрацювали раніше, які тим більше не спрацюють зараз. Сьогодні навіть значна частина людей, які підтримували ОПЗЖ до нинішньої війни, бачать, що війна та смерть походять від Росії. І ненависть до Путіна та РФ – це головна українська емоція зараз. Ця стаття Медведчука ще й його особиста спроба повернутись у велику політику. Але він досі не може зрозуміти, що внаслідок цієї війни він не має майбутнього в Україні, ані політичного, ані особистого, ну хіба що за ґратами в українській в'язниці. До речі, судову справу проти Медведчука щодо державної зради треба обов'язково довести до судового вироку. Це вже питання принципу», - зазначає політолог Володимир Фесенко.

«Максимум на що здатний Медведчук зараз – створити якийсь уявний емігрантський рух проти України, ще один псевдо-уряд «у вигнанні» (цей російський термін буде доречнішим для таких як Медведчук). Це спосіб отримати додаткові кремлівські засоби для подальшого існування. І конкурувати він зможе тільки з Януковичем та іншою гоп-компанією політичних лузерів-утікачів. Разом із Януковичем Медведчук та інші подібні персонажі – це політичні мерці, армія політичних зомбі у служінні кривавому путінському режиму», - підсумовує експерт.

Загалом суть статті Медведчука дуже проста і її можна звести до формули: «партія війни проти партії миру». Іншими словами, Кремль за допомогою своїх ручних маріонеток правдами-неправдами вирішив продавлювати лже-мирну ідеологему. І важливо відзначити, що все це робиться на тлі розгойдування в росЗМІ теми про страшний новий наступ і нову зброю. Зважаючи на все, йдеться про іранські балістичні ракети, які, за словами солов'єво-скабеєвих, уже в березні будуть на руках у «визволителів».

Ну, а апогей абсурду у статті Медведчука – це те, що війну спровокували київські політики, які, відмовившись виконувати Мінські угоди, «погодилися стати рабами Заходу та Росії просто не залишалося іншого виходу, як розпочати війну». Тут без коментарів.

Цілком зрозуміло, що Медведчук не сам вирішив «намалюватися» раптом в інформпросторі, а за відмашкою кремлівського кума. А це – зайве свідчення того, що бункерний мешканець через відсутність лави запасних за «українським напрямом» змушений тасувати тонку колоду з потертих до дірок карт маріонеток.

«Висновок із медведчуківської статті може бути лише один: Путін досі так нічого й не зрозумів. Якщо після втечі Януковича 2014-го він відкрито заявив, що політичного майбутнього в нього немає, то щодо кума, зважаючи на все, все ще має якісь ілюзії. Тобто він продовжує жити у своїх ілюзіях, навіть після того так ЗСУ мордою об асфальт їх розбило минулого року і продовжує цього року. А платять за ці ілюзії не лише мільйони мирних громадян в Україні, а й 145 млн його рабів своїм сьогоденням та майбутнім», - підводить експертну межу політолог Максим Ялі.

Читайте також: «Звуки перемоги почує вся Україна»: Зеленський привітав українців із Днем Соборності (ВІДЕО)