В український прокат вийшов фільм Федеріко Фелліні «Матусині синки»

Чому справжній кіноман повинен бігти в ці вихідні дивитися в кінотеатрі чорно-білий фільм 1953-го року? На те є кілька причин.

По-перше, колись давно сам Фелліні, побачивши один зі своїх фільмів по телевізору, прийшов в жах. І сказав, що все, заради чого він трудився на знімальному майданчику, пропало на цьому маленькому екрані. З тих пір, звичайно, телеекрани стали більше, але навряд чи це змінило б думку знаменитого італійського режисера. А то, як він уявляв собі перегляд кінофільму, можна побачити, наприклад, в епізоді в кінотеатрі в «Амаркорд» або в тих же ««Матусиних синках». 

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

До речі, фанати «Амаркорда» побачать в ««Матусиних синках» прообраз свого улюбленого фільму. Там, правда, інший сюжет, але головне - атмосфера маленького містечка біля моря - така ж. Причому в чорно-білому фільмі 1953-го року немає постмодернізму, яким Фелліні захопився на заході своєї кінокар'єри, і який так псував деякі його останні стрічки. Тут все чесно, зрозуміло і навіть наївно. Адже самому Фелліні було, коли він знімав «Матусиних синків», всього 33 роки і пам'ять про юність, яку він провів у своєму рідному приморському містечку Ріміні, була у нього ще свіжа. Так що це ще і автобіографічний фільм (про біографію Фелліні читайте у нас тут ).

У ««Матусиних синках» ще немає Джульєтти Мазіни, чудової актриси, про яку ми писали , дружини Фелліні, і якою він був зачарований в наступних своїх фільмах «Дорога» і «Ночі Кабірії». Зате там вже є однодумці Фелліні, з якими він наступні роки працював над своїми проектами - сценаристи Енніо Флайяно і Тулліо Пінеллі і композитор Ніно Рота.

Вже згадані «Дорога» і «Ночі Кабірії», розрекламоване надміру «Солодке життя» і справді геніальні «8 ½», а також наступні фільми Фелліні зовсім заступили від нас «Матусиних синків». А зараз, коли їх переглядаєш, бачиш, що заступили незаслужено. Так що в українському прокаті - відмінний фільм, що, до речі, добре розуміли в 1953-му році, коли ця стрічка отримала на Венеціанському кінофестивалі, який ми вже представляли читачеві як самий «естетський» в головній кінофестивальної трійці - Канни-Венеція Берлін, «Срібного лева».

Сергій Семенов, Lenta.UA

Фото: кадр з фільму Twitter