Від газетного карикатуриста до класика кіно: 100 років тому народився Федеріко Фелліні

Тим, хто дивився всі фільми Фелліні, можна не читати його біографію - він майже всю її використав і переказав (іноді - з перебором, по кілька разів) в своїх фільмах. Він народився в провінції в курортному місті Ріміні (див. його фільм «Амаркорд») в родині комівояжера (епізод з батьком головного героя в «Солодкому житті»). У дитинстві Федеріко, як і інший великий кінорежисер на іншому кінці Європи швед Інгмар Бергман, влаштовував лялькові вистави та був в захваті від заїжджого цирку-шапіто ( «Дорога», «Клоуни» і багато інших фільмів).

В молодості був, як і його друзі, лобурякою ( «Мамині синочки»). Після успіху «Дороги» став багатою людиною і потрапив в інше середовище («Солодке життя»). Незважаючи на набутий високий професійний статус, часто був не впевнений в собі як режисері ( «8 ½»). Здобувши, нарешті, впевненість в собі ( «Репетиція оркестру»), вичерпався творчо і зняв кілька невдалих (якщо говорити про рівень творчості Фелліні до цього) фільмів. Ставився до цього, як і до наступаючої старості, з сумним гумором ( «Джинджер і Фред»).

Навіть смерть Фелліні була ніби придумана їм самим для сценарію про старого знаменитого кінорежисера. 30-го жовтня 1993-го року вони зі своєю дружиною, геніальної (в прямому сенсі цього слова - феноменально обдарованою від народження) кіноактрисою Джульєттою Мазіною, повинні були відсвяткувати золоте весілля, але 15-го жовтня Фелліні з інсультом відвезли в госпіталь. І все-таки він дотягнув до 31-го жовтня, щоб ювілей, нехай і в такому варіанті, відбувся. Мазіна, яка до цього часу вже була хвора на рак легенів, померла через п'ять місяців після його смерті і була похована з фотографією Фелліні в руках.

Скажімо прямо, багато фільмів Фелліні переглядаються сьогодні з деяким здивуванням з приводу того, чому вони під час свого виходу на екрани викликали такий всесвітнього масштабу захват. Наприклад, «Солодке життя», за яку він отримав Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, ніяк не тягне на, як писали тоді, «геніальну фреску життя сучасного італійського суспільства».

Але про ступінь слави цього фільму в той час говорить хоча б те, що сьогоднішнє загальноприйняте позначення скандального фоторепортера-пронози походить від прізвища одного з героїв фільму - супроводжуючого головного героя фільму, журналіста новин, які зараз називають «шоу-бізнес і світське життя», фоторепортера Папараці.

З іншого боку, кілька фільмів Фелліні і сьогодні виглядають як шедеври. До речі, саме вони були напрочуд точно відзначені «Оскарами» як кращий іноземний фільм - «Дорога», «Ночі Кабірії», «8 ½», «Амаркорд».

А «8 ½» залишається найкращим в історії світового кіно зображенням тієї блискучої, якщо дивитися зовні, і тяжкої, якщо побачити її зсередини, професії, яка називається кінорежисурою.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: Twitter