Політика Влада

Якщо влада не вирішить питання продовольчої безпеки, ми скоро можемо зіткнутися з масштабним мародерством - Ольга Піщуліна

16:47 02 кві.  732 Читайте на: УКР РУС

Свіжа соціологія зафіксувала, що 87% громадян нашої країни дуже бояться затяжної економічної кризи, а 60% співвітчизників вже, так чи інакше, постраждали від нього. Майже у 40% жителів України впав регулярний дохід, а 16% і зовсім його втратили. Виправданою в такій ситуації є політика влади на посилення карантинних заходів, що завдають болючих ударів по різним галузям, і, відповідно, добробуту людей? Відповідь на це та інші питання Lenta.UA шукала разом з провідним експертом соціальних і гендерних програм Центру ім. Разумкова Ольгою Піщуліною.

- Очевидно, що сьогодні будувати будь-які посткарантинні і мало-мальськи реалістичні прогнози в умовах безперервного форс-мажору, вкрай складно. Але якщо говорити в загальних рисах, то якими для нашої країни будуть економічні наслідки неминучої кризи?

- Перш за все, треба чесно і відверто сказати про те, що аналітикам було відомо, що планету накриє економічна криза, не вчора і не позавчора. Щонайменше, кілька років тому, чітко говорилося, що саме в 2020 році світ очікує економічна криза, причому дуже серйозна. Тому багато держав до цього готувалися, формуючи певні подушки безпеки і так далі. Український уряд не робив в цьому плані абсолютно нічого. Ми позичали гроші, «підживлюючи» боргову економіку і всілякі фінансові «піраміди». І зараз, судячи з дій нинішньої влади, триває та ж лінія.

Про різного роду пост-карантинні та інші наслідки для економіки зараз говорити гранично складно, тому як ми все ще не побачили цілісний антикризовий урядовий пакет.

- У своєму свіжому «антикоронавірусному» відеоролику президент, в контексті масового повернення наших співгромадян з-за кордону, звернувся до уряду з проханням розробити окремий механізм, що дозволяє створити в Україні додаткові мільйони робочих місць. Як вважаєте, це патетика або керівництво до реально здійсненним діям Кабміну?

- На жаль, з  масовим поверненням з-за кордону українців нас очікує повна катастрофа... Не дивлячись на те, що наші політики раніше завжди, немов мантру повторювали, що у нас високе безробіття, насправді для нас не це було головною проблемою. Проблемою були вкрай низькі доходи населення, особливо - працює його частини.

Раніше проблема працевлаштування багато в чому вирішувалася тим, що, за різними оцінками, від 3 до 7 мільйонів українців працювали за кордоном. І ось зараз вони повертаються. Хто б там і що не говорив, але вони працювали на економіки інших країн. А заклинання про те, що вони сюди надсилали багато грошей... Є цифра - 12 млрд доларів, але це загальна сума надходжень, з усілякими «лівими» схемами трудових мігрантів. А за тими, хто працював за кордоном більше року Нацбанк дає розкладку порядку одного мільярда - не така вже й колосальна сума. Тим більше, останні роки міграція ставала безповоротною. Тобто, люди вивозили з України свої родини і худо-бідно влаштовувалися за межами нашої країни.

Треба розуміти, що будь-яка економіка, яка передбачає розвиток, планомірно йде цим шляхом не за рахунок власних сил, а за допомогою найманих трудових ресурсів. Це особливо видно по західноєвропейським країнам. Україна ж втрачала ці трудові ресурси, знижуючи тим самим тиск на ринок праці. Але питання тут неоднозначне, оскільки людей насправді і не було де працевлаштовувати, тому що ми останні роки спостерігаємо прискорену - стаханівськими темпами, прошу вибачення за комуністичну термінологію - деіндустріалізацію країни. Але, знову-таки, через велику кількість мігрантів, в уряду не було головного болю з цією проблемою.

Зараз ситуація кардинально змінилася.

Що таке цей коронавірус, звідки він вискочив як чорт із табакерки і зачепив всі країни, невідомо, але факт залишається фактом: люди масово повертаються в Україну. Де ми будемо їх працевлаштовувати, куди вони підуть - в Центр зайнятості? Ну, так ось уже в США пишуть про три мільйони безробітних. Але ми ж не Сполучені Штати, які вкидають по $ 2 тисячі на місяць на людину, який втратив роботу.

- Більшість наших співгромадян працювали за кордоном в сфері послуг, яка, очевидно, постраждає найбільше. З владних кабінетів все частіше лунають голоси про привабливих преференції колишнім заробітчанам в напрямку відкриття власного бізнесу в Україні саме в цій сфері. Думаєте, це реалістично?

- Ні, не думаю, що це реалістично, тому що розмови про те, що наші люди отримають за межами країни якийсь неоціненний досвід, «наскирдують» там грошенят, а тут відкриють бізнес - це казка. Як правило, люди, що працюють за кордоном, тут у нас бізнес не відкривають. У кращому випадку, вони зроблять собі - в їхньому розумінні - євроремонт, нагодують півсела на радощах, щоб показати, які вони все з себе, а через місяць-півтора гроші закінчаться і почнеться «веселе життя». У підсумку, на ринку праці з'явиться величезна армія трудових ресурсів.

В теорії економіка після такої кризи відновлюється протягом трьох-чотирьох років, і якщо сьогодні чітко розробити стратегію по відновленню промисловості та інших галузей, можна якось пом'якшити удар, розподіляючи по секторам ці трудові ресурси. Однак на сьогоднішній день у нас навіть думок про це немає. Ніхто ні про яку промислову політику і цілісну, виразну, покроково прописану стратегію не говорить. А ті меседжі, які ми чуємо від представників уряду в плані секвестру бюджету, викликають, м'яко кажучи, легке здивування. Це точно не бюджет розвитку і не бюджет соціальної допомоги і захисту тих, хто, ймовірно, залишиться без роботи. А без роботи залишиться фактично вся сфера послуг: салони краси, кафе, ресторани і все таке інше. Ця сфера мінімум півроку-рік не відновиться.

Вкиди уряду про те, що людей не можна відправляти у відпустки за свій рахунок, в більшій мірі мають відношення до бюджетної сфери, а не до приватного сектора. Припустимо, приватники перепрофілюються, але ж треба розуміти, що у нас вже зараз повністю розриваються, в тому числі, логістичні ланцюжки.

Ставки в усьому світі робляться на національний суверенітет. Закриття кордонів, припинення руху товарів... До речі, ще одна досить серйозна проблема - це проблема продовольчої безпеки. У нас 80-90% так званого борщового набору імпортовані. У вітчизняних експортерів з'явиться потужний конкурент в особі тієї ж Росії, яка тут буде максимально нарощувати обсяги. Остання статистика показує, що у нас вже дуже серйозно просів експорт, а це - недоотримання валюти. Далі - логічно: якщо ми не зможемо продати, ми не зможемо купити. Тому нам потрібно робити вливання саме в агропромислову галузь. Ми розуміємо, що все європейське сільське господарство - дотаційне, а у нас з агросектору навіть забирають гроші. Правда, в підкоректувати проект, отямившись, начебто якусь копійку кинуть... Але необхідно розуміти, що продовольча безпека - це вибухонебезпечна проблема, і якщо її не вирішувати, ми можемо зіткнутися з масштабним мародерством.

- Чи можливо уникнути таких потрясінь за допомогою зовнішніх позик, з урахуванням того, що влада заявляє, мовляв, новий транш від МВФ піде не на погашення існуючих зобов'язань, а безпосередньо в бюджет? Наскільки ефективною може бути ця фінансово знеболювальна ін'єкція?

- Сьогодні Міжнародний валютний фонд заявляє про ідеї розстрочок, реструктуризації для слаборозвинених країн. Ми під цю категорію підходимо. Не знаю, як щодо оголошення дефолту, але те, що ситуацію треба розглядати як форс-мажор і негайно відновлювати розмову про реструктуризацію боргу - це точно. Однак, що сьогодні робить влада? Вона продовжує фінансувати бюджет боргових зобов'язань. Усе. Більше нічого ні на що не залишається...

- У Кабміні звучать голоси про те, що карантинні заходи не припиняться 24 квітня, а триватимуть, щонайменше, до середини травня. Чим це загрожує?

- Тим, що країна перейде на підпільний режим роботи. В принципі, це вже і зараз спостерігається. Наприклад, в маленьких містечках і селах з-під поли торгують насінням, тому що треба ж щось посіяти, а їх закрили на карантин.

- Тим не менше, карантинно-обмежувальні заходи лише посилюються. Наскільки це виправдано?

- Відверто кажучи, я не розумію, звідки цей масовий психоз?! Взяти, приміром, Київ. Якщо в столиці, як нам кажуть, інфіковано менше двох сотень людей, чому все на кожному розі кричать про те, що лікарі буквально збиваються з ніг?! Тобто, інформація надходить якась не зовсім зрозуміла і алогічна по суті своїй.

Ну, продовжимо карантин, посидять ті, хто не може повноцінно працювати з повною самовіддачею в віддаленому режимі, і що? Чи піде мародерство по квартирах, навіть не сумнівайтеся. Вже зараз по під'їздах ходять уявні кур'єри і роблять під двері «закладочки», моніторячи, які квартири порожні. А такі квартири є, тому що багато хто виїхав на дачі. Тобто, ще пару-трійку місяців більшість людей не попрацює в нормальному режимі і можна собі тільки уявити який бандитизм ми побачимо. Я не хотіла б нагнітати, але ситуація дійсно тривожна.

Останні соцопитування свідчать, що переважна більшість українців зможуть протриматися ще тиждень-півтора. А далі, питається, що? Грабувати один одного? Але ще й ще раз акцентую на тому, що уряду потрібно терміново сідати і чітко визначати, що ми будемо розвивати, які галузі дають швидкий, мультиплікаційний ефект, який в змозі задіяти всі наявні трудові ресурси. Я, наприклад, невелика прихильниця всіх цих базарно-вокзальних ларьків і ринків під відкритим небом. Але це - окрема історія. Держава вже зараз повинна пропонувати серйозні проекти в сфері промисловості та інших прірітетних галузях. Це надзвичайно важливо в умовах ситуації відгородження всіх від всіх, коли кожна держава сама по собі. Швидше за все, в подальшому загальносвітова ситуація буде розвиватися по шляху національного протекціонізму і суверенітету. Тому, незважаючи на відсутність чітких експертних прогнозів і наявності лише всіляких конспірологічних теорій, потрібно чітко розуміти, що просто так нам ніхто грошей нам не дасть.

А що кажуть наші аналітики? Кажуть, що потрібно попросити там-сям, зліва-зправа і посередині, але попросити. Питання про те, щоб щось зробити і самостійно вирішувати цю задачу, навіть не піднімається. Наша влада все процеси розглядає під призмою електоральних рейтингів. Ну, хлопці, може вистачить?! Зараз же стоїть питання виживання, а ви все про рейтинги... Це не ілюзорне існування, не шоу, а реальне життя, де треба думати зовсім іншими категоріями.

Всі вже чомусь забули про те, які ексклюзивні і високотехнологічні галузі у нас працювали. Нам потрібно робити ставку на це. А ми що бачимо? Науку взагалі обнулили, зате культуру зберегли. Хто взагалі сьогодні дивиться ці вироблені за бюджетні кошти, з дозволу сказати, фільми? Ніхто. Але всі бояться, тому що прийдуть патріоти і по голові наклацано. Тепер у нас у всіх сферах буде кошмар, зате «шедеври» вітчизняного кіно можна буде споглядати.

- А через скільки часу після закінчення карантинних заходів люди зможуть побачити устаканювання ситуації?

- Складно сказати однозначно, оскільки ситуація змінюється дуже динамічно. Згідно з всілякими дослідженнями, ми ще навіть до піку не дісталися, тим більше, що «біологічні бомби» у величезній кількості продовжують перетинати кордон. Дивно, але чомусь в обсервацію відправили тільки людей, які прилетіли з Балі і В'єтнаму, а решта десятки тисяч без проблем їдуть поїздами і відправляються потім, хто куди. Їх абсолютно не контролюють, як і в цілому, ситуацію в країні, охопленій кризовою темрявою.

- Якщо відштовхуватися від того, що темніше за все перед світанком, які умовні промінчики можна виділити на загальному тлі?

- Насправді зараз дуже мало підстав для оптимізму... Якби ще у нас було повне довіру до вищому управлінському блоку, це була б одна ситуація. Але, на жаль, довіри немає, і ми вже на підсвідомому рівні думаємо, що завтра буде ще гірше, ніж сьогодні. Тому оптимізм на сьогоднішній день може полягати лише в тому, що це загальносвітова, а не тільки наша проблема. Ми ж зараз знаходимося в такій точці, що гостро стоїть питання зміни управлінської моделі.

Очевидно, що модель національного суверенітету буде набирати обертів. І тут питання не в тому, чи зможемо ми чи ні вписується в цю модель, ми просто зобов'язані це зробити, тому що іншого виходу немає. Маю велику надію, що при владі є відповідне розуміння, тому що, розраховувати на кого-то, це, звичайно, добре, але перш за все, потрібно, як державі, розраховувати на свої власні сили.

А що стосується людей... У ці тривожні карантинні дні, на жаль, виявився дуже негативний тренд, коли кожен намагається сховатися в своїй нірці, відрізаючи всі зовнішні зв'язки. Тобто, на жаль, про механізми взаєморозуміння та взаємодопомоги як про масштабні загальнонаціональних трендах, годі й казати. Навпаки, посилюється умовна тенденція соціального дистанціювання, більш відома як «моя хата з краю». Подібний підхід по суті своїй є порочним. Нам потрібно змінювати уявлення про соціальну взаємодію для того, щоб ми загальнонаціональним хором перемогли всі існуючі виклики. Це, незважаючи ні на що, цілком можливо, тому що наші люди, на щастя, здатні здійснювати, здавалося б, абсолютно нереалістичні речі.

Наталія Ромашова

Найпопулярніше