ІсторіяУкраїнська старовина

Як муміфікована рука Івана Сірка запорожців в бою виручала

06:49 26 тра 2020.  3539Читайте на: УКРРУС

Легендарний кошовий отаман мав, на думку сучасників, надприродні здібності, тому козаки брали його мощі в бій.

У 55-ти походах проти Османської імперії брав участь отаман Сірко, з усіх вийшов переможцем і ніколи не був серйозно поранений. Його образ ми зустрічаємо на знаменитому полотні Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Дивувати оточуючих Іван почав з моменту своєї появи на світ, оскільки народився з зубами, — пише Ашхен Аванесова на сайті «Кирилиця». У відповідь на переляк родичів, батько немовляти заявив, що цими зубами майбутній козак буде гризти ворогів.

«Похід кошового отамана Сірка на Крим», худ. М. Добрянський

Дитина дійсно стала бравим воїном, що був удостоєний за свої подвиги турками прізвиська «Урус-Шайтан» («Руський диявол»). На Січі отаман був відомий як володівший магічною силою характерник — так запорожці називали козаків, що володіли таємними знаннями і екстрасенсорними здібностями. Наприклад, умінням заговорювати рани, знаходити скарби і т.д. Іван Сірко, до того ж, як подейкували, міг звертатися до вовка — не випадково, в українській мові «сiрко» — один з епітетів вовка. За легендою в образі сірого звіра козак-перевертень проникав в потойбічний світ, щоб відбити з рук смерті вмираючого соратника.

Отаману приписували і володіння гіпнозом, збереглися численні перекази, що описують, як Сірко так одурманював супротивників, що ті просто не помічали загони козаків. В одній з легенд Сірко, знаючи, що незабаром буде бій з переважаючим за чисельністю ворогом, наказав запорожцям увіткнути по колу в землю кілки. Зачинившись за цією огорожею, козаки спостерігали, як отаман змусив ворогів повірити, що це всього лише гай, і обійти його стороною.

Пам'ятник отаману в м. Покров Дніпропетровської області

Безстрашний отаман і після смерті продовжував допомагати козакам на полі брані. На смертному одрі він заповідав запорожцям відрізати його праву руку і, вирушаючи в походи, завжди брати її з собою як священну реліквію. Цю муміфіковану руку козаки завжди брали з собою і, піднімаючи, кричали: «Душа і рука Сірка з нами!». І вона ніколи не підводила українців, які наводили страх на турків і поляків.

Кажуть, ці мощі навіть «брали участь» у битві за Москву під час наполеонівського вторгнення в Росію 1812 року. Нібито козак Михайло Неліпа, що служив у Кутузова, розповів фельдмаршалу, що у його діда зберігається унікальна реліквія, яка допомагає здобувати воєнні перемоги. Полководець відправив гінців до діда Неліпи і насилу переконав старого запорожця віддати руку прославленого отамана, пообіцявши особисто подбати про її збереження. Отримавши руку Сірка, Кутузов наказав тричі обнести її навколо Москви, і з того часу удача відвернулася від французів. Вірити цій історії чи ні — справа читача.

Реконструкція черепа Івана Сірка

Померлий в 1680 році кошовий отаман був похований в селі Капулівка, на його могилі поставили хрест з написом, що склав сам Сірко: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи (поділ жіночої сорочки, — прим. ред.) землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я».

У 1967 році хвилі Каховського водосховища підмили пагорб і зруйнували могилу. В результаті було прийнято рішення перепоховати останки Сірка в тому ж селі, але на іншому пагорбі. Під час ексгумації череп запорізького отамана вилучили і відправили в лабораторію антрополога Михайла Герасимова для відтворення скульптурного портрета.

Останки Івана Сірка свідчать про його фізични винятковості — його зріст становив 182-183 см, при тому, що середній зріст не перевищував тоді 155 см. Як з'ясувалося, в отамана було вісім переломів, які прикували б звичайну людину до ліжка. Ще цікавіше, що мозок Сірко не висох (як це мало статися), а затвердів, і пояснення цьому поки немає. Як немає пояснення і його незвичайним здібностям, оспіваним в народних переказах.

На ілюстрації: «Іван Сірко». Етюд Іллі Рєпіна до картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1889)

Михайло Гольд

Найпопулярніше