Плани і капкани: чому Зеленський не озвучив сценарій «Б» по Донбасу і чи існує він в принципі

У середу, 9 грудня, пройшов рівно рік з моменту зустрічі в Парижі лідерів Нормандського формату. Володимир Зеленський, Ангела Меркель, Еммануель Макрон і Володимир Путін більше дев'яти годин, обговорюючи тему війни на Донбасі, шукали прийнятну для всіх сторін «формулу світу». Український президент тоді пообіцяв, що в разі, якщо за 12 місяців по закінченні французького рандеву ситуація на південному сході нашої країни кардинальним чином не зміниться, офіційний Київ озвучить якийсь план «Б», що дозволяє вийти з глухого переговорного кута.

«Шлях до миру завжди тернистий. Але це шлях, яким повинні пройти обидві сторони. Активність України в процесі переговорів показала всьому світу і, головне, жителям Донбасу, що саме ми зацікавлені в світі, а Росія блокує виконання домовленостей. Україна готова до нового етапу розведення військ і розмінування нових ділянок, а також до чергового раунду взаємної звільнення утримуваних осіб», - заявив учора Володимир Зеленський, підбиваючи проміжні підсумки «Нормандки». Глава держави також додав, що незважаючи на всілякі труднощі, вперше за роки війни вдалося встановити «реальний режим припинення вогню, який триває з 27 липня».

Читайте також: В ОБСЄ озвучили втрати ЗСУ з початку перемир'я в липні

Про те, що ніякого плану «Б» Офіс президента впроваджувати не збирається на увазі нібито результативності Нормандського формату, розповів недавно радник глави ОП Михайло Подоляк: «Зараз вже некоректно говорити про плани А, Б і так далі. Ми комбінуємо елементи різних стратегій і продовжуємо переговори у всіх форматах, які можуть принести і вже приносять для України абсолютно конкретні позитивні результати. Україна хоче продовжувати переговори в «нормандського форматі» і впевнений, що Київ впевнено йде до цієї зустрічі. У переговорах за участю президента Росії можна досягти набагато більшого, ніж в інших форматах. Чи треба окремо пояснювати, чому в специфічних політичних системах ключові рішення приймає одна людина і чому ця людина повинна брати участь в переговорах, якщо ми зі свого боку хочемо позитивного просування до світу? Думаю ні. Тому Україна і наполягає на нову зустріч лідерів «нормандської четвірки».

Абсолютно дисонує із заявою Подоляка меседж, озвучений вчора главою Тристоронньої контактної групи в Мінську Леонідом Кравчуком. За словами першого президента, план «Б» зараз активно розробляється членами Ради національної безпеки і оборони (РНБО) і буде готовий вже в січні. При цьому, будь-які деталі перший президент розкривати відмовився, що народжує сумніви в наявності деяких продуманих альтернатив...

«Ще з самого початку конфлікту Україна задекларувала, що буде йти мирним шляхом політико-правового, дипломатичного врегулювання, і я переконаний, що за межі цієї парадигми ми навряд чи зможемо вийти. Відповідно, подобається це комусь чи не подобається, ми все одно і далі будемо займатися цими переговорними танцями з бубнами в форматі Мінська. І тут не слід забувати про те, як видатний дипломат, стратег і головнокомандувач Порошенко розповідав про те, що «Мінські домовленості» не є капітулянтськими і, підписавши їх, він всіх обіграв, нав'язавши свою волю росіянам. Більш того, всі п'ять років президентства Петра Олексійовича нас запевняли, що Мінськ є безальтернативним і всі, хто проти нього виступає або просто ідіоти, або агенти Кремля», - зазначає політолог, експерт аналітичного порталу «Слово і діло» Валентин Гладких.

Виходячи з цього, на його думку, незалежно від прізвища президента і складу Верховної Ради, «Україна приречена працювати з «мінських угодами», які є спадщиною Порошенка».

Константою, як вважає Гладких, є те, що від країн-підписантів Будапештського меморандуму, до яких часто апелюють українські політики, не звучать артикульовані бажання брати участь в альтернативних переговорних форматах. «Тому, коли ми говоримо про пошук альтернатив, про якийсь план «Б», все одно виходить точкою, як не крути, залишається Мінськ. Проте ключовою проблемою є те, що за всі ці роки українська держава так і не дало чіткий і виразний відповідь на питання про те, який саме сценарій вирішення конфлікту на Донбасі для нас є якщо не бажаним, то, щонайменше, прийнятним? Таким чином, як ми можемо говорити про інструменти досягнення мети, якщо сама мета не визначена?».

«Планів Б, С, D можна придумати скільки завгодно, від «просто перестати стріляти» до «провести парад української армії на Червоній площі». Тобто, фантастичних сценаріїв може бути скільки завгодно, однак якщо ми говоримо про реалістичні сценарії, то їх існує всього лише два. Перший - відмова Росії від окупації частини Донецької і Луганської областей і добровільний вихід звідти. Другий - заморозка конфлікту в придністровському форматі. Оскільки військовим шляхом звільнити територію ми точно не зможемо, тому що це занадто дорого в плані втрат людських життів, а Росія з власної волі нікуди не піде, єдиний сценарій - заморозка з придністровського трафарету. Думаю, ми просто приречені на цей сценарій», - каже політолог Кирило Сазонов і прогнозує, що ми будемо «вічно» говорити про якісь прогрес, нові плани, прориви, формулах і сценаріях, хоча на практиці все буде залишатися на місці.

«І чим швидше ми, хоча б не публічно, але визнаємо, що йдемо за сценарієм заморозки, тим дешевше для нас буде ціна питання. До речі, на цей же сценарій натякає пан Рєзніков (віце-прем'єр-міністр з питань тимчасово окупованих територій - ред.), який з усієї компанії, яка веде попередні переговори по Донбасу, найрозумніший, адекватний і розуміє ситуацію людина. Але в силу посади, статусу і не дуже простих відносин з главою Офісу президента Єрмаком, він змушений пом'якшувати риторику і грати в дипломатію», - підсумовує експерт.

У свою чергу, політолог Петро Олещук робить наступний акцент: «Як показав рік, в питанні Донбасу ключовим залишається мінське напрямок. Не можна сказати, що тут нічого не зроблено. Був обмін полоненими, розведення військ в окремих точках і, нарешті, хай не доскональний і періодично порушований режим припинення вогню, який згенерував, напевно, період найбільшого затишшя на фронті з 2014 року, тобто, моменту початку війни. Ми повинні розуміти, що яким би не був формат, все залежить від доброї волі Росії, яку вона демонструвати категорично не хоче. Росія, граючи на публіку, імітує переговорний процес, не будучи насправді готової до будь-яких компромісів і зустрічних кроків. Саме це - найбільша проблема вирішити яку миттєво нереально».

Політолог переконаний, що Росія не піде на принципово нові рішення, поки не зміниться її зовнішній вектор. «Поки що геополітична лінія Кремля залишається змінною. Тобто, вони як почали займатися цим «збиранням земель», так і продовжують це робити, розглядаючи будь-якого роду міжнародні домовленості виключно як інструмент цієї політики. Як тільки російське керівництво підніме для себе питання про пошук альтернативних напрямків, тоді і можуть початися реальні переговори по Донбасу, а не їх імітація з боку РФ», - зазначив Олещук.

Переговорні формати і сценарії можна міняти скільки завгодно, однак треба розуміти, що в кожному з них буде присутній Росія, з якою і пов'язані всі проблеми - підкреслює керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Існуючі ж переговорні формули експерт характеризує наступним чином: «Нормандія - це добре, тому що там є Ангела Меркель, і серйозні проблеми у нас можуть початися тоді, коли вона відійде від справ, оскільки Меркель - носій інституційної пам'яті та стримуючий фактор по відношенню до Путіна. Що стосується Мінських угод, то так, вони не дуже прийнятні для нас, і це факт. Складно зрозуміти, навіщо Порошенко пішов на пункт про передачу кордону після виборів або закріпленні особливого статусу в ОРДЛО в Конституції. За це ніколи не буде 300 голосів в парламенті. Порошенко сам порушив так звані червоні лінії, тому з його боку зараз не зовсім коректно і етично критикувати нинішню владу, яка змушена працювати з його ж помилками. Мінські угоди неможливо виконати в повному обсязі, тому тут нас чекає глухий кут, без варіантів». Разом з тим, переконаний експерт, Україна не може просто взяти і відмовитися від «Мінських угод», оскільки це - великий ризик відновлення масштабних бойових дій і погіршення переговорних позицій в майбутньому, як сторони, що відмовилася від існуючого формату. «Ось у такий пастці ми сьогодні знаходимося: виконувати руйнівний по суті своїй Мінськ ми не можемо, і відмовитися від нього - теж. Який вихід із ситуації? Я бачу три сценарії. Сценарій перший і, на жаль, в умовах глухого кута, найбільш ймовірний - продовження війни малої інтенсивності. Другий можливий сценарій, за яким, до речі, ми зараз трохи рухаємося - це «заморозка» конфлікту за зразком Придністров'я. Це - менше зло, але тут все цілком залежить від Росії і її домовленостей з Заходом. Предметом торгів можуть стати санкції. І третій сценарій, який рік тому в Парижі пропонував Зеленський - це оновлення «мінських угод» на основі взаємоприйнятних компромісів. Але Росія на це не піде, тому, на жаль, це найменш реалістичний варіант. Путін не хоче нічого міняти, він прагне схилити нас до своїх вимог, але йому це не вдасться. Навіть Зеленський, який щиро прагне до досягнення миру, розуміє, що не можна погоджуватися на умови Кремля, які не прийме частина українського суспільства».

На відміну від більшості своїх колег директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала вважає, що ні мінські, а саме паризькі домовленості нормандського «квартету» річної давності сьогодні грають першу, але далеко не вигідну для України скрипку в переговорах по Донбасу: «Під час зустрічі з Меркель, Макрона і Путіна в столиці Франції, Зеленський, на мій погляд, припустився фатальної і стратегічної помилки, прийнявши і визнавши те, чого вимагала Росія - формулу Штайнмайера, замість того, щоб запропонувати план Б, С або D. Він не використовував той шанс і лише погіршив ситуацію, розколів України на дві частини: тих, хто хоче миру за всяку ціну і тих, кому «не байдуже». Сьогодні представники нинішньої влади, на жаль, схожі на якихось шаманів, які стрибають навколо «Мінських домовленостей», викликаючи дух Путіна. Разом з тим, досить вдалим треком, який, сподіваюся, буде реалізований, я вважаю «Кримську платформу», яка стане додатковим важелем впливу на Кремль. Думаю, що першим питанням порядку денного цього формату повинен стати пункт про те, що анексія АРК абсолютно і нерозривно пов'язана з окупацією Донбасу. Крім того, повинен бути присутнім пункт, де хоча б опосередковано будуть порушені інтереси країн G7. Тільки в цьому випадку США та інші держави займуть більш жорстку позицію по відношенню до Росії і, скажімо так, схилять її до здатності домовлятися, а не диктування своїх умов Україні».

Наталія Ромашова

Читайте також: Зеленський заявив про готовність до нового розведення військ на Донбасі