Війна і мирВійна

Перший, але не останній: як проходив дебютний суд про воєнний злочин «визволителів»

19:05 22 тра 2022.  351Читайте на: УКРРУС

На тижні, що минає, в Києві пройшло перше з моменту старту повномасштабної війни судове засідання про військовий злочин, скоєний солдатом РФ. Що інкримінують російському окупанту і чому ці слухання є певною мірою знаковими — у матеріалі Lenta.UA.

На лаві підсудних – 21-річний сержант російської армії Вадим Шишімарін. Він – командир відділення 4-ї танкової Кантемирівської дивізії Московської області. Шишімарина звинувачують у вбивстві мирного українця, літню людину, яка просто йшла дорогою у своєму селі і розмовляла телефоном. Прокуратура просить засудити «визволителя», який вину повністю визнав, до довічного ув'язнення. Швидше за все, Феміда в особі Солом'янського райсуду Києва не затягуватиме процес і вже найближчим часом оголосить свій вердикт. Ризикнемо припустити, що задовільний для сторони звинувачення.

Фото та відеокадри того, як російський військовослужбовець Шишімарін сумно дивиться через скло своєї «клітини» для обвинувачених облетіли не лише вітчизняні, а й провідні світові ЗМІ. Сержанта збройних сил РФ полонили ще два місяці тому на Сумщині. Шишімарін у танковій колоні увірвався 24 лютого в Україну, кілька разів потрапив під обстріл, загубився і врешті-решт здався в полон. Але перед цим він встиг убити пострілом у голову з автомата Калашнікова 62-річного українця Олександра Шеліпова у селі Чупахівка Сумської області. Саме за цей злочин його судять у заповненому журналістами залі суду.

Читайте також: На боці РФ в Україні воюють неонацисти – дані німецької розвідки

Зазначимо, що в Україні вперше судять російського бранця за військові злочини, тому для розуміння суті слід передусім відповісти на питання про те, як військовополонений стає військовим злочинцем? Коли людина потрапляє в полон, вона вважається військовополоненою. У той же час, з того моменту, коли встановлюється причетність до злочинів на території України та відбувається повідомлення про підозру, ця особа стає підозрюваною у скоєнні кримінального правопорушення та на неї поширюється дія Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. У той же час, він перестає бути комбатантом, а стає підозрюваним у кримінальному провадженні, на яке також поширюються і міжнародні правові механізми.

Дії Шишімаріна інкримінуються за ч. 2 ст. 428 КК як порушення законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, у поєднанні з умисним убивством. Безпосередньо Шишімариним було порушено і додатковий протокол до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, який забороняє і не допускає вбивств мирного населення під час збройного конфлікту.

Вкрай важливо також відзначити, що 21-річний «визволитель», якого деякі жалісливі українські користувачі соцмереж жалкують через реально підлітковий зовнішній вигляд, що видавлює скупу сльозу, звірячий злочин скоїв, спішно залишаючи територію України на викраденому цивільному автомобілі, оскільки протягом перших трьох днів його підрозділ було майже повністю знищено ЗСУ. Після вбивства мирного жителя деякий час Шишімарін ще переховувався разом зі своїми товаришами по службі, але врешті-решт вирішили здатися місцевим жителям.

Шишімарін, як ми вже зазначили раніше, свою провину визнає. У суді він говорив тихо і спокійно, відповідав на всі запитання суддів, прокурорів та потерпілої.

Якщо вірити словам російського військового, події виглядали так: зранку 24 лютого вони отримали наказ слідувати за своєю колоною та заїхали до України. Через кілька днів, а саме 28 лютого, колону розбили на Сумщині і військові почали окремими підрозділами намагатися виходити до пункту постійної дислокації. Шишімарін та ще четверо військових забрали автомобіль у цивільного та спробували виїхати у бік кордону. В цей же час мешканець села Чупахівка Олександр Шеліпов виїхав велосипедом на околицю населеного пункту, щоб подивитися на вирву від вибуху бомби. Згодом його дружина у суді скаже, що намагалася відмовити чоловіка від цієї витівки. Коли чоловік з велосипедом проходив повз автомобіль з російськими військовими, йому зателефонував друг. Як згадує Шишімарін, невідомий військовослужбовець не з його підрозділу, який перебував з ним в автомобілі, наказав розстріляти цивільного з телефоном, бо він нібито передає їхні координати українським Збройним силам. «Невідомий почав кричати, щоб я стріляв, тому що я наражаю їх на небезпеку», - сказав підсудний. Сержант виконав наказ та випустив автоматну чергу у голову Шеліпова. Як звали цього «невідомого», яке його звання та підрозділ, Шишімарін не знає (прокуратура каже, що прізвище цього росіянина Куфаков).

«Була стресова ситуація», - пояснює він і додає, що цей наказ офіцер згодом загинув. Після вбивства громадянського росіяни повільно поїхали далі, але потрапили до засідки. Їхню машину розстріляли з рушниць місцеві тероборонівці. Шишімарін з іншими російськими військовими зникли на фермі і наступного ранку здалися українцям.

«Визволитель» каже, що щиро кається у скоєному вбивстві, проте чомусь виконав злочинний наказ, отриманий від невідомої йому особи, пояснити не може. У тому, що обвинувачений не був зобов'язаний виконувати злочинний наказ, переконаний прокурор Офісу генпрокуратури Андрій Синюк: «Тут важливо розуміти два аспекти. Перший аспект стосується всіх кримінальних проваджень. Ніхто, зокрема і військовослужбовець чи державний службовець чи інша особа нічого не винні виконувати явно злочинний наказ. У разі Шишимарин також був зобов'язаний виконувати явно злочинний наказ. Стріляти в цивільну особу, що йде вулицею, у якої явно немає зброї і яка не виявляє жодних активних дій, жодного активного інтересу до того, що вони пересуваються однією вулицею з автомобілем- це явний злочин. Другий важливий аспект - це особа, яка була з ним (з Шишимаріним - ред.) в автомобілі і нібито віддала йому наказ, вона не була безпосереднім його командиром. Це була особа, вища за званням від Шишімарина, але з іншого підрозділу ЗС РФ. Тобто Шишімарін не був зобов'язаний виконувати якийсь його наказ, а ця особа не мала права віддавати наказ Шишімарину, оскільки вони були з різних підрозділів. Скажімо так, доля їх звела, бо обидва їхні підрозділи було розбито Збройними Силами України. Потім вони вже з'єдналися в один підрозділ із усією своєю технікою, потім їх знову розбили і вони разом намагалися покинути територію України, і тільки це звело їх разом. Але не те, що один був підпорядкований іншому».

У суді відбувся діалог між обвинуваченим та потерпілою Катериною Шеліповою – вдовою загиблого. Перед цим вона зі сльозами на очах розповіла присутнім, як любила свого чоловіка і яким він був людиною. «Втрата мого чоловіка – це для мене все. Він для мене був усе, він був моїм захисником, я з ним жила як за кам'яною стіною», – плачучи сказала жінка. Вона спитала Шишімарина, що він відчував, коли він убив її чоловіка. "Страх", - відповів росіянин. «Я знаю, що ви не зможете мені пробачити, але я прошу у вас вибачення», - додав він.

Удова загиблого тим часом несподівано висловила свої міркування щодо подальшої долі російського військового. Вона заявила, що хоче для нього довічного ув'язнення, але не проти його обміну. Цікаво, що питання обміну ніхто з присутніх не порушував – ні сторона звинувачення, ні сторона захисту. «Якщо його обміняють на наших маріупольських захисників із «Азовсталі», я не буду проти. Я буду лише «за», - наголосила Катерина Шеліпова.

Зазначимо, що нині на підконтрольній росіянам території перебуває понад півтори тисячі українських військових, які тримали оборону на заводі «Азовсталь» в обложеному Маріуполі. Сам Шишімарін нічого не сказав про своє ставлення до можливого обміну.

У цій гучній історії особливу увагу привертає реакція на суд близьких 21-річного сержанта, з якими зв'язалася українська журналістка Ірина Ромалійська. Батько Шишімаріна, з яким поговорила колега, називає розв'язану РФ війну в Україні «спецоперацією» та намагається виправдати свого сина тим, що той нібито не знав, куди його відправили. «Вони рядові склади, вони хіба знали, куди вони йдуть? Не знали», - каже батько окупанта, який хоче, щоб його сина «просто відправили додому», бо той уже «навоювався». У свою чергу, бабуся Шишімарина називає суд над окупантом «жахом та маренням». Жінка вражає своїм цинізмом і намагається виправдати онука тим, що на війні «буває всяке»...

Одним словом, сім'я Шишімарина відмовляється визнавати, що їхній син – убивця, намагаючись всіляко виправдати його вчинок і сподівається, що він потрапить під обмін. Втім, судячи з коментаря путінського спікера Дмитра Пєскова, Кремль, незважаючи на міжнародний резонанс щодо даного конкретного судового процесу, «миватиме руки»: «Докладної інформації у справі, на жаль, немає, але й власне можливості надавати допомогу у зв'язку з відсутністю нашого диппредставництва у Києві теж дуже обмежені у нас».

Утім, розмови про обміни в Москві точаться. Зокрема, депутат Держдуми Леонід Слуцький навіть публічно озвучив можливість обміну «азовців» на кума Путіна Віктора Медведчука, однак це викликало внутрішню «зраду» у Кремлі та Слуцькому довелося відмовлятися від своїх слів…

Важливо відзначити, що розпропаганда ні словом не обмовилися про можливе негуманне ставлення ні до Медведчука, ні до Шишімаріна, ні до інших військовополонених РФ. І це не дивно. Якщо говорити, наприклад, про цю справу, то тут, як кажуть, комар носа не підточив би: Шишімарин був забезпечений безкоштовним адвокатом, а всі документи, що йому вручаються, були перекладені російською мовою. До того ж, на судовому засіданні було багато журналістів, у тому числі з міжнародних телеканалів та видань, і очевидно, що якби був хоча б один факт неналежного чи незаконного звернення чи порушення прав Шишімарина, він міг би про це розповісти прямо під час судового засідання.

Цілком можливо, що через відверто зверхнє ставлення політичного та військового керівництва РФ до долі своїх «визволителів», російські солдати масово відмовляються воювати в Україні. З тим, щоб не відповідати за кримінальною статтею про дезертирство в РФ, деякі російські військові, граючи на випередження, самостійно роблять із себе так званий вантаж 300. Інші ж йдуть ва-банк і просто відмовляються йти на передову. «Чим більше нових могил з'являється на російських цвинтарях, тим менше бажання в інших бійців поповнювати їхню кількість собою, тому бажання воювати не велике», – заявив недавно адвокат Михайло Беньяш, який перший із російських правозахисників взявся відстоювати право солдатів РФ не воювати. Беньяш зараз захищає у суді ОМОНівців, які відмовилися їхати до України, за що їх звільнили. На даний момент у російських судах перебуває понад сотня справ про поновлення на посаді, а кількість відмов обчислюється тисячами.

«Якщо верховний орк оголосить загальну мобілізацію чи офіційну війну, я думаю, відмов стане десятки тисяч, бо одна справа верещати на мітингах, стрибати з різними літерами в руках, а інша справа – піти воювати. Вони до цього не готові, вони насправді не знають навіщо це їм, вони абсолютно не мають мотивації», - цілком обґрунтовано акцентує відомий український блогер Володимир Золкін, який на своєму youtube-каналі систематично бере інтерв'ю у російських «визволителів», які потрапили або тих, хто добровільно здався в полон у різних куточках України.

Читайте також: Зеленський розповів про ситуацію на фронті – куди рветься ворог

Ромашова Наталья

Найпопулярніше