Політика Влада

Епоха і каверзи: які сигнали послав перед смертю екс-прем'єр Євген Марчук

13:59 06 сер 2021.  7904 Читайте на: УКР РУС

У четвер, 5 серпня, на 81-му році життя помер Євген Марчук - голова СБУ, генерал армії, прем'єр-міністр, секретар РНБО, член Тристоронньої контактної групи по врегулюванню конфлікту на Донбасі. Про віхи роботи пішов в інший світ держдіяча на різних посадах, а також його прогнози і застереження, що були озвучені ним незадовго до смерті - в матеріалі Lenta.UA.

«... не часто згадують про те, що Євген Марчук за освітою був учителем. Колись давно в іншій країні і іншому часі він вчив юнаків іноземних мов. Інакше кажучи - вчив розуміти один одного, комунікувати, а отже, об'єднуватися. Багато десятиліть йому довелося нести іншу науку, вчити іншої мови ціле покоління свідків відродження країни - мови національного консенсусу. Цей «атестат успішності» такого навчання нам до сих пір історія заповнює майданами і війною. На жаль, в нашому галасливому класі, де популізм часто є головним інструментом політики, а недосвідченість і навіть неуцтво ознакою нового покоління керівників, вчитель не завжди може бути почутим». Такими словами починається стаття п'ятничного випуску газети «День», яку очолює дружина Марчука, журналіст Лариса Івшина. Саме вона вчора з ранку і повідомила в своєму Facebook про те, що серце політика перестало битися. Пізніше в Службі безпеки України уточнили, що Марчук хворів COVID-19, який дав ускладнення хронічних хвороб, які потягли за собою летальний результат.

Не дивно, що саме у відомстві Баканова розповіли про причини смерті 80-річного держдіяча, оскільки Євген Марчук на витоках незалежності став першим головою СБУ.

Читайте також: Зеленський відреагував на смерть Марчука

За останні 30 років в спецслужбах і потім - кілька десятків років на державних постах. Але вищої посади - президентської - Євген Марчук так і не досяг, хоча був близький до неї. Неодноразово він зізнавався, в тому числі в розмовах з автором цих рядків, що дуже шкодує про те, що йому не вдалося завоювати ключі від головного кабінету на Банковій. Марчук був «залізно» переконаний, що якби він став гарантом Конституції, Україна уникла б втрати Криму і війни на Донбасі. Втім, історія, як відомо, не має умовного способу...

Генерал армії Євген Марчук народився в Кіровоградській області, його батьки все життя пропрацювали в колгоспі. Він закінчив педінститут, проте відразу ж після отримання диплома не працював учителем, а став оперуповноваженим обласного управління КДБ. Протягом понад тридцять років працював в спецслужбах УРСР, а потім незалежної України. У його біографії також - робота в 5-му управлінні КДБ, яке займалося переслідуванням дисидентів. Діяльність Євгена Марчука в цей період суперечлива і мало відома. Однак деякі дисиденти вже за часів незалежності стверджували, що саме Марчук врятував їх від посилання. Він сам це підтверджував у своїх інтерв'ю та розповідав, що його ставлення до цих людей сформувалося після того, як він вивчив архіви КДБ про національно-визвольний рух і особисто поспілкувався з дисидентами.

Після посади першого голови новоствореної СБУ (1991-1994рр.) Марчук працював віце-прем'єром в декількох урядах, а в 1995-му, за президентства Кучми, став главою Кабміну. На прем'єрській посаді через, м'яко кажучи, непрості відносини з Леонідом Даниловичем він протримався рік. Кучма «пішов» Марчука з прем'єрської посади через те, що той «займається власним політичним іміджем».

Будівлю уряду Марчук змушений був покинути, однак у великій політиці залишився.

На парламентських виборах 1998 року він був другим номером списку СДПУ (о), головою якої незадовго до виборів став Віктор Медведчук. Євген Марчук навіть очолив фракцію «есдеків» у Верховній Раді, але згодом порвав з цією політсилою і створив власну партію - Соціал-демократичний союз.

В одному зі своїх останніх інтерв'ю Євген Марчук предметно прокоментував кейс Медведчука, який сьогодні «ходить» під кримінальною статтею по держзраді. Зокрема, він заявив про те, що скандальна прослушка путінського кума могла проводитися без санкції вищого керівництва держави: «Хтось, не будучи вже першою особою, на свій ризик це все писав. Я здогадуюся, про кого може йти мова, але не можу поки говорити. Потім так склалися обставини, що він перейшов кудись там в іншу установу, але разом з тими працівниками, які це все писали».

При цьому, Марчук не виключив іншого сценарію: записи могли робити приватні особи, які потім поділилися ними з СБУ. Самого Медведчука, який на сьогодні, нагадаємо, є одним з лідерів другої за чисельністю парламентської фракції - ОПЗЖ, покійний генерал характеризує так: «Досить прагматична аж до цинізму особа. Дуже грамотний, добре підготовлений, швидко реагує. Словом, не лох».

Продовжуючи асоціативний ряд, сьогодні можна констатувати, що не «лохом» був і Кучма, який, звільнив Марчука з прем'єрської посади, побачивши в ньому серйозного політичного суперника. У далекому вже 1999 році Євген Марчук балотувався в президенти. Він, намагаючись домовитися з декількома кандидатами проти Кучми, створив «Канівську четвірку», куди увійшли, крім нього на той момент спікер ВР Олександр Ткаченко, екс-голова парламенту Мороз і мер Черкас Володимир Олійник.

Згідно з домовленостями учасників, вони повинні були висунути від «квартету» одного претендента в президенти. Однак уже після того, як єдиним кандидатом був оголошений Євген Марчук, Олександр Мороз відрікся від досягнутих угод і пішов самостійно.

У підсумку на виборах президента зразка осені 1999-го жоден з учасників четвірки не зміг вийти до другого туру. Мороз став третім, Марчук - п'ятим, а главою держави вдруге став Леонід Кучма.

Невисоке місце у виборчому марафоні не стало причиною відходу Марчука на політичний маргінес. У 2003-2004 роках в уряді Януковича він займав посаду міністра оборони. Саме тоді, нагадаємо, відбулося протистояння між Україною та Росією навколо коси Тузла. Марчук пізніше розповідав, що «з великими труднощами українській владі вдалося не допустити гарячого розвитку цієї авантюри».

Авантюризм, втім - незмінний атрибут великої політики по-українськи. Через особистісних емоцій, незабаром після реально висококласного відображення Тузли, Кучма звільнив Марчука з посади голови МОУ, назвавши ключовою причиною незадовільний стан зі збереженням боєприпасів. Якраз в той період в Мелітополі сталися страшні вибухи.

Сам Марчук вважав свою відставку дуже поспішною та такою, в якій багато виглядало «непристойно».

Після відходу з поста глави Міноборони Євген Марчук спробував знову потрапити в парламент на чолі власної партії, але безуспішно. Після цього генерал армії пішов у політичну тінь. Однією з причин називали стан здоров'я. У екс-прем'єра і колишнього глави МОУ були серйозні проблеми з хребтом після дорожньої аварії, що сталася в 2000-му.

До речі, ДТП з Марчуком - досить дивна. «Підозрілим виглядає повідомлення про те, що нібито водій машини Євгена Марчука не впорався з керуванням, будучи засліпленим фарами зустрічного автомобіля. Але чому не повідомлялося, що це був за зустрічний автомобіль? Чому взагалі не повідомлялися і не повідомляються подробиці про розслідування позаштатної ситуації з одним з видних державних діячів? Убогість інформації, та ще на тлі подій останніх тижнів, коли РНБОУ приступило до резонансного втілення в життя програми декриміналізації основних галузей економіки країни, природно, породжує здивування і недовіру у багатьох громадян», - писало, мабуть, найавторитетніше на той момент видання країни «Киевские Ведомости».

Але як би там не було, але історія з дорожнім інцидентом - випадковим чи ні - не знайшла продовження, а Марчук після Помаранчевої революції знову вийшов у публічну площину, ставши радником президента Ющенка. Віктор Андрійович вчора, до речі, заявив  щодо смерті Марчука наступне: «Незадовго до 30-річчя державної незалежності Україна втратила одного з творців її фундаменту, відданого захисника національних інтересів, досвідченого політика і державного діяча. У новітній історії написані сотні сторінок про унікальну роль Євгена Марчука в створенні ключових інститутів національної безпеки, в формуванні розуміння джерел зовнішніх і внутрішніх загроз для суверенітету, в пошуку стратегії успіху України. Сьогодні українська політика втратила одну з великих фігур. Євген Марчук від початку свого довгого шляху у владі мав безсумнівний статус «важковаговика» - з ним рахувалися, поважали і боялися. Політиків такого масштабу - одиниці. Внесок Євгена Кириловича в будівництво української держави, його ідеї, особистий приклад назавжди залишаться в історії і обов'язково будуть мати повагу і визнання наступних поколінь громадян, молодих політичних лідерів, чиновників і офіцерів».

Наприкінці грудня 2014 року, вже за президентства Петра Порошенко, Євген Марчук очолив Міжнародний секретаріат з безпеки і співпраці між цивільними між Україною і НАТО. У 2015-му ПАП призначив Марчука представником України в підгрупі з питань безпеки мінської ТКГ, а в 2018 році він замінив Леоніда Кучму і очолив українську делегацію на цих переговорах, проте пробув на цій посаді недовго.

Петро Порошенко в своєму Facebook також відреагував на смерть Марчука: «Україна втратила дуже гідну людину і видатного державника Євгена Марчука. Разом з Євгеном Кириловичем від нас пішли його великий досвід, його мудрість і його надзвичайно сильне почуття обов'язку. Історики ще напишуть про шляхи, якими він прийшов до найголовнішого вибору свого життя. Але на самому початку незалежності він зробив його чітко, однозначно і без всякого сумніву. Генерал Марчук служив своєму народові і державі. І залишився вірним присязі до останнього подиху. Йому було нелегко, тому що він одним з перших прокладав дорогу до європейської та євроатлантичної інтеграції. З його руки в офіційних документах вперше згадується про вступ України в НАТО як наша стратегічна мета. Розум і досвід допомогли Євгену Кириловичу добре зрозуміти пастки, приховані за вивіскою багатовекторності. Він не хотів бути гнучким і не торгував національними інтересами. Коли Росія спробувала зазіхнути на Тузлу, міністр оборони Марчук не вагаючись готував Збройні Сили до відсічі. Стійкість Євгена Марчука дозволила мені повною мірою покладатися на нього як на представника України в Тристоронній контактній групі в Мінську. Ми були однодумцями в оцінках російської агресії і шляхи подолання її наслідків».

На президентських виборах зразка 2019 року Євген Марчук відкрито підтримував генерала спецслужб Ігоря Смешка, якого знав більше 20-ти років. Причиною називав його підготовленість протистояти небезпекам, пов'язаним з посяганням Росії на територіальну цілісність України. Марчук також входив в керівні органи партії «Сила і честь», яку очолює Смешко.

При цьому Євген Марчук віддавав належне Петру Порошенко «як людині, яка змогла згуртувати міжнародну коаліцію на підтримку України».

До нинішнього господаря Банкової покійний генерал ставився з симпатією, але визнавав, що Зе вкрай не вистачає досвіду: «Дуже хороший металург раптом нейрохірургом вирішив стати, причому тут і сьогодні».

Після того, як широкому загалу стало відомо про те, що серце Євгена Марчука перестало битися, Володимир Зеленський написав у себе в FB-акаунті наступне: «Пішов з життя генерал Євген Марчук. Все своє життя Євген Кирилович присвятив захисту національних інтересів України. Зокрема, він брав участь у врегулюванні конфлікту з росіянами по острову Тузла. Цей кейс точно є прикладом вкрай ефективної і дієвої реакції відповідальних політиків на безпідставні, але агресивні територіальні зазіхання з боку сусідів. В останні роки Євген Марчук захищав Україну в Тристоронньої контактній групі. Завдяки в тому числі і його зусиллям було встановлено режим тиші на Донбасі, який зберігається до цих пір. Упевнений, що величезний досвід Євгена Кириловича буде служити орієнтиром для майбутніх поколінь державних діячів, які ставлять інтереси української держави понад усе».

На відміну від чинного, а також колишніх президентів, екс-прем'єри, коментуючи смерть Марчука, були більш лаконічними. Юлія Тимошенко, яка двічі очолювала Кабмін, а нині керує фракцією «Батьківщина» в парламенті, висловивши співчуття рідним і близьким, назвала Марчука «людиною, що уособлює цілу епоху в українській політиці». Ще один колишній глава КМУ Володимир Гройсман назвав покійного політика «яскравим і сильним чоловіком», а екс-прем'єр Яценюк - «видатним діячем, патріотом, інтелектуалом і візіонером».

Журналіст Сергій Руденко, автор багатьох досьє на українських політиків, вважає, що симпатії Євгенія Марчука належать генералу де Голю і туніському лідерові Бен Алі. «Перший імпонував йому своєю високою культурою, другий - рішучою і послідовною політикою», - каже Руденко.

Євген Марчук захоплювався шахами і фотографією, добре грав на фортепіано і любив джаз. Він зізнавався, що має в бібліотеці мало не всю світову класику. Вільно розмовляв англійською і німецькою мовами.

«Політична біографія Євгена Марчука останніх десятиліть - яскравий приклад долі державника в країні, більшості жителів якої не потрібна держава. Виходець із структур держбезпеки, він зробив зі свого радянського досвіду висновки, протилежні тим, які зробив у Росії Володимир Путін. Не перетворити спецслужби в союзників олігархії, а працювати над створенням сучасних ефективних інститутів, які могли б протистояти мафіозному захоплення держави. Його співвітчизники бачили Україну інакше. Саме тому те, чого вдавалося досягти Марчуку навіть в 90-ті роки - у часи, коли більшість українців все ще бачили країну частиною пострадянського світу - було потім просто знищено. Він був саме тією людиною, яка зірвала першу російську спецоперацію із захоплення Криму - щоб потім, через роки, вже за Януковича були підготовлені ідеальні умови для анексії півострова. На переговорах щодо Чорноморського флоту, незважаючи на готовність Леоніда Кучми до компромісів заради приїзду до Києва Бориса Єльцина, йому вдалося домогтися чітких тимчасових критеріїв і параметрів перебування російського контингенту в Криму - щоб потім ці критерії і параметри були знищені Харківськими угодами. Він був прихильником євроатлантичної інтеграції тоді, коли більшість українців виступала проти НАТО - коли після нападу Росії більшість його співвітчизників зрозуміють сенс цієї позиції, буде вже пізно. І таких прикладів можна навести безліч», - зазначає відомий журналіст-міжнародник Віталій Портников.

За його словами, колишній посол Росії в Україні Юрій Дубінін, який брав участь разом з Марчуком в переговорах щодо Чорноморського флоту, зізнавався, що хотів би, щоб Євген Кирилович був на російській, а не на українській стороні. «Але він грав на українському полі - і на тлі провінційності і страху перед Москвою тодішньої української еліти, це був великий подарунок», - резюмує Портников.

9 липня Євген Марчук дав інтерв'ю українському бюро «Радіо Свобода». В одному зі своїх останніх розмов з журналістами він, серед іншого, розповів, що Кремлю дуже важливо дискредитувати 30-річчя незалежності України: «Я допускаю, що можуть бути серйозні акції проти України. Тим більше що Росії дуже важливо дискредитувати 30-річчя незалежності України. Така російська логіка примітивна і цинічна. Єдине, я не допускаю широкомасштабного наступу по всьому кордону. Але, все одно, ми повинні пам'ятати слова Путіна про те, що «організатори будь-яких провокацій, які загрожують корінним інтересам нашої безпеки, пошкодують про скоєне так, як давно вже ні про що не шкодували». Це неможливо перевести в логіку нормальної людини зі здоровим глуздом».

Констатуючи, що «диявол з того боку» набагато досвідченіший за президента Зеленського і всієї владної команди, Марчук додав: «У мене немає оплесків. Але, з іншого боку, наші потроху набирають обертів. Не за всіма параметрами, як треба було б, але рух є позитивним. Однак я думаю, що Путін невпинно розмірковує над тим, як дотиснути Україну. Не виключаю, що його ідея-фікс, якщо навіть не захопити нашу країну, то розколоти її по Дніпру. І той перший раунд у 2014 році, коли від Харкова до Ізмаїла у нас кипіло все, це був план. Я думаю, що Путін покарав не одного, хто розробляв цей план, тому що він відбувся не в тому масштабі, який він би хотів».

Прогнозуючи нові загрози для України з боку РФ, Євген Марчук припустив, що черговий «марш-кидок» Путін може зробити руками невизнаного президента Білорусі. «Лукашенко нещодавно заявив: «Мільйони жебраків українців стоять з простягнутою рукою біля наших кордонів». Слухайте, що це таке? Я б особисто відразу ж подзвонив би йому і сказав: «Григорович, слухай, що трапилося, ти в своєму розумі? Все насправді, навпаки, на чернігівських ринках - половина покупців з Білорусі», - зазначив Марчук в одному з останніх своїх інтерв'ю.

Також він, подякувавши Великобританію за гучну історію з есмінцем «Дефендер», яку вважав актом відкритої підтримки України, покартав Захід за мляву позицію по відношенню до офіційного Києва: «Друзі, давайте по-серйозному будемо підходити. Ми розуміємо, що ви не хочете воювати, і ми не хочемо воювати. Але у вас є море механізмів. Половина Чорного моря - ваша, натівська, і ви не можете провести навчання? Куди ви зайшли такою ліберальної політикою по відношенню до Росії? Диявола необхідно загнати в стійло. Але його не можна заганяти в глухий кут, тому що він може накоїти багато дурниць».

Читайте також: Названа причина смерті Марчука

Ромашова Наталья

Новини

Читайте також:

Найпопулярніше