Агонія агресора: чого досягає Путін, вимагаючи антиукраїнських гарантій від США та НАТО

Минулої п'ятниці, 17 грудня, російське МЗС опублікувало проекти документів із забезпечення правових гарантій безпеки з боку США та НАТО, переданих американцям за два дні до цього. Москва вимагає від Вашингтона та його союзників юридично зафіксувати відмову від розширення НАТО, припинити військову співпрацю з пострадянськими країнами, прибрати американську ядерну зброю з Європи, відвести сили Північноатлантичного альянсу на позиції 1997 року та ще багато чого. При цьому в РФ у разі відмови США від поступок навіть не натякають — відкрито кажуть, що діятимуть агресивно-наступно.

У відомстві «вічного» міністра закордонних справ Росії Лаврова розробили два документи: двосторонній «Договір між РФ та США про гарантії безпеки» та багатосторонню «Угоду про заходи забезпечення безпеки Російської Федерації та держав-членів Організації Північноатлантичного договору». Обидва документи були передані помічнику держсекретаря США Карен Донфрід у ході її візиту до Москви минулого тижня, а потім направлені до столиць країн-членів НАТО.

Читайте також: Зустріч Зеленського та Путіна - у стадії «глибокого замерзання»

Проект російсько-американського договору складається із восьми статей. На початку документа зазначається, що Вашингтон і Москва у своїх відносинах керуються принципами, що містяться в Статуті ООН, Гельсінському Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, Основному акті РФ—НАТО, а також інших міжнародних договорах.

Потім перераховуються принципи, яких США та Росія повинні дотримуватись у відносинах один з одним. Серед них: «невтручання у внутрішні справи, включаючи відмову від підтримки організацій, груп та окремих осіб, які виступають за неконституційну зміну влади, а також будь-яких дій, які мають на меті зміну політичного чи соціального устрою однієї зі сторін». Сказано в преамбулі і про необхідність уникати будь-якого військового протистояння та збройного конфлікту між США та РФ, оскільки вони «спроможні призвести до застосування ядерної зброї, що мало б далекосяжні наслідки». «У ядерній війні не може бути переможців», - наголошується у документі.

Далі наводяться зобов'язання, які мають взяти він Вашингтон і Москва. Зокрема, Сполучені Штати та РФ, згідно з проектом договору, не повинні розміщувати свої збройні сили та озброєння в районах, де таке розгортання сприймалося б іншою стороною як загроза своїй національній безпеці, за винятком такого розгортання в межах національних територій сторін.

США та РФ також запропоновано утримуватися від польотів важких бомбардувальників, оснащених для ядерних або неядерних озброєнь, та знаходження надводних бойових кораблів усіх класів у районах, відповідно, поза національним повітряним простором та поза національними територіальними водами, звідки вони можуть вражати цілі на території іншої сторони.

При цьому Вашингтон і Москва повинні підтримувати діалог щодо вдосконалення механізмів запобігання небезпечній військовій діяльності у відкритому морі та в повітряному просторі над ним, включаючи погодження граничної дистанції зближення бойових кораблів та літаків.

Проект договору також містить зобов'язання не розгортати ракети середньої та меншої дальності наземного базування поза національною територією, а також у тих районах своєї території, з яких такі озброєння здатні вражати цілі на території іншої сторони.

Далі – більше та цікавіше. У Путіна наполягають на тому, щоб Вашингтон виключив подальше розширення НАТО у східному напрямку та відмовився від прийому до Альянсу держав, які раніше входили до СРСР.

США також не повинні створювати військові бази на території пострадянських держав, які не є членами НАТО, використовувати їхню інфраструктуру для ведення будь-якої військової діяльності, а також розвивати з ними двостороннє військове співробітництво.

Крім того, у договорі міститься заборона на розгортання ядерної зброї поза національною територією: Росія наполягає на вивезенні американської ядерної зброї з Європи та знищенні всієї наявної інфраструктури для її розгортання.

Угода з НАТО, що містить дев'ять статей, побудована так само. Частина його положень поширюється як на Альянс, і на Росію. Зокрема, у першій статті йдеться про те, що «учасники у відносинах між собою керуються принципами співпраці, рівної та неподільної безпеки». Їм пропонується не створювати умов або ситуацій, які могли б представляти або бути розцінені як загроза національній безпеці інших підписантів, виявляти стриманість у військовому плануванні та при проведенні навчань для зниження ризиків можливих небезпечних ситуацій, а для вирішення питань застосовувати механізми термінових консультацій, включаючи Рада Росія—НАТО. Альянсу і РФ також пропонується підтвердити, що вони не розглядають один одного як противники.

Кремль наполягає на тому, щоб з території країн, що стали членами Альянсу після 1997 року, були відведені всі збройні сили та озброєння, які там з'явилися за останні 24 роки (за цей період до НАТО увійшли 14 держав Східної Європи та Балкан – ред.).

Також НАТО пропонується виключити своє подальше розширення (у цьому контексті окремо згадано про неприпустимість вступу до блоку конкретно нашої країни) та відмовитися від ведення військової діяльності на території України, а також держав Східної Європи, Закавказзя та Центральної Азії.

Таким чином, як бачимо, Путін фактично вимагає від США та їхніх союзників де-юре визнати зону особливих інтересів на пострадянському просторі.

Якраз після оприлюднення документів у ЗМІ, Росія, як то кажуть, не відходячи від каси, пішла в інформатаку. Заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков провів брифінг, під час якого закликав США «максимально серйозно поставитися» до російських пропозицій. Він підкреслив, що Москва чекає на реакцію в найкоротші терміни. Ситуацію у відносинах Росії та НАТО пан Рябков назвав «вибухонебезпечною» і дав зрозуміти: якщо російські вимоги будуть відкинуті Заходом «стане лише гіршим».

«Я не хочу підливати олії у вогонь. Навпаки, намагаюся дістати вогнегасник у вигляді двох проектів (документів про так звані гарантії безпеки — ред.) і за допомогою нього почати гасити вугілля, що тліють, і язички полум'я», - феєрично резюмував Рябков. Сказати, що епітети про язички полум'я і вогники, що тліють, в умовах, коли (що не одного разу підтверджено документально-візуально) росіяни вже восьмий рік як «чудять» на Донбасі — вищої міри дипломатичний цинізм — нічого не сказати. Втім, нічого дивного в цьому немає, оскільки для РФ подібний стиль ведення геополітичної гри, швидше за правило, ніж виняток.

Подобається це комусь чи ні, але факт залишається фактом: у Байдена не стали відразу відкидати російську ініціативу. «Ми бачили ці пропозиції, обговорюємо їх із нашими європейськими союзниками та партнерами», - сказала прес-секретар президента США Джен Псакі.

Тим часом, низка американських ЗМІ з посиланням на джерело в Білому домі повідомили минулої п'ятниці: «США готові обговорювати з Росією питання безпеки. Наступного (тобто вже поточного — ред.) тижня зв'яжемося з російською владою за наступними кроками». При цьому джерело уточнило, що деякі пункти російських пропозицій у Вашингтоні вважали «корисними», але окремі – «явно неприйнятними».

У публікації Washington Post наголошується, що Вашингтон нібито готовий обговорювати контроль над озброєннями та параметри військових навчань. Також в Адміністрації Байдена off records наголосили, що у переговорному процесі з Кремлем бачать вихід із нового витка ескалації, але мають власний список вимог та пропозицій до Москви.

«Принцип – нічого про тебе без тебе», - так радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван лаконічно сформулював американську позицію у переговорах із Росією щодо долі України та інших країн.

У вітчизняному МЗС гранично оперативно заявили, що «тільки Україна та члени НАТО мають право визначати вектор подальшого розвитку своїх відносин, у тому числі й у питанні набуття Україною членства в Альянсі». «Вкотре наголошуємо на загальновизнаному факті – головною проблемою безпеки в євроатлантичному просторі зараз є озброєна агресія РФ, а також нинішня російська ескалація вздовж кордону України та на її окупованих територіях. Саме згортання ескалації та припинення розв'язаного Росією міжнародного збройного конфлікту є найкращою гарантією безпеки на континенті», - зазначив речник МЗС України Олег Ніколенко.

У свою чергу, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запитує: «Чи розуміють у Росії, що ці ініціативи неможливі, і тому не буде жодної позитивної реакції від Сполучених Штатів, чи вони просто хочуть перетворити всі ці переговори на велику піар-кампанію?». Кулеба висловив сподівання, що США та НАТО рішуче відкинуть пропозиції Росії.

Видання New York Times, коментуючи ситуацію, наводить думку колишнього співробітника Держдепартаменту США, а нині дослідника корпорації RAND Семюела Шарапа. Він вважає, що Росія виставляє свідомо неприйнятні вимоги, щоби заплутати дипломатичний процес навколо присутності своїх військ біля кордонів України. «Дипломатія вимагає компромісів та гнучкості, – сказав також аналітик. - Вона зазвичай передбачає відмову від публічних ультиматумів. По суті це не дипломатія. Це протилежність дипломатії».

«Швидше за все це (нові вимоги Кремля — ред.) гамбіт на початку гри. Росія всерйоз не вірить, що США погодяться на ці умови, але сподівається вибити хоча б часткових поступок», - цитує британська газета Times Андрія Кортунова, директора Російської ради з міжнародних справ.

Відреагували на путінські «хотелки» і НАТО. «Ми ясно розуміємо, що будь-який діалог з Росією має вестись на основі взаємності, враховувати занепокоєння НАТО у зв'язку з діями Росії, ґрунтуватися на ключових принципах та основоположних документах європейської безпеки та проходити у консультації з європейськими партнерами НАТО. Якщо Росія зробить конкретні кроки щодо зниження напруженості, ми готові працювати над посиленням заходів зміцнення довіри», - наголосили в Альянсі, додавши при цьому, що відносини НАТО з Україною стосуються лише України та 30 країн-членів Альянсу.

Взагалі, на тлі обіцянок на Бухарестському саміті у 2008-му про перспективу членства в НАТО офіційних Києва та Тбілісі пункт російських «пропозицій» – про не розширення Альянсу на Схід вражає своїм нахабством, яке Путін, очевидно, вважає другим щастям…

«Через вимоги дати гарантії безпеки Росії та інших кремлівських ескапад останніх тижнів і днів усі ми — і не тільки тут, в Україні, а й у Європі, і навіть у світі — опинилися в імпровізованому залі очікування. У Кремлі не можуть не розуміти, що немає жодних юридичних можливостей «оформити» нерозширення Альянсу і погодитися з тим, що третя сторона може впливати на рішення його членів та країн-кандидатів. Головна ідея Кремля (одні держави не можуть забезпечувати свою безпеку за рахунок інших, і так написано в документах ОБСЄ) не витримує критики саме тому, що сама Росія забезпечує свою безпеку, фактично окупуючи чужі території, анексуючи їх, як у випадку з Кримом, чи визнаючи їх квазинезависимость, як у історії з Абхазією та Південною Осетією.

Цікаво, що сам Путін – на відміну від того ж Сталіна в Ялті – жодних зобов'язань на себе брати не збирається. Сталін хоча б усвідомлював, де є межі його «сфери впливу», нехай навіть намагався ці межі розширити. Путін же не бачить жодних кордонів. У кремлівських проектах договорів йдеться лише про те, що країни колишнього СРСР не можуть приєднатися до НАТО. Але про те, що ці країни не мають бути учасниками ОДКБ, у проекті угод не йдеться. Тобто Путін вимагає поступок від Заходу, але не збирається поступатися сам», - зазначає журналіст-міжнародник Віталій Портніков і резюмує: «Проекти документів, оприлюднені російським МЗС – це, звісно, ​​не дипломатія. Це – пропаганда. Але ця пропаганда дозволяє зрозуміти, якими є справжні політичні цілі президента Росії. Неодноразово вже доводилося вказувати, що прагнення Путіна поглинути Україну та Білорусь – це лише етап для відновлення СРСР, в ідеалі державності мають позбутися всі колишні радянські республіки (крім країн Балтії, незалежність яких була визнана Держрадою СРСР одразу після серпневого путчу 1991 року та які встигли вступити) в НАТО та ЄС). Зазвичай мало хто вірив у такі твердження, відносив їх до жанру політичної фантастики: адже не може Володимир Путін насправді так думати? Як бачимо, може не лише думати. Може вимагати від США та інших країн Заходу переговорів щодо відновлення минулого».

Справді, Кремль в обмін на свої вимоги не пропонує відмовитися від розширення ОДКБ або навіть від присутності російських військовослужбовців у колишніх радянських республіках. Що це означає? Фактично Володимир Путін хоче від Заходу визнати території СРСР (крім країн Балтії) зоною особливого впливу Москви як шлях до нормалізації відносин за нового порядку безпеки не тільки в Європі, а й частково у всій Євразії. Тішить те, що у Білому домі почули критику і тепер уже говорять про необхідність консультацій з партнерами з цього питання, а не лише з деякими союзниками по НАТО, що має апріорі передбачати залучення України, Грузії та інших зацікавлених країн до цього процесу. Хоча цього навряд чи буде достатньо, щоб у Києві та сусідніх столицях зітхнули з полегшенням.

Чи піде НАТО на таку велику угоду з Кремлем? Зрозуміло, ні, але точкові поступки з боку Вашингтона, припустимо, у контексті скорочення американських військових навчань у Східній Європі, відкидати не варто.

Згідно з соцопитуваннями, близько 75% жителів РФ вважають, що нинішня ситуація цілком може перерости у повномасштабну війну Росії з Україною. Тобто росіян привчають до того, що війна з нашою країною неминуча, а щоб закріпити цей наратив російська пропагандистська машина «лупить» з усіх калібрів. У запалі – «паляться». Так, днями у Ростові-на-Дону судили хабарника, який зірвав постачання продовольства солдатам на окупованій території Донбасу. Служитель російської Феміди забув, що «їх там немає» і написав у рішенні про регулярну російську армію, яка перебуває на бойовому чергуванні на українській території. Такий казус стався вперше... Вердикт суду оперативно закрили від публічного доступу, але скрини, як кажуть, не горять.

В експертному середовищі існує думка, що нові проекти путінських угод абсолютно ніяк не пов'язані з загрозою НАТО у разі її розширення на Схід. Дійсно, якщо подивитися суто географічно, то Росія вже давно і цілком нормально межує з державами-членами Альянсу. Наприклад, відстань від території Латвії до Москви – 528 км., тоді як від українського кордону до російської столиці – 415. Тобто, насправді, ні про яке критичне «зближення дистанції» між Північноатлантичним альянсом та Росією у разі вступу України до НАТО не йдеться. Але головний мешканець Кремля, причому на підвищено-істеричних тонах, продовжує наполегливо говорити про критичні ризики для РФ. Чому?

Предметно-аргументована та змістовно влучна відповідь на це запитання у своїй авторській колонці для «Радіо Свобода» дає журналіст Павло Казарін.

«Наступного року Путіну виповниться 70 років. З одного боку, він може розраховувати на те, що пробуде при владі ще десять років. З іншого боку, вік визначає ризики і змушує думати про п'єдестали та підручники. Будь-який авторитарний правитель рано чи пізно починає міркувати про власне історичне призначення – і про інтонацію, з якою про нього будуть відгукуватися нащадки. Київ бачить своє завдання у максимальному відділенні від Росії та «російського світу». І якщо за «білоруський» напрямок Путін може бути зараз спокійним, то ось «український» він явно вважає своїм незакритим гештальтом. Російська ментальна карта не співпадає з офіційними російськими кордонами – і тому Путін приречений розглядати Україну як своє, але відкинуте».

«Якщо Північноатлантичний альянс прийде в Україну, то кордон «русского міра» остаточно пролягатиме українсько-російським кордоном. І все це ніяк не зв'яжеться з тим, що російський президент хоче залишити після себе спадщину своїм наступникам. Останні вісім років після анексії Криму він занурює Росію в ізоляцію. Кидає у в'язницю незгодних. Примушує обивателів затягувати паски. Володимир Путін домігся того, що у Росії у світі майже не залишилося країн-союзників. І йому явно потрібно щось, що можна було б покласти на другу чашу терезів як виправдання. Щось, що давало б відповідь на запитання, «заради чого все це було», - резюмує Казарін.

Якщо відштовхуватися від вище окреслених «стимулів», які, що цілком імовірно, штовхають багаторічного російського президента у вир апріорі неприйнятних для цивілізованих дипломатій ультимативно-загрозливих пристрастей, то нічого хорошого нам годі очікувати. Очевидно, що за таких розкладів ті вежі Кремля, які орієнтуються на ВВП, з усією готівковою ресурсною зброєю максимально «качати» Україну з тим, щоб забезпечити Путіну естетично красиву картинку його політичної спадщини.

Російський «арсенал» (інформаційний, військовий тощо), як би нам не хотілося, щоб було інакше, досить потужний, тому виключно від України та її найвищого керівництва залежить, чи підіграє вона — свідомо чи ні - країні-агресору в цьому сценарії або ж розіграє та втілить у життя свій власний.

Сьогодні, з урахуванням явної нахрапистості Кремля, треба бути готовими до всього і чітко усвідомлювати: за всієї симпатії до нашої з вами держави з боку колективного Заходу, Байден, Макрон або британський прем'єр Джонсон не розбиватимуть заради України придорожні ліхтарі на пітерських вулицях, як і не будуть лагодити своїми руками аналогічні конструкції в одеських чи харківських скверах.

Чи усвідомлюють всю глибину існуючих ризиків та викликів у Зеленського – велике питання. Однак свіжа соціологія точно не може не тішити.

Як свідчать результати нещодавно проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) опитування, у разі відкритого нападу Росії кожен третій українець (33,3%) готовий захищати свою країну зі зброєю в руках. Крім того, понад 20 відсотків наших співвітчизників висловлюють бажання чинити опір іншим, не військовим методам: виходити на протести, бойкоти, страйки, а також відкрито брати участь в акціях громадянської непокори.

Читайте також: Від США зажадали термінової відповіді на «гарячу пропозицію» Росії щодо НАТО