300 років тому з'явився на світ легендарний барон Мюнхгаузен

Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен став п'ятим з восьми дітей в сім'ї полковника Отто фон Мюнхгаузена. Батько помер, коли хлопчикові було 4 роки. 15-річний підліток спочатку вступив пажем на службу до герцога Фердинанда Альбрехта II, а в 17 років поїхав в Росію в якості пажа герцога Антона Ульріха (майбутнього чоловіка принцеси Анни Леопольдівни).

На початку 1741 року, коли Анна Леопольдівна стала регентом, а її чоловік — генералісимусом, молода людина отримала чин поручика. Переворот, що стався в тому ж році, поставив хрест на кар'єрі барона: черговий чин (ротмістра) він отримав тільки в 1750 році, після численних прохань. У 1744-му він командував почесною вартою, що зустрічала в Ризі наречену цесаревича — майбутню імператрицю Катерину II. У тому ж році Мюнхгаузен одружився з ризькою дворянкою Якобінією фон Дунтен.

На початку 1750-х барон узяв річну відпустку, щоб розділити з братами сімейні володіння, і поїхав в рідне містечко Боденвердер. Він двічі продовжував відпустку і, нарешті, подав у відставку з проханням надати звання підполковника за бездоганну службу.

Прохання, однак, не задовольнили і до кінця життя Мюнхгаузен так і залишився ротмістром. З 1752 року він практично постійно жив в Боденвердері, розповідаючи сусідам неймовірні історії про свої пригоди в Росії. Ці «антрепризи» відбувалися, як правило, в мисливському будиночку, який прозвали «павільйоном брехні». Іншим майданчиком для вистав барона став трактир готелю «Король Пруссії» в сусідньому Геттінгені. «Він жестикулював все виразніше, крутив на голові свій маленький франтівський паричок, обличчя його все більш пожвавлювалося і червоніло, і він, зазвичай дуже правдива людина, в ці хвилини чудово грав свої фантазії», — описував сучасник бенефіс Мюнхгаузена.

Розповіді барона (в'їзд до Петербурга на вовку, запряженому в сани; кінь, розрізаний навпіл в Очакові; оскаженілі шуби; Вишневе дерево, яке виросло на голові в оленя) стали настільки популярні, що привернули увагу видавців.

Вперше три сюжети Мюнхгаузена фігурують в книзі «Der Sonderling», виданої в 1761 році. У 1781 році збірник забавних історій був опублікований в берлінському альманасі «Путівник для веселих людей» із зазначенням, що вони належать відомому своєю дотепністю пану М-г-з-ну (Мюнхгаузену).

У 1785 році Рудольф Распе опублікував в Лондоні «Розповіді барона Мюнхгаузена про його дивовижні подорожі і кампанії в Росії». З появою цієї книги Мюнхгаузен став сприйматися як літературний персонаж, а в Боденвердер стали приїжджати читачі, щоб подивитися на «барона-брехуна». Кажуть, він іноді навіть велів слугам відганяти людей від свого будинку.

У 1790 році померла дружина барона, а через чотири роки старий одружився з 17-річною Бернардіною фон Брун, яка незабаром народила дочку. 75-річний чоловік дитину не визнав, затіяв процес розлучення і помер в бідності від апоплексичного удару.

Хоча перший переказ пригод Мюнхгаузена вийшов російською мовою ще в кінці XVIII століття, справжню популярність барон отримав завдяки Чуковському, який адаптував книгу Распе для дітей. Успіх закріпив чудовий фільм «Той самий Мюнхгаузен» за сценарієм Григорія Горіна.

Судячи з прижиттєвого портрета Мюнхгаузена в формі кірасира, барон був міцним чоловіком з гладко виголеним (по моді того часу) обличчям. Щоправда, візуальний образ літературного персонажа вкрай далекий від реальності — завдяки ілюстраціям Гюстава Доре ми уявляємо барона худорлявим чоловіком з хвацько закрученими вусами і еспаньйолкою.

Приблизно так само виглядає Мюнхгаузен і на численних скульптурах — в цьому сенсі характерний пам'ятник барону в Хмельницькому, де він зображений скакучим на половині коня.

На ілюстрації: образ, створений Гюставом Доре (зліва) і портрет барона Мюнхгаузена 1752 року кисті Г. Брукнера