У НАТО – «за блатом»: чи можуть прийняти воюючу Україну до Північноатлантичного Альянсу

У понеділок, 16 травня, у Москві відбувся саміт Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) – військово-політичної міжнародної організації, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан. У заході взяли участь усі лідери «шістки».

«Організація відіграє важливу роль на пострадянському просторі – стабілізуючу роль. Сподіваюся, що в цьому сенсі її можливості та вплив на ситуацію в зоні нашої відповідальності лише зростатимуть», - заявив президент РФ Путін. Про «стабілізуючу» роль саме його – путінського – режиму відомо вже усьому світу, як, власне, і про «зони відповідальності» Росії в інших країнах, куди невпинно сує свій ніс влада РФ.

Читайте також: У Зеленського назвали причини припинення переговорів із Росією

Повернемося, втім, до вчорашнього саміту, що більше нагадує жалюгідну пародію на впливові міжнародні збори у глобальному вимірі оборонної сфери.

Співучасник країни-агресора у війні з Україною, проголошений президент Білорусі Лукашенко, з пафосом видав: «Треба терміново подумати над тим, як нам реагувати в політичній площині на нову хвилю розширення НАТО з урахуванням озвучених намірів відомих держав (тобто Фінляндії та Швеції). ред.). Не тільки Росія повинна висловлювати занепокоєння і боротися, насамперед, зі спробою розширення НАТО. Протягом останніх двох років ми постійно відчуваємо на собі недружні акції з боку нашої південної сусідки – України, яку постійно нацьковували та підбурювали, напихаючи її націоналізмом, нацизмом, фашизмом, русофобією, а також зброєю».

Естафету феєричного ораторського абсурду підхопив Путін, який заявив наступне: «У ряді країн Європи варварськи зносяться пам'ятники героям-визволителям, забороняється покладати квіти до меморіалів, цинічно намагаються переписувати історію, вихваляючи вбивць і зрадників. переміг. І все це відбувається на тлі небувалого сплеску шаленої русофобії в так званих цивілізованих та політкоректних країнах у західному суспільстві. В Україні вже давно спостерігається розгул неонацизму, на що заплющують очі, а отже, і фактично заохочують їхню діяльність деякі наші партнери з так званого колективного Заходу».

Дальше більше. «Як відомо, у нашому спільному регіоні Пентагоном створено десятки спеціалізованих біолабораторій та центрів та в ході спецоперації в Україні ця інформація підтвердилася», - зазначив багаторічний господар Кремля, наголосивши, що деталями поділиться з високопоставленими учасниками саміту на закритій частині зустрічі. Загалом, крім того, що маразм міцніє, ту додати практично нічого.

«Ні для кого не секрет, що ОДКБ – це спроба Росії з приходом Путіна до влади створити альтернативу НАТО і ні для кого не є таємницею, що ця спроба луснула як мильна бульбашка. Щодо вчорашнього саміту, то з відкритої його частини стало видно, що ОДКБ зараз розривається на три групи інтересів. Перша група – це те, що турбує Путіна та Лукашенко: розширення НАТО, війна з Україною. Друга – це хвилююча Вірменію, а саме її конфлікт із Азербайджаном, у якому вона не отримала великої підтримки. І нарешті, головна проблема, яка зараз власне і рухає ОДКБ - це ситуація, що знову розпалюється, в Афганістані. Існує великий ризик проникнення конфлікту з «Талібаном» в інші країни. І такі держави, як Казахстан, Таджикистан та Киргизстан, зовсім не хвилює, що там відбувається з НАТО та Україною. Їх хвилює Афганістан. Тому помпезна спроба Росії продемонтувати на саміті ОДКБ, що вона має союзників із тріском провалилася», - зазначив у коментарі Lenta.UA співрозмовник із вітчизняного МЗС, який побажав у цьому конкретному випадку залишитися інкогніто.

А поки що Путін і товариші намагалися вчора розіграти комедію зі своєю уявною міццю в рамках ОДКБ, прем'єр Швеції Магдалена Андерссон офіційно оголосила, що країна подає заявку на членство в НАТО. Фінляндія зробила аналогічну заяву на день раніше. Країни подадуть заявки на вступ одночасно.

Швеція, нагадаємо, була нейтральною країною два століття, а Фінляндія – майже 80 років, і до нападу Росії на Україну більшість громадян обох країн були проти вступу до військових блоків. Але після 24 лютого – дня повномасштабного вторгнення РФ до нашої країни, картина різко змінилася. Наприклад, зараз, згідно з свіжим соцопитуванням, за вступ до НАТО виступає 76% фінів, а проти – лише 12 відсотків.

За словами чиновників НАТО, вступ Фінляндії та Швеції можуть схвалити вже найближчими тижнями. Щоправда, до того моменту, коли вони повністю та офіційно стануть членами Альянсу, може пройти ще рік, відведений на ратифікацію цього рішення парламентами всіх країн блоку. Великобританія, США та інші країни НАТО обіцяють гарантувати безпеку Швеції та Фінляндії на період від заявки до офіційного вступу до Альянсу.

У Москві рішення Фінляндії та Швеції спочатку розкритикували, але згодом Путін заявив, що Росія не має проблем з Фінляндією та Швецією, а їх вступ до НАТО не створює загроз для РФ. Відповідь, мовляв, викличе лише розширення воєнної інфраструктури на території цих країн.

Враження про те, що Швецію та Фінляндію в НАТО чекає привітний прийом, трохи зіпсувала Туреччина: президент Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що у нього ставлення до цього аж ніяк не позитивне, оскільки ці країни дали притулок у себе «терористам» (він мав на увазі курдських активістів, - ред.). Президент Фінляндії Саулі Нііністе сказав, що здивований запереченнями Туреччини, оскільки місяць тому Ердоган сказав йому, що підтримає членство Фінляндії в НАТО. Крапку в міждержавних суперечках поставив генсек Альянсу Йенс Столтенберг, який заявив, що всі розбіжності "неодмінно будуть усунуті і позитивне колегіальне рішення ухвалять".

«Хоч як би парадоксально це не звучало, але саме Росія виступила ініціатором побудови нового світового порядку, коли минулого року почала висувати НАТО ультиматуми і говорити, хто куди може вступати, а хто ні. Проте за правилами Росії ніхто не захотів грати. Такою є гірка іронія долі щодо планів Путіна, тому що він хотів, щоб НАТО відійшло від кордонів Росії, як це було до початку 1990-х років. А тепер ми бачимо, що в НАТО хоч і невелика, але вишикувалася черга з бажаючих вступити туди. У червні відбудеться саміт НАТО, на якому, можливо, буде ухвалено рішення щодо вступу Фінляндії та Швеції до Альянсу. Потім є така процедура, що парламент кожної з 30 країн має це рішення узгодити. Як правило, цей процес триває до одного року. Але я прогнозую, що в цьому випадку процес буде скорочений, бо ситуація форс-мажорна та потребує нестандартних рішень. Щиро сподіваюся, що до кінця зими і Фінляндія, і Швеція вже будуть у НАТО», - зазначає політолог Андрій Миселюк.

А про те, що офіційний Київ також може стати повноправним членом Альянсу без ПДЧ та інших процедурних формальностей, заявила тимчасова повірена США в Україні Крістіна Квін: «План дій щодо членства ніколи не був юридичною вимогою для приєднання до НАТО, а, отже, Україна також може вступити без ПДЧ якщо ви загалом відповідатимете більшій частині вимог».

Не вірить у євроатлантичний турборежим радник глави президентського Офісу Олексій Арестович: «Під час бойових дій навряд чи Україну приймуть до НАТО. Просто тому що це ускладнена процедура. Але вже заговорили, що ПДЧ є необов'язковим. Насправді, це завжди було так. ПДЧ був відмовкою. І є шанс, що дискусія щодо НАТО відновиться після перемоги. Але навіть те, що вона триває під час бойових дій, означає три речі: перше – НАТО оцінило, чого варта Україна, що НАТО набагато більше отримає, якщо прийме Україну, ніж втратить, бо наша армія демонструє чудеса, яким аплодують військові всього світу, насамперед НАТО. Армія визнана більш боєздатною, ніж більшість армій НАТО. Друге це означає, що НАТО не боїться більше Росії, не боїться вести цю розмову, принаймні деякі країни НАТО. І третє – це означає, що Америка запускає відповідну дискусію щодо майбутнього швидкого прийняття України до НАТО, якщо буде, скажімо так, колективна воля. Наразі те, що відбувається, сприяє вступу України до НАТО. Коли Україна переможе у цій війні остаточно, переможцю дістанеться все, можливо, дістанеться і НАТО».

Поки що нам треба перемогти. І після перемоги... не програти з огляду на те, як наше керівництво вміє здавати наші позиції під час переговорів (чого тільки варта поїздка до Туреччини Давида Арахамії разом із делегацією, де він зустрічався з Медінським). Зараз у команді Зеленський є чимало персонажів, чий бекграунд викликає багато питань. Поки що піднаготну не дуже намагаються розкрити, розуміючи, що внутрішні "зради" можуть призвести до втрати керованості в країні, що і так перебуває у складній ситуації.

Читайте також: Українська ППО збиває більшість ракет, що випускаються ворогом