Робота з людьми. Про що розповів щоденник одного з найвідоміших катів Європи

Травневим днем 1573 року 19-річний Франц Шмідт стояв на задньому дворі рідної домівки в Баварії, готуючись обезголовити бездомну собаку, — пише Емма Бріс на сайті Live Science. Нещодавно він завершив курс «обезголовлення» неживих гарбузів, зараз практикується на тваринах і, успішно пройшовши цей етап, буде готовий до трудових буднів справжнього ката.

Ми знаємо деталі цієї сцени завдяки тому, що Шмідт залишив серію щоденників, які зафіксували перипетії його кар'єри. Майбутній кат народився у баварському місті Хоф, і ремесло своє успадкував від батька. У 1573 році Франц приступив до виконання своїх обов'язків у Бамберзі, повісивши якогось Леонарда Русса, засудженого за крадіжку. Через п'ять років він перебрався до Нюрнберга, де став помічником місцевого ката, одружився з його донькою, а після смерті тестя зайняв його місце.

Треба сказати, що в ті роки кат у Нюрнберзі заробляв майже як суддя, що дозволяло вести відповідний спосіб життя. При цьому майстер Франц жив дуже скромно у будинку, наданому йому магістратом, не пиячив, вважався дуже відповідальною людиною і кращим у своєму ремеслі. Так з 187 страт через обезголовлення лише у чотирьох випадках Шмідт був змушений змахнути мечем двічі. Сам він приписував ці проколи нечистій силі, хоча чесно відзначав подібні інциденти у своєму щоденнику. До слова, вміння писати і читати у ті часи було далеко не само собою зрозумілим.

Система правосуддя в Середньовіччі мало нагадувала сучасну — більшості злочинців вдавалося сховатися, але якщо когось із них ловили, публічна страта була необхідна — безкарність вела до хаосу і руйнації держави. У цьому сенсі Франц Шмідт виконував важливу суспільну функцію і зовсім не був садистом. Навпаки, за допомогою духовенства він домігся, щоб матерів-дітовбивців, яких до 1513 року закопували в землю живцем, а з 1532 року топили, страчували більш гуманним чином — шляхом обезголовлення.

На заперечення скептиків про те, що жінки будуть непритомніти і їх доведеться добивати на землі, майстер Франц дав свою відповідь. Саме він вперше в Європі став саджати засуджених жінок на стілець, і в такому положенні відрубував їм голову.

Церемоніал страти був розписаний досить скрупульозно. Шмідт приходив до камери, приносив засудженому свої вибачення, зв'язував жертві руки і накидав на неї спеціальний білий плащ. У такому вигляді злочинця вели до зали суду, де оголошували вирок, після чого в супроводі двох стражників і двох священників доставляли до одного з двох місць страти в Нюрнберзі — Високої шибениці, або Воронячого каменю. Якщо мова йшла про мерзотника, що вчинив особливо тяжкий злочин, його волокли до місця страти на бичачій шкурі або дерев'яних санях, на яких вивозили нечистоти з міста. Помічник ката віз труну і розпоряджався спиртним, яке злочинцеві пропонували перед стратою.

Приблизно половина з усіх приведених у виконання Шмідтом вироків припала на обезголовлення, багатьох він підняв на шибениці, що вважалося більш жорстокою і менш почесною стратою — так, в 1609 році дочки одного із засуджених звернулися до ката з проханням відрубати їх батькові голову, а не повісити, бо в іншому випадку у дівчат виникли б проблеми із заміжжям. Колесуванням страчували найбільш небезпечних злочинців, а спалювали на багатті тільки фальшивомонетників і гомосексуалістів — за 45 років у практиці Шмідта було лише два подібних випадки.

Крім смертних вироків майстер Франц піддав різним тілесним покаранням 345 осіб. Йшлося про відсікання рук, відрізання вух і носів, відрубування пальців, прочуханки і т.д.

Кваліфікація Шмідта була настільки висока, що його часто запрошували «на роботу» в інші міста Німеччини. Крім постійної, вельми солідної платні, кат отримував гонорар за кожну страту або розправу. Було у нього й інше джерело доходу — не секрет, що заплічних справ майстри вважалися хорошими лікарями. Більш того, легально вивчати анатомію могли тільки кати — «офіційні» ж ескулапи для своїх дослідів були змушені потайки викуповувати трупи у несподіваних «колег». Як стверджував сам майстер Франц, за час перебування на посаді він дав близько 15 000 лікарських консультацій.

І все ж, попри всі переваги професії ката (включаючи «муніципальне» житло, звільнення від податків і право безкоштовно брати продукти на ринку) працівники меча і мотузки були глибоко соціально ізольовані. «Люди не запрошували катів у свої будинки, багатьом з них не дозволялося заходити у церкви. Деякі школи навіть не приймали дітей катів», — говорить автор біографії Шмідта, історик з Університету Вандербілта в Теннессі Джоел Харрінгтон.

В уяві обивателів навіть дотик до ката оскверняв людину, переводячи її в розряд unehrlich (тобто «безчесних»). Крім катів, тавро unehrlich лежало на повіях, жебраках, а в більш пізній час так називали мельників, пастухів і навіть акторів. Статус цей вважався сімейним, тому діти «прокажених» не могли вступити до професійної гільдії, удостоїтися належних похоронів і т.д.

У 1546 році в Базелі один ремісник наклав на себе руки після того як в темному провулку випадково зіткнувся з міським катом. Відомий інший епізод, коли якогось теслю з Оппенгейма офіційно визнали «безчесним», після того як він доторкнувся до меча ката. Єдине, що залишалося нещасному — самому стати катом...

Що стосується Франца Шмідта, то у 1617 році він подав імператору Фердинанду II прохання про відставку і відновленні честі сім'ї, і отримав позитивну відповідь. Так що упокоївся найвідоміший кат Середньовіччя на міському цвинтарі св. Роха в оточенні добропорядних бюргерів.

Максим Суханов, Lenta.UA