Рейтинги Зе-влади: тривожний дзвіночок або електоральний дзвін

За підсумками опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного з 21 по 25 лютого, 40% українців заявили, що не схвалюють дії Володимира Зеленського (47% схвалюють). При цьому, в жовтні минулого року 64% наших з вами співвітчизників схвалювали дії глави держави, а 22% дотримувалися протилежної позиції.

Після шести місяців діяльності «піти» Кабмін Олексія Гончарука хочуть 44% жителів країни, а 37% виступають проти відставки уряду. Погіршилося ставлення пересічних жителів України та до єдиного законодавчого органу країни - схвалення роботи Верховної Ради впало до 19% (чотири місяці тому було 35%), а несхвалення зросла до 70% (було 49%).

Якщо в КМІС акцентували опції схвалюю/не схвалюю дії глави держави і інших інститутів влади, то в Центрі ім. Разумкова сконцентрувалися на довірі.

Отже, прем'єр-міністру Олексію Гончаруку не довіряють 63,2% наших співгромадян, а довіряють лише 24,8%. Втім, незважаючи на ці невтішні показники, пан Гончарук не очолює рейтинг антипатій до українських політиків. Наприклад, екс-президенту Петру Порошенко не довіряють 79,8% опитаних українців, куму Путіна їх «Опозиційна платформа - За Життя!» Віктору Медведчуку - 75,5%, а Юлії Тимошенко - 70,7%.

Тим часом, незважаючи на планомірне падіння рейтингу народних симпатій, Володимир Зеленський як і раніше залишається політиком, якому найбільше довіряють українці. Цей показник становить 52,4%. Не довіряють президенту - 38,6% опитаних. На другому місці - спікер Дмитро Разумков, якому довіряють 44,7% українців, а 42,7% не довіряють.

Залишається лідером, але разом з тим демонструє просування вниз по шкалі електоральних симпатій пропрезидентська «Слуга народу».

Якби зараз відбулися парламентські вибори, то «слуги» отримали б 36,4% (на парламентських було 43,1%), ОПЗЖ - 15,3% (було 13%), «ЄвроСолідарності» - 12,6% (було 8 , 1%), «Батьківщина» - 10,3% (було 8,2%). Крім «слуг» обвалилася ще одна парламентська сила - «Голос» Вакарчука, за яку зараз би проголосували 3,2%, тоді як на парламентських виборах вона набрала 5,8%.

Офіційного фітбека Банковій щодо соцопитувань не було, але те, що там ретельно вивчають зміни електоральних настроїв, ні для кого не секрет. До речі, один з близьких ОП Telegram-каналів повідомив, що буквально напередодні опублікування підсумків опитувань «разумковцями» і КМІСом, на стіл Зеленському поклали підсумки закритих соцдосліджень, де цифри просто радували президентські очі.

Підтверджує це і екс-нардеп Борислав Береза: «ВП регулярно проводить закриті соцопитування і регулярно проводить тестування запитів на фокус-групах, щоб орієнтуватися, що треба обіцяти. Так ось, тиждень тому Зеленському показали результати соцопитування, який сильно відрізнявся від цифр, які днями опублікували. Просто його перед показом президенту трохи... відкоригували. І це в наш час, коли майже будь-яка інформація стає оперативно доступною. Але нічого не приховати. Так і сталося. Після опублікування даних соцопитування Зеленський побачив, що відбувається в реальності. Тепер він сумує в депресії. А негативу все більше і більше. І треба не забувати, що соцопитування провели до кризи в Нових Санжарах, а інакше рейтинг був би ще нижче».

Навіщо опускати «Зе» в «теплу ванну», замість того, щоб натякнути на необхідність прийняття якщо не холодного, то, щонайменше, контрастного душу - питання риторичне. Тим більше, що до місцевих виборів залишилося всього півроку, а у нинішньої влади на руках єдиний козир - Володимир Зеленський. Очевидно, що якщо рейтинг довіри до президента впаде нижче психологічної межі в 50%, опоненти Зе-команди відразу ж візьмуть на озброєння фразу, яка неодмінно стане електоральним «коронавірусів», фатально б'є по позиціях владної команди: «Володимиру Зеленському довіряє менше половини населення країни».

До речі, ось ще кілька цікавих цифр зі свіжого опитування Центру Разумкова, які демонструють кінець «медового місяця» у команди Зеленського. Якщо в жовтні 48% вважали, що нова влада краща за попередню, то зараз таких залишилося близько 30%. При цьому 39% вважають, що нова влада така ж, як стара, а 20% - що нова гірше. Ще один дзвіночок: кількість тих, хто думає, що Зеленський діє заради себе і оточення (41%) перевищила кількість тих, хто вважає, що він діє заради національних інтересів (37%).

І нарешті, українське суспільство кардинально переглянув свої погляди на ситуацію у Верховній Раді. Так, у вересні парламентська монобольшінство вважали благом 52% респондентів, а загрозою - лише 11%. У лютому ситуація змінилася: 23% позитивно оцінюють наявність монобольшінство, в той час як 36% вважає монополію однієї партії небезпечною.

Падіння рейтингу влади в цілому і Зеленського зокрема є абсолютно прогнозованим, вважає політолог Олеся Яхно і називає кілька причин. Перша - завищені і апріорі не реалізовуються в короткостроковій перспективі очікування громадян, сформовані під час передвиборної кампанії. Сюди експерт відносить очікування швидкого світу, кінця епохи бідності, побудови системи без корупції, підвищення соціальних стандартів і т.д. Друга причина сходження президента вниз по електоральних сходах - а з ним, і інших владних інститутів, на думку Яхно, полягає в небажанні вчитися: «Замість того, щоб набирати політичну вагу і масштаб, грунтовність позиції, робиться ставка на швидкий результат і піар. Тобто, тактика замість стратегії. Але іноді і тактика дає збій в вирішенні конкретних завдань, наприклад, як при поверненні евакуйованих українських громадян з Китаю або нескоординованою позиції України в питанні збитого літака в Ірані. Сюди ж - численні скандали різних представників влади - від Омана до собаки за комунальні послуги». 
У цілому, експерти констатують, що період суспільної підтримки у президента закінчився і почалися суворі будні, де найважливішу роль відіграє відповідальність, а не списування всіх гріхів на вчорашніх попередників і сьогоднішніх опонентів.

Разом з тим, політологи в унісон кажуть, що Рубікон ще не пройдений і у нинішнього господаря Банкової зберігаються шанси якщо не повернути колишні рейтингові позиції, то хоча б посилити, а потім стабілізувати загальнонаціональну електоральну температуру. Чи так це насправді? З тим, щоб зрозуміти, на якій стадії знаходяться взаємини по лінії «президент-суспільство», проаналізуємо рейтингову динаміку колишніх глав держав.

Отже, Леонід Кравчук переміг на виборах в 1991 році з результатом 61,6% голосів. У відкритих джерелах відсутні дані про рейтинг довіри виборців до президента Кравчуку через рік його перебування на посаді, але відомо, що в 1994-му, йому довіряли лише 16% українців.

У 1994 році фаворитом президентських перегонів з результатом 52,15% став Леонід Кучма. Але вже через рік він втратив частину довіри населення: в 1995-му президенту довіряли 38% українців, а до 1999 року цей показник впав до позначки 13%.

Тим часом, незважаючи на більш ніж відчутне падіння рівня довіри, Леонід Кучма виграв свої другі вибори президента в 1999 році з результатом 36,49% в першому турі і 56,25% у другому. У 2000 році Кучму підтримували 27% громадян, а в кінці терміну йому довіряли 15% жителів нашої країни.

2004 рік. Після Помаранчевої Революції ключі від головного кабінету на Банковій отримав Віктор Ющенко, заручившись в повторному другому турі голосування 51,99% голосів українців. Через рік соціологічні дослідження показували рейтинг довіри до глави держави на рівні 49%. Помітне падіння цього показника для Ющенка почалося через рік в 2006-му, тоді йому довіряли уже 29% опитаних. Стрімкий обвал рівня довіри відбувся в 2009 році, коли рейтинг довіри до нього становив 9%. Послідовна тенденція падіння довіри з боку українців до Віктора Ющенка як президента зберігалася аж до завершення його каденції. На виборах президента в 2010 році він отримав 5,5% голосів виборців.

Віктор Янукович переміг на президентських виборах 2010 року з результатом 48,95%. У 2011-му довіру до глави держави зберегли 30% українців. Рейтинг довіри до Януковича залишався приблизно на тому ж рівні ще два роки і лише в 2014-му народна підтримка впала до 10%.

У 2014 році вже в першому турі переможцем став Петро Порошенко, якому сказали «так» 54,7% українців. Зниження рівня довіри до нього як до глави держави почалося гранично швидко. Уже в 2014-му цей показник становив 48,4%, а через рік президентства, в 2015 році, про довіру президенту заявляли 30% опитаних громадян. У першому турі виборів зразка 2019 Петро Порошенко отримав 15,95% голосів. На фінішну пряму другого туру ПАП вийшов з показником 24,45%, програвши електоральне дербі Володимиру Зеленському, за якого проголосували в другому турі 73,22% українців, які прийшли на виборчі дільниці.

Як бачимо, нинішні рейтингові позиції Зеленського, від яких безпосередньо залежить електоральне сприйняття всієї владної «піраміди», на даний момент не є критичними. Бити на сполох Банкова не має причин, але і сидіти склавши руки теж не варто, вважають експерти. «У суспільства розвіюються завищені очікування, зростає розчарування і невдоволення. Звичайно, все в сукупності неминуче спрацювало в мінус для Зеленського. З іншого боку, катастрофічного падіння рейтингів не відбулося. У президента все одно показники залишаються вищими, ніж були у його попередників. Але, тим не менш, ситуація з рейтингами для Володимира Зеленського - знак того, що потрібні кардинальні дії. Зокрема, президенту потрібно йти на рішучі заходи в соціально-економічній сфері, що складно і не дасть швидких результатів», - зазначає політолог Володимир Фесенко.

Відразу кілька відомих соціологів, з якими ми поспілкувалися під час підготовки даного матеріалу, озвучили одну ключову тезу про «подушку безпеки», яка поки ще є у Зеленського, і відповідно, у влади в цілому. На переконання експертів, ще деякий час триватиме «стокгольмський електоральний синдром», коли люди, бачачи, що влада веде країну не туди, не бажають публічно визнати, що вони проголосували не за ту людину. Якщо президент найближчим часом продемонструє переконливі кроки в напрямку виконання, щонайменше, ключових своїх виборчих обіцянок, рейтинг, кажуть фахівці, стабілізується, в іншому випадку на зміну боязким сподіванням прийде відкрите розчарування, чревате для влади або повним банкрутством на планових президентських і парламентських виборах, або примусовим «видаленням» з поля під час позачергового виборчого перезавантаження...

Наталія Ромашова