Повний вперед. Що сталося з першим пароплавом, що перетнув Атлантику

Ніщо не прорікувало «Саванні» великої слави — судно будували як традиційний трищогловий вітрильник. Всьому причиною — капітан Мозес Роджерс, який переконав власників — компанію Scarborough & Isaacs — переобладнати «Саванну» в пароплав.

Так на судні з'явилася одноциліндрова парова машина потужністю в 90 кінських сил, що розганяла його до 6 вузлів (9 км/год). У рух судно приводили 5-метрові гребні колеса з боків корпусу.

З верфі повинна була зійти лише поштова робоча конячка, але капітан вбив собі в голову, що саме «Саванна» має стати піонером трансатлантичних рейсів. Йому пощастило. Коли судно прибуло до порту приписки — містечко Саванна, на честь якого і було назване, виявилося, що в сусідньому Чарльстоні гостює сам президент США Джеймс Монро. Цей шанс не можна було втрачати — Роджерс взяв курс на Чарльстон і не заспокоївся, поки не побачив президента на своєму пароплаві. Монро погодився пообідати на борту і загорівся перспективою відкриття рейсів через Атлантику.

Капітан бачив свою «Саванну» як іграшку для багатих мандрівників, які вирішили перетнути океан. До їхніх послуг були 16 розкішних двомісних кают і три загальних салону з килимами, дзеркалами і картинами на стінах. Але для початку треба було довести, що пароплав — надійний і безпечний засіб пересування. Не всі в це вірили — команду вдалося набрати з великими труднощами, в Нью-Йорку матроси навіть охрестили «Саванну» паровою труною — довелося наймати екіпаж в рідному для капітана Коннектикуті.

Крім того, противники парових двигунів, що входили в моду, запевняли, що жоден пароплав не зможе взяти на борт досить вугілля для переходу через Атлантику. У відповідь Роджерс забив трюм 75-ма тоннами вугілля і 100 кубометрами дров.

Нарешті, 24 травня 1819 року о п'ятій ранку пакетбот знявся з якоря і взяв курс на Європу. Правда, головним ноу-хау — паровим двигуном — капітан не зловживав. Машину використовували лише в межах прибережної зони і глушили при першій нагоді — в результаті з 707 годин, які зайняла подорож, двигун пропрацював не більше 85. Коли його все-таки запускали, капітани зустрічних суден, побачивши на горизонті оповитий димом вітрильник, вирішували, що «Саванна» горить і поспішали на допомогу.

Попри економію палива, коли пароплав наблизився до Корку — за два дні до закінчення рейсу — в трюмах закінчилось вугілля. Швидко поповнивши його запаси, 20 червня в порт Ліверпуля на повних парах в клубах диму увійшла «Саванна». Зустріч була тріумфальною, газети писали про винахідливих янкі, які відібрали у Британській імперії першість на морі і проклали новий шлях між півкулями. Пароплав простояв в Ліверпулі 25 днів і став об'єктом уваги сотень англійців, в тому числі й досить високопоставлених військових. Ще була свіжа пам'ять про англо-американську війну 1812 року, тому серед городян повзли чутки про те, що судно найняв брат Наполеона, щоб викрасти Бонапарта з острова Святої Єлени.

Маршрут «Саванни», проте, був іншим. Капітан попрямував в Санкт-Петербург, зробивши зупинки в Данії і Швеції. На цих переходах паровий двигун використовувався набагато активніше — близькість берега спрощувала поповнення запасів вугілля. У Стокгольмі на борт пароплава піднявся принц Швеції і Норвегії, а кілька днів потому була організована екскурсія для знаті та іноземних послів. Шведи навіть хотіли придбати «Саванну», але сума не влаштувала Роджерса. Зі Стокгольма пароплав вирушив в Кронштадт, де російський імператор оглянув судно і подарував капітану золотий годинник. Останнім пунктом став Санкт-Петербург — тут на «Саванні» покаталися члени імператорської фамілії, наближені до двору і вищі офіцери. Росіяни теж запропонували купити судно і теж отримали відмову. В кінці вересня команда поповнила запаси вугілля і вийшла з Кронштадта на Копенгаген. Треба сказати, що на зворотному шляху екіпаж майже не використовував паровий двигун, хоча Атлантику штормило.

30 листопада 1819 року, о десятій годині ранку пароплав повернувся в порт приписки. Подальша його доля незавидна. Гордість «Саванни» — паровий двигун — демонтували і продали за $1600, і корабель став класичним вітрильником, що курсував за маршрутом Нью-Йорк — Саванна. 5 листопада 1821 року він сів на мілину поблизу Лонг-Айленда і вийшов з ладу. Десять днів потому від жовтої лихоманки в Джорджтауні (Південна Кароліна) помер капітан судна Роджерс.

«Саванна» випередила свій час, але раціональні міркування взяли гору — місце в трюмі, займане паливом, робило судно економічно неефективним. Тільки через 20 років пароплави (перш за все, британські) почнуть регулярні трансатлантичні рейси, а американське судно з паровим двигуном перетнуло Атлантику лише в 1847 році...

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: пароплав «Саванна», 1819, худ. Х. Вуд