Пастор Німеллер. Як монархіст і мілітарист став іконою пацифізму

Завдяки цій цитаті німецького пастора Німеллера знає весь світ:

Спочатку вони прийшли за комуністами, але я промовчав тому, що я не комуніст.

Потім вони прийшли за членами профспілок, але я промовчав тому, що я не член профспілок.

Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав тому, що я не єврей.

Потім вони прийшли за католиками, але я промовчав тому, що я — протестант.

Потім вони прийшли за мною, але вже не залишилося нікого, хто б міг мене захистити.

А починав уродженець міста Ліппштадт як кадровий військовий — спочатку був мічманом, потім вахтовим офіцером на субмарині, в січні 1917-го став рульовим на підводному човні U-39, де служив разом з Карлом Деніцем — майбутнім головкомом ВМС нацистської Німеччини і наступником Гітлера.

За бойові успіхи Мартін був нагороджений Залізним хрестом 1-го ступеня, а в серпні 1917 року був призначений першим помічником на новітню субмарину U-151, яка потопила безліч судів в районі Гібралтару і в Біскайській затоці. Однією з жертв Німеллера міг стати майбутній лауреат Нобелівської премії миру Альберт Швейцер, чий корабель ледь не піддався атаці U-151.

У травні 1918 року 26-річний Німеллер став командиром підводного човна UC-67 і незабаром потопив три кораблі супротивника. Після поразки Німеччини у війні протягом декількох років ветеран перебував у різних правоекстремістських організаціях, був одним з лідерів Німецької національної народної партії та радикальним антисемітом. У 1923-му в Мюнстері колишній підводник брав участь у створенні Національної асоціації німецьких офіцерів і ратував за відновлення монархії. Тут же він познайомився з Вальтером Моделем — згодом генерал-фельдмаршалом, якого називали «пожежником Гітлера».

На початку 1920-х Німеллер планував стати фермером, але оскільки грошей на придбання садиби не вистачало, вирішив вивчати протестантське богослов'я. Це не завадило вступити йому в 1924-му в НСДАП. У 1931 році священника призначили пастором євангельської громади престижного берлінського району Далем. Він як і раніше підтримував нацистів, вважаючи, що Німеччині потрібна сильна рука. Пастора навіть хвалили в партійній пресі за військове минуле і нацистське сьогодення.

Однак Німеллера турбувало, що режим планомірно брав під контроль всі сфери життя суспільства. Священник вважав, що церква повинна зберігати незалежність і став висловлювати «крамольні», з точки зору нацистів, думки. До єврейського питання ця фронда не мала відношення — пастор поділяв антисемітизм більшості консерваторів свого часу.

До пори до часу Мартін залишався на свободі — не в останню чергу завдяки впливовим друзям із числа своїх прихожан. Крім того, він вже досить відомий і не обійдений увагою іноземної преси.

Попри це 1 липня 1937 року Німеллера заарештували — до того моменту на нього завели вже близько 40 справ. Його арешт викликав хвилю солідарності всередині країни і за межами Німеччини. 7 лютого 1938 року пастора засудили до семи місяців тюремного ув'язнення, які він уже відбув до суду. Але вийти на свободу Мартіну не дали — засуджений був тут же знову заарештований гестапо і відправлений до концтабору Заксенхаузен як «особистий полонений» Адольфа Гітлера.

Буквально через рік, з початком Другої світової, пастор здійснює незрозумілий з точки зору майбутнього пацифіста вчинок. Він просить фюрера дозволити йому знову стати у стрій в якості командира підводного човна. Через багато років він виправдовував це тим, що, незважаючи на релігійний опір націонал-соціалізму, залишався вірним лютеранському духу, невід'ємна частина якого — боротьба за німецьку батьківщину.

У 1941 році священника переводять в Дахау, де перебували в ув'язненні безліч релігійних авторитетів з усієї Європи. Однак, як особливий в'язень, Німеллер містився в окремому блоці, мешканці якого користувалися рядом пільг: їх годували значно краще, а двері камер не замикали, щоб священник могли відвідувати один одного в будь-який час.

Під час ув'язнення Німеллер усвідомив роль церкви в узурпації влади націонал-соціалістами і закликав священників працювати над подоланням кордонів, рас та ідеологій.

Після звільнення пастор повернувся до церкви Святої Анни в Далеме. У 1950-х мілітарист Німеллер перейшов на радикально пацифістські позиції, не ухиляючись від співпраці з комуністами, проти яких виступав відразу після війни. У 1957 році священника обрали президентом Німецького товариства захисту миру, а в 1958-му — головою Інтернаціоналу супротивників військової служби. На думку пастора, військова служба несумісна з християнською вірою, він навіть назвав підготовку солдатів «вищою школою для професійних злочинців».

У 1952 році Німеллер відвідує Москву, а в 1967 році йому присуджується Міжнародна Ленінська премія миру. Під час війни у В'єтнамі пастор їде в цю країну і зустрічається з її президентом Хо Ші Міном. З кінця 1950-х він був одним з чільних учасників кампанії за ядерне роззброєння, а в 1967 році став почесним президентом Всесвітньої ради миру.

Після війни Німеллер закликав протестантську церкву Німеччини покаятися за свою співучасть у злочинах нацистського режиму. У 1961 році він обирається одним з президентів Всесвітньої ради церков.

В цей час священник все частіше розглядає політичні рішення з теологічної точки зору. Питання «Що Ісус сказав би з цього приводу?» стало для нього визначальним.

З 1960-х років Німеллера намагалися залучити до процесу християнсько-єврейського примирення і встановлення дипломатичних відносин між ФРН і Державою Ізраїль, але в цьому випадку пастор не поспішав виступати миротворцем.

Тим цікавіше поява євреїв в його знаменитій фразі, яка народилася після відвідування Дахау вже після війни. Наведена на початку статті цитата взята з промови священника, яку він виголосив на теологічному семінарі в Джорджії в 1959 році. Євреї, можливо, були відсутні в найпершій версії, але зараз без третього рядка знаменита цитата неможлива.

Що стосується повоєнних поглядів Мартіна Німеллера, то в 1960-і —1970-е його критикували за близькість до комуністичної ідеології. З 1974-го він очолював Асоціацію відмовників від військової служби, підтримував позапарламентську опозицію і засуджував порушення прав людини в ФРН. І мало хто вже пам'ятав, що починав бравий офіцер-підводник як правий екстреміст, переконаний антисеміт і прихильник відновлення монархії.

Веніамін Чернухін

На ілюстрації: офіцер-підводник Німеллер, 1917