Операція «Євромобілізація»: навіщо головний дипломат ЄС приїхав до України

Безпосередньо перед своїм прибуттям до Києва, 5 лютого, Жозеп Боррель відвідав Польщу, де дав спільну прес-конференцію із головою тамтешнього МЗС Радославом Сікорським. При цьому він почав свій спіч саме з українського питання: «Дякую, мій дорогий міністр, мій дорогий Радек. Я їду до України. Я їду до Києва і хотів зробити зупинку у Варшаві, бо нам потрібно проконсультуватися з нашими польськими друзями, щоб краще зрозуміти, як ми можемо продовжувати нашу підтримку». Таким чином, як бачимо, головний євродипломат недвозначно дав зрозуміти, що до Варшави він приїхав лише заради Києва, а Польща, якщо й цікавила його на той момент, то лише як країна, «на сильну підтримку» якої він розраховував в українському контексті. «Хочу подякувати вам за важливий внесок у спільну підтримку України Євросоюзом. Я думаю, ми можемо сказати: ми домовилися, що маємо підтримувати Україну не тільки стільки, скільки потрібно, але й чого б це не коштувало», - наголосив перш ніж сісти в потяг на Київ пан Боррель.

В Україні ж головний євродипломат, якому через ракетні атаки рашистів вранці 7 лютого довелося посидіти в укритті, заявив: «Я тут, щоб обговорити з нашими українськими друзями непохитну підтримку України з боку ЄС – у військовій сфері, у фінансовій сфері в контексті нового фонду для України (Ukraine Facility, маються на увазі схвалені €50 млрд – ред.), а також реформи на шляху до ЄС». 

Читайте також: Борель анонсував постачання мільйона боєприпасів в Україну

Тут слід зазначити, що якраз перед приїздом пана Бореля в Україну Рада ЄС та Європарламент досягли попередньої домовленості щодо створення нового спеціального інструменту для підтримки відновлення, реконструкції та модернізації України. У прес-службі Ради ЄС підтвердили, що загальний бюджет фонду для України, розрахований на 2024-2027 роки, становитиме €50 млрд, з яких €33 млрд припаде на кредити, а €17 млрд - на гранти. До речі, голова ЄК Урсула фон дер Ляйєн 6 лютого анонсувала перший транш макрофінансової допомоги з фонду, який надійде Києву вже у березні. Вона, як і Жозеп Боррель у Києві, який, за словами нашого джерела в МЗС, «буквально світився від радості, що Європа нарешті вирішила питання підтримки України», була сповнена оптимізму і не забула наголосити, що «Європа вірна своєму слову» .

Хвилю оптимізму підхопив учора і голова Євроради Шарль Мішель, який на пленарній сесії Європейського парламенту заявив, що «кожен євро, витрачений на Україну, - це євро, інвестований у безпеку та процвітання всього цивілізованого світу та зокрема ЄС».

Більше того, пан Мішель навіть спробував надихнути США, де демократи та республіканці довгі місяці не можуть узгодити допомогу нашій з вами країні: «Хотів би скористатися цією можливістю, щоб звернутися до Палати представників США з урочистим закликом швидко виділити $60 млрд, необхідних для забезпечення фінансової стабільності України».

Глава Євроради також обрушився з критикою на тих, хто закликає до якнайшвидшого миру з Росією в обмін на території, запевнивши, що «приголомшений заявами ліворадикалів про необхідність припинити постачати зброю Україні». «Ви що хочете? Щоб українці захищалися водяними пістолетами чи за допомогою гучних слів?» - заявив пан Мішель.

Очевидно, у цьому пасажі він мав на увазі європейських «ліваків», проте в купі із закликом до офіційного Вашингтона прозвучало це дещо суперечливо, оскільки в Конгресі палиці в колеса питання фінансування України вставляють якраз крайні праві.

З урахуванням того, що багатостраждальні €50 млрд призначені виключно для невоєнної допомоги, а тому ніяк не вирішують проблему постачання озброєнь ЗСУ, що загальмувалися, саме відсутність рішення щодо військової допомоги на рівні ЄС стала топ-темою переговорів Жозепа Борреля з представниками української влади.

Як розповів Lenta.UA близький до Банкової політолог, «в цьому напрямку пан Боррель, який є активним прихильником різнопланової підтримки України, нічим порадувати не зміг, оскільки перспективи створення спецфонду на €20 млрд, розрахованих на чотири роки, залишаються туманними, при тому, що українська влада б'є на сполох, кажучи, що часу на дискусії немає».

Зазначимо, що від імені ЄС фінансування військових потреб воюючої України протягом останніх двох років здійснювалося по лінії створеного у березні 2021-го Фонду миру, покликаного «зберігати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку». І аж до початку горезвісної путінської «спецоперації» гроші з фонду, який поповнюють члени ЄС відповідно до обсягів їхніх економік, йшли переважно до країн Африки та Східної Європи. Проте саме після 24 лютого 2022 року більшість коштів почало йти Україні, причому за особливою схемою: країни ЄС, які постачали Києву військову допомогу, могли запросити з фонду компенсацію за конкретні види озброєнь.

Проблемною точкою роботи цього механізму є те, що фонд був розрахований до 2027 року. І хоча 2023 року його поповнили приблизно на €3 млрд, його запаси все одно майже вичерпалися. Саме тому у Брюсселі під завісу минулого року почали думати про реформу Фонду миру, що запустило окрему дискусію серед учасників ЄС. Як кажуть у дипломатичних кулуарах, однією з опцій, яка, найімовірніше, і буде схвалена, стала пропозиція створити спеціальний фонд для військової підтримки України терміном на чотири роки та щорічним бюджетом у €5 млрд.

За задумом авторів-лобістів цієї ідеї, новий механізм мають перейти залишки з Фонду миру, а решта суми буде поповнена шляхом внесків країн-членів відповідно до розміру їх ВВП. Більше того, передбачається, що участь у структурі буде добровільною, щоб уникнути блокувань траншів якоюсь із держав. Такий собі своєрідний «привіт» відверто знахобнілій Угорщині...

Утім, поки що держави-члени ЄС не змогли вирішити, як саме необхідно реформувати Фонд миру і на що конкретно мають піти акумульовані в новій структурі гроші. Як повідомила недавно газета Financial Times, одним із гальм у реформуванні фонду стала позиція Німеччини, яка висловила невдоволення попередньою схемою «спочатку заплати, потім отримай компенсацію». Берлін та низка інших неназваних учасників ЄС виступили за відхід від моделі відшкодування. А дещо раніше серед членів Євросоюзу виникла напруженість, коли з'ясувалося, що головними бенефіціарами Фонду миру стали східноєвропейські держави та насамперед країни Балтії. Справа в тому, що якщо якась із країн постачала зброю, не зняту з виробництва, то вона мала право вимагати компенсацію актуальної вартості даного типу озброєнь. Якщо ж у якості допомоги ЗСУ вирушало, наприклад, старе радянське «залізо», то держава мала право попросити відшкодування коштів на купівлю аналогічної сучасної системи, вартість якої, природно, перевищувала ціну відправленого совкового, грубо кажучи, металобрухту.

Нічого протизаконного в такому підході не було, проте західноєвропейські країни визнали, що їхні східноєвропейські партнери під приводом допомоги Україні оновлюють свої арсенали за рахунок грошей із загальної євроскарбнички. Ті країни подібні звинувачення, зрозуміло, відкинули, пояснивши постачання старих озброєнь необхідністю терміново надати Києву кошти, які ЗСУ зможуть без підготовки застосовувати у бою. Проте чорна кішка між союзниками ЄС пробігла, посіявши на своєму шляху зерна сумніву у справедливості роботи розподільчого механізму. Нині ж держави з великою оборонною промисловістю, насамперед Франція та Німеччина, наполягають на якнайшвидшому переході фонду від компенсації витрат до фінансування спільних контрактів на виробництво та постачання озброєнь. За даними деяких західних ЗМІ, планується залишити в силі принцип відшкодування витрат до кінця 2024 року, а перейти до спільного фінансування вже наступного року. Однак Париж і Берлін, які у разі оперативного переходу на нову схему стануть головними бенефіціарами реформи, вважають, що в зволіканні немає сенсу.

Як би там не було, розбіжностей щодо того, як і в якому вигляді діятиме механізм, серед країн ЄС вистачає з головою. Тим часом члени Євросоюзу мають приблизно місяць на пошук компромісу, оскільки, як заявив у Києві голова європейської дипломатії Жозеп Боррель, «часу більше немає, а угоди потрібно досягти якнайшвидше». До речі, торкнувся пан Боррель ще однієї – надактуальної для України теми – постачання артилерійських снарядів. Зокрема, він заявив, що ЄС не виконує власних планів постачання не тому, що не вистачає виробничих потужностей, а тому що країни Євросоюзу експортують снаряди до третіх держав.

ЄС, нагадаємо, минулого року пообіцяв до березня 2024-го поставити Україні один мільйон снарядів, але насправді зможе виконати цю обіцянку максимум наполовину. Тому деякі країни ЄС, зокрема, Чехія, пропонують закупити снаряди для України за межами союзу. Боррель же, у свою чергу, пропонує покупцям європейських снарядів поступитися їх нашій з вами країні. «Найкращий спосіб – спробувати сказати іншим: будь ласка, зачекайте, ви ж не воюєте, ви можете почекати кілька місяців – і перенаправити продукцію в Україну. Це – політичне рішення, яке мають ухвалити країни Євросоюзу», - закликав головний євродипломат. Але чи ухвалять вони це рішення – поки що питання, з огляду на те, що багато країн Заходу заявляють про те, що їм потрібно готуватися до гіпотетичної війни з путінською Росією.

«Жозеп Боррель заявив, що ЄС не виконав свої власні плани з боєприпасів не тому, що ЄС не вистачає своїх власних можливостей, а тому що частина продукції експортується до третіх країн. Боррель наголосив, що країнам ЄС було б краще перенаправляти цю продукцію до України. На мій погляд, у цій історії є два висновки. По-перше, чому, питається, ЄС не зробив цього раніше? Тому що керівництво Євросоюзу, насправді, не є ефективним механізмом впливу на оборонну галузь своїх країн. Загроза війни з Росією для Європи ще не стала достатнім чинником у драматичному переформатуванні європейської оборонної галузі, яка є приватною, працює на ринковому механізмі та зосереджена на вже сплачених контрактах. І другий висновок: все ж таки Боррель помиляється в оцінці можливостей європейських країн для виробництва достатньої кількості боєприпасів для задоволення реальних потреб армії України», - зазначає військовий експерт Сергій Згурець.

«За оптимістичними показниками, наприкінці цього року Сполучені Штати будуть виробляти десь 1,2 мільйони снарядів. Водночас європейські країни мають такі показники: Rheinmetall виробляє 800 000, провідна французька компанія боєприпасів вироблятиме 100 тисяч - близько 80 000 на рік. Тобто, загалом, ми маємо чекати до 2-2,5 мільйонів боєприпасів, але це буде наприкінці цього року за кращих розкладів. Тому деякі країни ЄС, включаючи країни Балтії, кажуть, що їм необхідно купувати снаряди в інших країнах, а не лише в ЄС. Які можуть бути варіанти? Можна говорити про купівлю снарядів у Південній Кореї, Австралії, Японії, Індії, Пакистані та про постачання касетних боєприпасів зі Сполучених Штатів. Все це можна зробити, і я дуже сподіваюся, що ці кроки буде зроблено, щоб мінімізувати перевагу противника на полі битви. Нині ж наші артилеристи змушені вносити зміни до своєї тактики військових дій. Іноді через заощадження снарядів вони змушені ігнорувати російські атаки невеликими групами, які повсюдно використовує ворог. Наразі ми змушені вивести на передній план FPV-дрони, що може лише частково компенсувати відсутність повноцінної артилерії», - підсумовує експерт.

Читайте також: Названо тип ракет, якими РФ обстріляла Харків