Німецький улюбленець Каннського кінофестивалю відзначає сьогодні свій день народження

Вім Вендерс нележить до породи режисерів, що вимирає нині, з ранньої юності "схиблених" на кіно. У 16 років він бажав стати священиком, потім захопився рок-н-ролом, два семестри вивчав медицину в Мюнхені (його батько був головним лікарем лікарні). один - філософію у Фрайбурзі та один - соціологію у Дюссельдорфі. Відзначимо відразу, що хоча навчання тривало лише семестр, але юний Венеср вибрав для нього найсильніші факультети з цих предметів, як мінімум, у Німеччині.

У 21 рік він таки визначився і поїхав до Парижа вивчати кіно. Спосіб його життя там легко собі уявити за фільмом Бернардо Бертолуччі "Мрійники", головний герой якого приїжджає до Парижа з тією ж метою. щоправда, не 1966-го року, як Вендерс, а 1968-го. При цьому, оскільки на навчання Вендерса не взяли, він працював гравером, а у вільний час ходив дивитись фільму у знамениту паризьку Синематеку (щось подібне є також у "Мрійниках"), де подивився за рік тисячу фільмів. (Треба сказати, що хоча це і звучить для звичайного глядача вражаюче, для студента будь-якого кіновузу у світі це не така вже й велика цифра).

У Німеччині початок кінематографічної практики Вендерса припав на "нову німецьку хвилю" - аналог "французької нової хвилі", фільми якої він дивився в Парижі, і яку склали сам Вендерс, Райнер Вернер Фассбіндер, Фолькер Шлендорф, і Вернер Херцог, приблизно рівні за віком, хоча при їх нарожденні рік можна було вважати не те що за два, а за всі п'ять. (Фассбіндер, народився, як і Вендерс, 1945-го року, Херцог - 1942-го, а Шлендорф - 1939-го).

Починаючи з 1970-го року, Вендерс знімав по фільму на рік, причому по фільму як мінімум високої якості (для його шанувальників це взагалі шедеври), і так тривало до 1984-го року, коли він зняв справжній шедевр - фільм "Париж , Техас", який отримав Золоту пальмову гілку у Каннах. Через три роки, 1987-го, Вендерс представив у Каннах "Небо над Берліном", яке, щоправда, програло змагання за головний приз, але отримало нагороду за найкращу режисуру, що не дивно - його і сьогодні можна дивитися як, з одного боку, зразок поетичного кіно, з другого - підручник режисерської майстерності.

Що стосується фільму "Париж, Техас", то писати про нього складно, його треба просто дивитися, насолоджуючись кадрами в дусі Хоппера (улюблений художник Вендерса), музикою Рея Кудера, грою головного героя у виконанні Гаррі Діна Стентона, який до цього і після цього грав в основному ролі другого плану, і чудовою Настасією Кінскі, яка, хоч і з'являється на екрані загалом на чверть години, створює образ, що вичавлює сльози що у недосвідченого глядача. що у глядача-професіонала.

Найдивовижніше в усьому цьому те, що, продовжуючи знімати, Вендерс навіть не наблизився до рівня цих двох фільмів і за останні десять років його численні кінонагороди на різних кінофестивалях – виключно "почесні", тобто "за суму досягнень". Але це не означає, що режисер пішов на пенсію - цього року у Каннах його фільм "Ідеальні дні" було представлено у конкурсній програмі від Японії.

Фото: Pinterest