Нікому не потрібен: як Тягнибок добиває «Свободу»

Криза в таборі націоналістичних сил триває вже більше п'яти років. Як це не парадоксально, але початком кінця флагмана «правих» - ВО «Свобода» - став його прихід до влади в 2014 році. Поява в першому постмайданному уряді Арсенія Яценюка таких персонажів, як Андрій Мохник (на посаді міністра екології) і глава МінАПК Ігор Швайка, а також передача крісла генпрокурора Олегу Махницькому - все це призвело до низки корупційних скандалів в цих відомствах. І як результат - до провалу парламентських виборів восени 2014 року: партія Тягнибока не змогла пройти до Верховної Ради, набравши 4,71% голосів.

За рік, восени 2015 року, «свободівцям» вдалося показати непоганий результат на місцевих виборах. Однак уже тоді стало ясно, що партія Олега Тягнибока поступово «розповзається»: мери Тернополя Сергій Надал та Івано-Франківська Руслан Марцинків хоч і досі залишаються в «Свободі», але вже давно грають у свої ігри. Аналогічна ситуація спостерігається і в інших регіонах, де багато представників даної політсили вельми умовно зберігають «свободівську» партійну приписку.

Про те, що ситуація в партії - плачевна, стало зрозуміло після рішення Олега Тягнибока не балотуватися на президентських виборах навесні цього року. Замість нього «Свобода» висунула Руслана Кошулинського. Втім, по суті, це була не більше ніж гра в демократію: Тягнибоку потрібно було показати пересічним однопартійцям, що він не тримається за крісло лідера партії, яке, варто визнати, останні кілька років під ним почало потроху хитатися. В результаті на президентських виборах Кошулинський отримав незрозумілі 1,62%. А вже через три місяці на позачергових парламентських «Свобода» з Тягнибоком на чолі списку набрала «аж» 2,15% голосів. Партія провела єдиного депутата по мажоритарному округу №83 (Івано-Франківськ) - Оксану Савчук. І то лише завдяки тому, що її як представницю своєї команди особисто піарив популярний мер Марцинків.

Як розповіли Lenta.UA в «Свободі», керівництво партії з самого початку не рвало животи під час кампанії. «Головне завдання полягало в тому, щоб набрати 2 відсотки і отримати щорічне державне фінансування. Але зараз Верховна Рада скасувала цю норму і Тягнибок і політрада не дають місцевим осередкам навіть ті крихти, які спускалися раніше», - говорить один з «свободівців».

Крім того, що в «Свободі» відбулася фактична узурпація партії її лідером Олегом Тягнибоком, який штучно загальмував оновлення партії, є й інша проблема - контроль над даною політсилою утримують різні одіозні персонажі на кшталт Ігоря «Пупса» Кривецького, що не може не позначатися на ставленні до даної політсили.

Тому не дивно, що на електоральному полі «Свободи» зароджується низка перспективних проектів. Днями з партії ВО «Свобода» вийшов екс-нардеп Юрій Левченко, який був членом цієї політсили 11 років. «Мені стало очевидно, що забезпечити гідне життя для більшості українського народу в рамках політичної боротьби в «Свободі» неможливо з різних об'єктивних і суб'єктивних причин», - заявив він. При цьому Левченко зазначив, що не йде з суспільно-політичного життя, натякнувши на те, що планує створити політсилу і «візьме відповідальність на себе і свою команду». Про вихід зі «Свободи» також заявили депутати Київської міської ради Прохор Антоненко і Святослав Кутняк. Показовим також стало рішення про вихід з партії відомого музиканта, лідера рок-гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка. Крім того, очікується і вихід низки інших представників даної політсили, які перейдуть в команду Левченка з тим, щоб потрапити до місцевих рад в наступному році вже від іншої політсили.

Крім майбутньої політсили екс-«свободівця» Юрія Левченка свій проект готує ще один колишній представник партії Тягнибока Євген Карась - лідер праворадикальної організації С14. У минулому помічник-консльтант Андрія Іллєнка та кандидат в депутати Київради від «Свободи» в 2014 році - Карась покинув цю політсилу, вирішивши зайнятися своїм проектом. На початку жовтня він повідомив про те, що рух С14 буде оформлятися в партію під назвою «Суспільство майбутнього», в яке також вирішили приєднатися низка інших націонал-політичних і ветеранських організацій.

Цікаво, що серед засновників нової партії виявився колишній депутат Верховної Ради від «Свободи» Юрій Бублик. «Карася та інших керівників С14, скажімо так, не дуже хочуть бачити в якості спікерів на більшості телеканалів. Тому і взяли Бублика. Він є свого роду легалізатором і офіційним спікером партії», - розповів Lenta.UA інформоване джерело.

Провал на останніх парламентських виборах хоронить «Свободу» і як точку збірки для інших націоналістичних партій. Так, «Національний корпус» на чолі з Андрієм Білецьким після невдалого походу в цьому році разом з Тягнибоком вже зараз прийняв рішення далі йти самостійно. «Останні акції «Проти капітуляції», в яких Нацкорпус свідомо діяв відокремлено, свідчать, що ми виросли з штанців «молодшого брата» Тягнибока» - сказав нашому виданню один з представників «Національного корпусу».

Проблеми на майбутніх місцевих виборах, які можуть пройти вже навесні наступного року, але швидше за все, будуть відтерміновані до осені, у «Свободи» можуть початися і на їхній вотчині - Галичині. Поступово там набирає сили місцевий проект - «Українська галицька партія» (УДП). Лідер цієї політсили Роман Лозинський цього літа був обраний народним депутатом від партії «Голос» Святослава Вакарчука. За інформацією Lenta.UA, УГП вже зараз готується до місцевих виборів в трьох ключових для «Свободи» областях - Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській. Варто зазначити, що одним з неформальних союзників даного політпроекту є чинний мер Львова Андрій Садовий - засновник УГП Богдан Панкевич з 2007 по 2012 рік був його радником. Не виключено, що «Українська галицька партія», хоч і подасть свої списки кандидатів до рад різних рівнів, але у Львові на зло Тягнибоку і Ко підтримає Садового як кандидата в мери. Це знизить шанси «свободівців» (і особисто Кривецького, який, дуже хоче отримати в місті Лева свого мера) і серйозно похитне їх позиції на західній Україні.

У цілому, розвал «Свободи» продемонстрував, до чого призводить партійний «вождизм» і бажання одного політика зберегти монопольну владу в партії. Як результат, перспективні молоді політики просто йдуть, розуміючи, що цю партію через стан «застою» вивести вже неможливо. Але чи зможуть вони створити партії, здатні дорости до «Свободи» часів її піку (на парламентських виборах в 2012 році у партії Тягнибока було 10,44% голосів), покаже лише час...

Дмитро Крижак