Нещадящий рік, що минає: які політичні тенденції проявилися в «коронавірусному» році

«Майстер спорту» з карантину

Мабуть, ні в кого не виникає сумнівів в тому, що 2020 й пройшов під знаком коронавірусу, який тотально змінив ситуацію у всьому світі. Україні пандемія додала до колишніх проблем нові, загострила внутрішні політичні суперечності, а також прискорила падіння рейтингів Зе-влади.

Читайте також: МОЗ представив дорожню карту вакцинації від коронавіруса

Ще в травні 2020 року президент Володимир Зеленський називав себе і прем'єра «майстрами спорту» по боротьбі з Covid-19, але восени ситуація радикально змінилася. Десятки тисяч хворих щодня, сотні смертей в день і катастрофічна нестача кисню в лікарнях показала недоліки в підготовці влади до пандемії. А рішення влади направити значну частину фонду боротьби з коронавірусів на будівництво доріг викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. В цілому, хвильоподібний розвиток епідемії змусив шукати оптимальні методи протидії коронавірусній навалі і ключовим з них стали різні карантинні обмеження.

Протягом усього року в Україні спостерігалися експерименти з різними формами карантину: від жорсткого локдауну навесні - до адаптивного карантину влітку і на початку осені, і карантину вихідного дня в листопаді. Різнопланові коронавірусні виклики оголили не готовність медичної та управлінської систем в наслідок чого рішення доводилося приймати буквально «на коліні». І якщо на початку поточного року гостро стояла проблема дефіциту медичних масок і санітайзерів, то ближче до осені ребром стало питання нестачі апаратів штучної вентиляції легенів, брак медперсоналу і критичної заповнюваності лікарень.

Крім цього, наочно проявилися фінансові проблеми в забезпеченні охорони здоров'я, в тому числі і в виплаті надбавок до зарплати і страховок для медичного персоналу. Через ковід-обстановку, що динамічно змінюється, держава змушена постійно шукати баланс між інтересами епідеміологічної безпеки і мінімізацією економічних втрат від карантинних обмежень. Знайти золоту середину, скажімо м'яко, виходить далеко не завжди ...

2020 рік виявився досить драматичним для президента Володимира Зеленського, який почав стрімко втрачати популярність на тлі економічного занепаду і невдалої протидії влади пандемії коронавірусу.

Замість оптимістичних прогнозів зростання економіки і ефективної роботи владної команди, пішла ціла плеяда відставок, економічний спад і провал пропрезидентської «Слуги народу» на місцевих виборах - особливо в великих містах, де за представників Зе-команди голосувати не захотіли.

Президент в офісі Єрмака

11 лютого 2020 року Зеленський звільнив главу президентського Офісу Андрія Богдана, який був одним з головних гравців його команди під час виборчої кампанії і перші півроку при владі. Саме Богдан, якого називали архітектором владної Зе-конструкції, вибудовував всю конфігурацію влади після перемоги Зеленського, організовував дострокові вибори Верховної Ради і був ідеологом монобільшості і турборежиму. Однак, як пізніше розповідав сам Богдан, президент почав віддаляти його від прийняття рішень. «Зеленський не має ні знання, ні досвіду. В його оточенні зараз немає нікого, хто мав би знання або досвід. Там є персонажі, у яких є тільки негатив, вони вміють тільки розвалювати», - скаже через кілька місяців після відставки в одному з інтерв'ю глава ОП з приставкою «екс».

Крісло глави президентського Офісу довго не пустувало - на зміну Богдану прийшов його тезка Андрій Єрмак. Перші місяці правління Зеленського як його радник він відповідав за зовнішню політику і переговори по Донбасу, але після призначення в ОП практично замкнув на собі всі. Пан Єрмак здійснював у 2020 році міжнародні візити, сам проводив наради з членами уряду і «автономно» від глави держави вітав з перемогою Джо Байдена в США, хоча в Конституції така інституція як Офіс президента відсутня як вид. За великим рахунком, ОП - це обслуговуюча діяльність першої особи структура, але з огляду на те, що Андрій Єрмак став буквально тінню глави держави (вони навіть захворіли, і одужали від коронавірусу в один день). Журналісти і експерти почали жартівливо називати його віце-президентом, а Зеленського - президентом в офісі Єрмака.

«Ручний» Кабмін в підвішеному стані

Хвиля відставок накрила владну «піраміду» в березні, коли не без втручання пана Єрмака в історію відправили уряд Олексія Гончарука, якого до влади привів Богдан по домовленості з олігархом Віктором Пінчуком. Позбувся займаного крісла і генпрокурор Рябошапка, якого Зеленський називав 100% своєю людиною. Згодом вперше в історії України крісло генерального прокурора зайняла жінка. Нею стала Ірина Венедиктова, яка до отримання ключів від кабінету №1 на Різницькій була нардепом від «Слуги народу».

Місце Гончарука отримав маловідомий до того Денис Шмигаль, якого з одного боку називають людиною олігарха Ахметова, з іншого - «ручним» прем'єром Офісу президента. Дійсно, Шмигаль набагато охочіше свого попередника виконує поради Банковій, в тому числі і в кадровій політиці. Останній приклад поступливості глави КМУ - призначення рішенням уряду в обхід парламенту в.о. міністром енергетики одного з екс-керівників «Нафтогазу» Юрія Вітренка, якого, до речі, вже сьогодні «сватають» у прем'єри.

В кінці 2020 року експерти активно заговорили про можливу швидку заміну глави уряду, а останні соцопитування свідчать, що цю ідею підтримують 60% українців. Тому не виключено, що президент може спробувати скинути баланс негативу за допомогою заміни прем'єра.

Вельми показово, що в коронавірусний 2020 рік в Україні змінилися три міністри охорони здоров'я та позиції нинішнього Максима Степанова теж виглядають досить хиткими.

Відзначимо, що кадрові перестановки в Кабміні тривали протягом усього року, але проводити призначення ряду нових міністрів через Верховну Раду часом дуже непросто, а іноді такі призначення і зовсім не проходять, незважаючи на переконливі «прохання» Банкової. З цієї причини кілька членів Кабміну працювали деякий час у статусі «виконуючих обов'язки». Однак в кінці року вступили в силу законодавчі норми, які різко обмежили і повноваження в.о., і час перебування їх в такому статусі до 30 днів. Таким чином, Рада «показала зуби» Банковій...

На сьогодні уряд пана Шмигаля працює в підвішеному стані - дві спроби Кабміну отримати підтримку парламентарями програми діяльності КМУ на 2021 рік виявилися провальними. Тому, зараз уряд працює без імунітету і може бути відправлений у відставку в будь-який момент.

Інша справа, що якщо зі звільненням прем'єра і його міністрів проблем не буде, то з призначенням нового складу урядової збірній не все так просто, оскільки монобольшінства в Раді де-факто не існує, а про турборежимі при прийнятті рішень вже й не згадують. Якщо в 2019 році Рада оперативно схвалювала кожну ініціативу з Банкової власним більшістю з понад 250 депутатів, то зараз ситуація змінилася кардинальним чином. Майже всі рішення парламенту «слуги» приймають в союзі з іншими фракціями або групами, так як самостійно провести результативне голосування їм не вдається через фрагментацію фракції «за інтересами».

У зв'язку з цим, починаючи з березня парламентські «більшовики» регулярно стали використовувати механізми ситуативної більшості. Стабільним неофіційними партнером фракції «Слуги народу» стала депутатська група «Довіра». Також регулярно підтримують президентську фракцію близько десятка позафракційних депутатів, а в останні місяці і низка депутатів групи «За майбутнє». За окремі законопроекти і кадрові рішення голоси давали представники від усіх опозиційних фракцій. Наприклад, за «антиколомойський» закон, який заблокував олігархові повернення «Приватбанку» і законопроект про ринок сільськогосподарської землі проголосували депутати від «Голосу» і «Євросолідарності», ОПЗЖ давала голоси за низку кадрових призначень (у тому числі за міністрів Степанова і Шкарлета) і за продовження закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО, «Батьківщина» підтримала бюджет і низку інших парламентських рішень.

Найскладніше проходили кадрові питання, і при голосуванні за затвердження деяких кандидатур на посади міністрів відбувалися збої. Але в цілому протягом 2020 року президентська фракція навчилася досить ефективно використовувати механізм ситуативних більшостей.

У році, що минає чітко проявилося демонстраційне непокору генеральної лінії Банкової з боку спікера Дмитра Разумкова. Це стало очевидним, коли він подав замість президентського - власний законопроект про вихід з конституційної кризи. Після цього частина президентської фракції демонстративно не підтримала іншу ініціативу Разумкова щодо підприємців. Такий собі «обмін люб'язностями»...

На останньому засіданні року спікер натиснув «утримався» під час провального голосування за першого віце-прем'єра Юрія Вітренка. Коли згодом з подачі ОП (і за бажанням олігарха Ігоря Коломойського) Вітренко таки призначили рішенням уряду в.о. міністра енергетики, Разумков публічно обурився кадрових призначень в обхід Ради. В кінці року у Дмитра Разумкова, згідно з свіжої соціології, в президентському рейтингу вже було більше 4%. Деякі опитування навіть дають Разумкова більший рівень довіри населення, ніж самому Зеленському. Втім, швидше за все, про самостійне політичне «плаванні» чинного спікера говорити поки рано, оскільки його вага в чому визначається займаним кріслом.

Без «слуг» на місцях

Згідно з даними опитування, проведені Центром ім. Разумкова, головною політичною подією 2020 роки українці вважають місцеві вибори (33%). Причому, більшість тих (54%), хто назвав цю подію ключовим, вважають його позитивним і тільки 11% - негативним. Осінні вибори після карколомної перемоги в президентському, а потім і парламентському марафонах стали холодним душем для Володимира Зеленського та його партії. І хоч «Слуга народу» провела найбільшу кількість своїх депутатів до місцевих рад, проте партія не виграла «мерські перегони» ні в одному великому місті України. Наприклад, в столиці кандидат від СН Ірина Верещук зайняла лише п'яте місце, а в рідному для Зеленського Кривому Розі в другому турі «пролетів» висуванець президентської політсили Дмитро Шевчик.

Так, сьогодні «Слуга народу» створює коаліції в міських і обласних радах. В СН вже похвалилися 12 керівниками обласних рад внаслідок різних комбінацій і домовленостей. Проте, факт залишається фактом: у сформованих розкладах «слуги» вже рядові партнери по коаліції, а не монопольні власники владних важелів.

Цікава тенденція підсумків місцевих виборів - великий партійний плюралізм. Депутатами місцевих рад стали представники 110 партій. Серед голів міських, селищних та сільських рад - ставленики 46-ти політсил. При цьому на низовому рівні (сільські та селищні ради, громади до 10 тис. Виборців) переважають безпартійні обранці: серед депутатів відповідних рад їх аж 96%. Більше половини (52,6%) обраних голів міських, селищних та сільських рад були самовисуванцями, а не кандидатами від партій.

Втім, чи не головною тенденцією муніципальної ізбіркампаніі-2020 стало суттєве зростання політичної ваги і впливу мерів обласних центрів і великих міст, і місцевих еліт в цілому. Партії місцевих еліт стали ключовим політичним гравцем в багатьох регіонах країни. Це прямий наслідок реформи децентралізації, бюджетного зміцнення місцевого самоврядування, перш за все міських і територіальних громад. Примітно, що в ході виборчої кампанії відносини між центральною і місцевою владою стали більш суперечливими і неоднозначними. Мери цілого ряду обласних центрів дозволяли собі пряму пікіровку з президентом, ігноруючи карантинно-обмежувальні рішення Кабміну. Це - «діагноз» абсолютно нового характеру відносин по лінії центр-регіони. Яким виявиться цей діагноз для Зе-команди - смертельним або ж цілком виліковні, покаже вже 2021-й.

Розчарування року

А от нинішній рік Володимир Зеленський завершив з президентським рейтингом 26,5% серед тих, хто визначився і пішов би на вибори. Такі дані днями оприлюднила група «Рейтинг». Ще навесні 2020 по подібному з опитуванням від цієї ж соцкомпанії за Зе збиралися голосувати 39,3%. На виборах весною 2019-го, нагадаємо, за чинного главу держави проголосували 73,2% українців. Сьогодні ж 42% наших співвітчизників вважають Володимира Зеленського «розчаруванням року». Експерти найчастіше називають кілька основних причин погіршення ставлення людей до колись гаряче підтримуваного президенту. Перша причина полягає в тому, що в Україні традиційно всі гаранти після першого-другого року на посаді стрімко втрачають довіру. Друга причина - виборці покладали великі надії на президента і навіть часто приписували йому обіцянки, які він і не давав. Третя причина - істотне поліпшення життя в країні на тлі економічного спаду не відбулося, а проблему війни в Донбасі Зеленський остаточно не вирішив. Крім того, в 2020 році періодично спалахували гучні скандали з депутатами від президентської фракції, які рикошетом били по електоральних позиціях нинішнього господаря Банкової.

Хоча в грудні 2019 року лідери країн Нормандського формату домовилися про припинення вогню в зоні бойових дій, в січні 2020 го не відбулися навіть новорічне і різдвяне перемир'я. Військові дії в режимі малої інтенсивності тривали до кінця липня. Тільки 22 липня вдалося домовитися про припинення вогню, включаючи припинення використання безпілотників, заборона на ведення снайперських обстрілів, дисциплінарну відповідальність за порушення режиму припинення вогню і ряд інших додаткових заходів. Перемир'я набрало чинності з 00:00 годин 27 липня. Повного припинення вогню так і не відбулося (епізодичні порушення відбувалися майже щодня), як немає повного виконання та інших пунктів угоди від 22 липня, але бойова активність скоротилася майже до мінімуму.

В основному перемир'я дотримувалося до початку вересня. Воно було перервано 6 вересня, коли в результаті провокаційних обстрілів проросійських бойовиків один український військовослужбовець загинув, а ще один був поранений. Після цього вдалося домовитися про відновлення перемир'я і формально воно продовжується до цього дня. Однак порушення режиму припинення вогню останні два місяці фіксуються вже кожен день, не рідкість і снайперські обстріли, і навіть використання мінометів. Починаючи з вересня щомісяця відбуваються бойові втрати серед українських військовослужбовців, хоча їх в кілька разів менше, ніж було до оголошення перемир'я. В цілому, як вважають експерти, сьогодні чітко простежується тенденція повільного, повзучого повернення до формату війни малої інтенсивності, а замість режиму припинення вогню спостерігається скоріше якесь «недоперемир'я».

Фінальним штрихом в цілому - досить похмурою політкартиною зразка 2020 року стало відкрите протистояння між представниками виконавчої і судової гілок влади. Наприкінці жовтня Конституційний суд ухвалив рішення про скасування кримінального покарання за недостовірне декларування, звільнивши від відповідальності тисячі чиновників. Це призвело до гучного скандалу, а ефективна співпраця офіційного Києва з зовнішніми партнерами, які всіляко підштовхували Україну розвивати антикорупційні інститути, опинилося під питанням. Спочатку Володимир Зеленський спробував «обнулити» КСУ, привівши туди нових людей, але це не підтримали ні в парламенті, ні на Заході. Зрештою Верховна Рада повернула кримінальну відповідальність за недостовірне декларування, але в'язниця порушників більше не загрожує. Після дуже жорсткої критики голови КС з боку президента правоохоронці взялися за нього і навіть викликали Олександра Тупицького на допит через можливу причетність до ряду корупційних оборудок. А ввечері 29 грудня президент, після спецзасідання РНБО, підписав указ про відсторонення Тупицького з посади судді КСУ. «Я підписую цей документ заради відновлення справедливості і вирішення конституційної кризи», - процитувала президентська прес-служба главу держави. Однак, з урахуванням того, що в Конституційному суді вже заявили про намір «йти до кінця» в протистоянні з Банкової, говорити про закінчення війни двох вищих інституцій, не доводиться. Схоже, все саме «цікаве» тільки починається...

Наталія Ромашова

Читайте також: У МОЗ назвали регіони з найгіршою епідситуацією