Класик світового кінематографа представив у Києві свій новий фільм

79-річний Кшиштоф Зануссі, «останній із могікан» з плеяди великих кінорежисерів ХХ-го століття, приїхав до Києва для участі в презентації свого фільму «Ефір», який виходить в український кінопрокат 21-го лютого. Кореспондент Lenta.UA, скориставшись цією нагодою, зробив з ним велике інтерв'ю. Зануссі, незважаючи на вік, як завжди (а ми не раз зустрічалися з ним за минулі роки) бадьорий, дотепний і є представником європейського інтелектуала. Інтерв'ю можна буде прочитати на нашому сайті найближчим часом, а поки – про фільм. 

«Ефір» – спільний проект Польщі, України, Литви, Угорщини та Італії, причому український внесок був дуже великим. Це не тільки гроші (16,65 млн гривень, що склало істотну частину бюджету фільму в 61 млн), а й актори, а також локації для зйомок на території Львівщини, причому зйомок постановчо складних, з великими масовками й технічно складними ефектами.

Зануссі на презентації фільму дуже добре відгукнувся про професіоналізм української частини своєї знімальної групи. Це важливо, тому що, за словами голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка, який виступав на презентації, участь у міжнародних проектах є одним з найважливіших напрямків у розвитку вітчизняного кіно. 

До того ж, робота з майстром найвищого класу, на кшталт Зануссі, – відмінна професійна школа, уроки якої знадобляться українським кінематографістам, коли вони почнуть свої проекти. І вони це чудово розуміють, судячи з того, що польський режисер окремо відзначив ентузіазм, з яким працювала знімальна група. 

У «Ефірі» Зануссі звертається до проблем, які він ставить упродовж усієї своєї творчості. Це відповідальність науковця за те, як впливають на навколишній світ і людей результати його наукової діяльності (Зануссі за першою своєю освітою – фізик), і те, як легко в науці перетнути грань між добром і злом, навіть залишаючись звичайною на вигляд інтелігентною людиною. По суті, це вічна проблема Фауста, який піддався спокусам Мефістофеля, що визнає і сам режисер, додаючи, нібито намагався уникати звичних трактувань цієї теми. 

Якщо ж говорити про чисто художній аспект фільму, то дія «Ефіру» відбувається в дуже цікавій історично й візуально багатій атмосфері – фортеці й містечку, розташованих на околиці Австро-Угорської імперії, куди втік засуджений у Російській імперії до смертної кари головний герой фільму, лікар. Засудили його на смерть за те, що, намагаючись спокусити молоду жінку, він приспав її за допомогою ефіру, але не розрахував дозу і вбив її.

Цей мотив «неправильно розрахованої дози» буде потім супроводжувати весь фільм, оскільки найцікавіше для головного героя – лікарська, а не наукова діяльність, у якій він проводить небезпечні й аморальні досліди над живими людьми. Як йому здається, виключно в інтересах науки. Він навіть шпигуном стає «в інтересах науки», оскільки за шпигунство платять гроші, які йому потрібні для закупівлі нового обладнання для дослідів. 

Зануссі не був би самим собою, якби не занурив цю дію в чарівну атмосферу околиці Австро-Угорщини часів розквіту й одночасно початок занепаду Імперії з усією її провінційною розкішшю інтер'єрів і падінням моралі. (До речі, частина дії відбувається в місцевому будинку терпимості, панянки з якого постають вельми симпатичними молодими особами). 

Утім, глядач побачить усе це сам (для тих, хто вважає себе прихильником справжнього кіно, фільм можна назвати обов'язковим до перегляду). Ось чого непрофесіонал може не помітити, так це особливості операторської рішення: камера у фільмі практично ніколи не стоїть на місці і водночас не нагадує різко про себе. Цей постійний її рух, майже непомітний оку, – ще один засіб для занурення глядача в атмосферу фільму, хоча він сам може цього й не помічати. Зануссі – гросмейстер у всьому, що тут і говорити.

Сергій Семенов, Lenta.UA  

Заголовне фото: WP Film