«Ігри» з журналістами: що виявляють гучні медіаскандали

Почнемо з української історії. Голова СБУ Василь Малюк обговорив недавно з послами G7 стеження за співробітниками проекту Bihus.Info, до якого, як заявляють журналісти проекту, безпосередньо причетна «контора». У Службі безпеки стверджують, що зустріч відбулася з ініціативи керівника їхнього відомства, який відповів на всі питання дипломатів щодо даного скандального кейсу, принагідно запевнивши їх, що «Служба безпеки вкрай зацікавлена у незалежності українських ЗМІ». Почути з перших вуст деталі скандальної історії бажають і нардепи, які 159 голосами «За» (за 150 необхідних) викликали генерала-лейтенанта Малюка «на килим» до Ради.

Нагадаємо, скандал навколо стеження за журналістами спалахнув 16 січня. Тоді, скажімо так, «сміттєвий» Youtube-канал-одноденка опублікував запис телефонних розмов співробітників Bihus.info, де вони обговорюють купівлю наркотичних речовин, а також відеозапис вживання цих речовин молодими людьми під час новорічного корпоративу. Публікація ролика викликала обурення в українському суспільстві – причому в соцмережах обурювалися не так фактом вживання наркотиків операторами Bihus.info, як багатомісячним спостереженням та прослуховуванням журналістів, що навряд чи можливо без активної участі силовиків. Вже наступного дня після публікації віддаленого з мережі ролика Володимир Зеленський заявив, що «будь-який тиск на журналістів неприпустимий», а Служба безпеки України порушила кримінальну справу і прозвітувала про проведення обшуків у заміському комплексі, де й проводила корпоратив редакція Bihus.info. У вівторок, 6 лютого, Офіс генпрокурора розслідування цієї справи у СБУ забрав та доручив його Державному бюро розслідувань (ДБР).

Читайте також: Начальника департаменту СБУ звільнили через стеження за редакцією Bihus.Info

30 січня посли країн «Великої сімки» у Києві провели безпрецедентну зустріч із десятком представників українських ЗМІ. На цьому рандеву, що пройшов за зачиненими дверима, обговорювали стан справ із демократією та свободою слова в країні, причому, як стверджують деякі учасники цієї зустрічі, аж ніяк не в комплементарній для української влади формі.

Очевидно, що особлива увага іноземних дипломатів до цієї історії, цілком зрозуміла, оскільки тиск на журналістів, які розслідують корупційні зловживання влади, виглядає абсолютно неприйнятним у ситуації, коли офіційний Київ, по-перше, на конституційному рівні декларує європейські та євроатлантичні амбіції, а по-друге в умовах путінської «спецоперації» багато в чому залежить від західної фінансової та військової допомоги.

Дуже показово, що буквально наступного дня після цієї зустрічі президент Володимир Зеленський звільнив Романа Семенченка з посади начальника Департаменту захисту національної державності (ДЗНД) СБУ – української політичної розвідки. Подейкують, що ця відставка безпосередньо пов'язана із розслідуванням справи про стеження за журналістами. Паралельно розслідування цього інциденту проводили самі співробітники Bihus.info. Увечері у понеділок, 5 лютого, вони опублікували на YouTube майже 80-хвилинний фільм під назвою «Операція «Сором», у якому представили його результати.

Фактичною запорукою залізного успіху розслідування Bihus.info стало те, що вони отримали своє розпорядження запису камер безпеки заміського комплексу, де проводили корпоратив, за добу до того, як їх вилучили «орли» Малюка. З пильного вивчення записів цих камер з'ясувалося, що в установці записуючої апаратури в номерах та сауні комплексу, а також безпосередньому спостереженні за журналістами було задіяно близько трьох десятків людей. Спочатку ці люди приїжджали до комплексу за кілька днів до корпоративу «бігусів», щоби оглянути номери. Потім вони приїхали туди під приводом власної вечірки та заселилися у ті ж номери, в які наступного дня мали заселитися журналісти. Там вони встановили приховані камери. Протягом наступних кількох днів учасники операції заселялися в номери ще раз – очевидно, щоб демонтувати камери. Людина, яка виглядала координатором усієї операції, залишила адміністрації комплексу відключений телефонний номер.

Утім, виявилося, що навіть за короткий час використання цього номера хтось встиг надати йому тег «Ігор СБУ». У цьому чоловіку журналісти дізналися співробітника Департаменту захисту національної державності СБУ Ігоря Кравченка. Тут, щоправда, виникло чимало запитань щодо того, звідки журналісти Бігуса зуміли визначити, хто є хто. Що наводить різні думки. Але зараз не про це…

У цьому ж департаменті, як виявилось, працюють ще кілька людей, зафіксованих на записах із комплексу. Журналісти Bihus.info спробували поговорити з безпосередніми учасниками операції – телефоном (тут теж питання – звідки у постраждалих знайшлися особисті дані співробітників «контори») або прямо біля будівлі ДЗНД, куди вони приходили на роботу, проте всі вони відмовилися від коментарів. Відставка голови ДЗНД Романа Семенченка відбулася вже у розпал цих подій, коли журналісти намагалися розговорити спецслужбистів, розповідає у фільмі Денис Бігус. Журналістам вдалося додзвонитися і до Семенченка: він порекомендував їм звернутися за офіційними коментарями до голови спецслужби або до прес-центру СБУ.

Журналісти Bihus.info заявили, що звернулися до СБУ за коментарем щодо результатів свого розслідування. У спецслужбі, йдеться у фільмі, не дали чіткої відповіді на питання, чи існує кримінальна справа проти будь-кого зі співробітників редакції Bihus.info. Якби така справа була, спецслужба гіпотетично могла б отримати судовий дозвіл на прослуховування переговорів цього співробітника. «У відповіді СБУ йшлося про якусь кримінальну справу Національної поліції за статтею 307 Кримінального кодексу України (незаконний обіг наркотиків), у якій «фігурувала один із операторів Bihus.info», - стверджують журналісти. У Bihus.info вважають таке пояснення невідповідним як мінімум тому, що, судячи з змісту початкового ролика зі «зливом» прослуховування, спецслужба записувала телефонні переговори більш ніж однуієї людини.

Втім, навіть якщо припустити, що стеження за журналістами було пов'язане зі статтею КК щодо наркотиків, то незрозуміло, чому ця операція проводилася силами Департаменту захисту національної державності, покликаного займатися справами зовсім іншого штибу. Крім того, у відповіді СБУ на запит Bihus.info, стверджують журналісти, йшлося про те, що під час обшуку в заміському комплексі співробітники спецслужби «не виявили ні технічних пристроїв, ні слідів їх встановлення». «Для виявлення слідів їх встановлення достатньо мати три речі – бажання, руки та викрутку», – каже у фільмі Денис Бігус, який виявив дірки під камери у гіпсокартоні, просто відкрутивши вішалку на стіні кімнати, де ночували журналісти. Зрештою, кажуть журналісти, в СБУ просто проігнорували питання про те, як матеріали телефонного прослуховування та відеозапису прихованих камер, встановлених у спальнях журналістів, опинилися на м'яко кажучи сумнівних каналах Youtube.

До речі, саме цей момент викликає особливу увагу. Як зазначив у коментарі Lenta.UA генерал-лейтенант СБУ у відставці Василь Вовк, ймовірний «злив» з боку спецслужбистів – це грубе порушення закону, яке тягне за собою кримінальне покарання. «Співробітники СБУ могли оприлюднити ці записи лише у суді, тому тут стоїть питання про зловживання службовим становищем. Також необхідно перевірити, чи було дано «добро» Генпрокуратурою на стеження за журналістами і чи було відповідне рішення Шевченківського райсуду столиці, який «веде» відповідні запити СБУ. Загалом, на мій погляд, у цій гучній історії гранично рано ставити крапку – необхідно дочекатися повного та остаточного розслідування ДБР. Звільнення окремих співробітників Служби безпеки – це не більше ніж політична акція, покликана заспокоїти суспільство», - акцентує Вовк.

До речі, пізно ввечері 5 лютого, приблизно через годину після публікації розслідування Bihus.info, анонімне джерело в СБУ поширило в українських ЗМІ коментар наступного змісту: «Керівника ДЗНД Романа Семенченка звільнили саме через стеження за редакцією Bihus.info. Позиція керівництва СБУ чітка: не можуть дії окремих співробітників кидати тінь на Службу, яка стільки всього робить під час війни - починаючи з підривів Кримського мосту до ліквідації військових злочинців на території РФ». При цьому Денис Бігус уже дав зрозуміти, що не вірить у те, що вся операція була самодіяльністю співробітників ДЗНД: «Уявити таку масштабну операцію несанкціонованою неможливо». «Хтось прийшов і наказав, до того ж, так, щоб у справу схопився сам начальник департаменту, десятки технарів та оперативників. І тут прямо мінімум варіантів, хто б такий впливовий міг бути, правда?», - каже Бігус і пізніше дає зрозуміти, що вважає замовником переслідування не названих фігурантів Офісу президента. У ЗМІ у цьому контексті найчастіше звучить прізвище скандально відомого заступника голови ОП Олега Татарова, який нібито контролює від імені Банкової всіх силовиків країни.

«Ви захистили українську державність настільки, що посли G7 проводять зустріч із проблем тиску на ЗМІ в Україні, що саме собою є екстраординарним випадком, - риторично звертається Бігус до української влади. - Ще трохи таких темпів захисту державності, і я потраплю на прийом до Капітолію. Спасибі не потрібно. Але як не крути, система ухвалення рішень зіпсована. У контексті державності мене турбує, що ці ж люди за такою самою системою приймають інші рішення, важливіші для державності, ніж це».

«Стеження за журналістами – це ганебна радянська практика, яка має бути припинена назавжди. Вся моя стрічка Facebook переповнена прокльонами на адресу співробітників СБУ. Подібна акція, безперечно, має політичного замовника, і цей замовник не на Володимирській, а на Банковій. Я впевнений, що з власної ініціативи керівництво СБУ не стежить за журналістами, тому що їм є чим зайнятися, а таке стеження не приносить користі. Стеження за журналістами цікавить лише політиків, більше нікого. Енергія громадянського суспільства має бути спрямована на пошук замовників, а не на покарання виконавців. Покарання кількох виконавців або навіть їхніх керівників означатиме, що ганебна практика продовжиться. Якість виконання політичного замовлення вкрай низька саме тому, що набір у СБУ та просування по службі, як і в інших державних інститутах, відбувається за принципом лояльності, а не компетентності. Лояльність потрібна саме для того, щоб виконувати безглузді та протизаконні доручення. Якщо діяти строго згідно із законом, то немає потреби тримати лояльних та некомпетентних», - зазначає викладач Києво-Могилянської академії Валерій Пекар.

При цьому, наголосивши, що СБУ – це адекватне відображення всього українського суспільства, він підсумовує: «Стан Служби безпеки демонструє перехідний процес у суспільстві. З одного боку, бачимо офіцерів СБУ, які щодня ризикують життям на лінії фронту та за нею, ми бачимо, як уперше в Україні з'явилася якісна контррозвідка, як виконуються блискучі надзвичайно складні спецоперації. З іншого боку, цілі підрозділи «чистять» бізнес та стежать за журналістами. Узагальнювати ні те, ні інше не можна. Треба нарешті завершити реформу СБУ, сфокусувавши її на основних завданнях спецслужби та прибравши радянську спадщину «політичної поліції» та економічних розслідувань. Я впевнений, ми будемо пишатися такою оновленою спецслужбою, як пишаємось успіхами СБУ у боротьбі з агресором. Але тут все знову впирається у політику. Бажання мати інструмент політичного тиску, як і бажання мати інструмент підриву економічної бази потенційних політичних опонентів та незалежних медіа – це бажання суто політичне. І з цим має бути покінчено. Корінь зла не в правоохоронних органах, це лише гілки, що проростають із кореня. Корінь зла – у схильності політиків до авторитаризму, у зневазі до демократії, у бажанні слідувати російським шляхом. Але той, хто хоче слідувати російським шляхом, повинен піти за російським кораблем».

До речі, про російські інформаційні кораблі. На болотах зараз теж має місце медіа-переполох, пов'язаний із приїздом до Москви скандального американського журналіста та телеведучого Такера Карлсона, який взяв інтерв'ю у кремлівського диктатора. РосЗМІ буквально рясніють новинами про Карлсона, стежачи за ним і не публікуючи хіба що його знімки з московських сортиров... За градусом уваги складається враження, що до них приїхав не скандальний журналіст через океан, а як мінімум Папа Римський. Втім, така неадекватна реакція росжурналістів цілком зрозуміла хоча б тим, що це перше особисте інтерв'ю Путіна із західним журналістом з моменту повномасштабного вторгнення Росії до України у лютому 2022 року.

Карлсон вже подякував власнику Х Ілону Маску, який, за його словами, пообіцяв не блокувати інтерв'ю, і сказав, що очікує спроби його цензури з боку західних урядів. "Взяти таке інтерв'ю - це пов'язано з ризиками, звичайно", - заявив Карлсон. Він стверджує, що Адміністрація Байдена намагалася завадити організації цього інтерв'ю, але у Білому домі це спростовують.

Зазначимо, що пан Карлсон неодноразово із симпатією відгукувався про бункерного мешканця. Коли путінські «визволителі» почали концентруватися на кордоні з Україною, Карлсон заявив: «Це справедливі питання та відповідь на них: ні. Володимир Путін нічого цього не робив». Після вторгнення рашистів він трохи змінив тон, сказавши під час одного з ефірів: «Володимир Путін розпочав цю війну... Він винен у тому, що ми бачимо сьогодні в Україні». Водночас Карлсон не приховує своєї антипатії до президента Зеленського. Нещодавно він звинуватив американські ЗМІ у «корупції» за те, що вони не горять бажанням розмовляти з Путіним і охоче публікують інтерв'ю з українським президентом, які він назвав «втішними розмовами», які втягують США у війну у Східній Європі. "Це не журналістика - це державна пропаганда", - обурювався Карлсон. Головна телеведуча міжнародних новин СNN Крістіан Аманпур уже назвала ці заяви Карлсона абсурдними.

За словами Карлсона, організація його інтерв'ю з Путіним тривала багато місяців. Він також додав, що попросив і інтерв'ю із Зеленським. На Банковій цю інформацію не коментують. Водночас екс-заступник міністра оборони Ганна Маляр наголошує на наступному: «Є такі демократичні практики, які можуть призвести до знищення носіїв демократичних цінностей. Наша війна ясно показує, що авторитаризм у війні має переваги. Демократичній державі набагато важче воювати просто тому, що вона дотримується норм права, правил та звичаїв війни, а авторитарний ворог – ні. І, як свого часу писав Клаузевиц, - дикий народ завжди переможе у цивілізованого. Тому відкривати ці вікна Овертона дуже небезпечно. Не для нас. Нам втрачати вже нема чого. Для західної цивілізації. Як тільки вони почнуть дискусію, про те чому Путін так робить, де в нього там приховано щось людське, яке посміхнеться і дотепно пожартує, про те, що свобода слова має бути абсолютною, що слухати треба дві сторони – почнеться зворотний відлік їхньої впливовості в світі. Вони її непомітно передадуть Путіну. Таким чином, інтерв'ю Путіна будь-кому за межами РФ – це визнання його статусу та відкриття скриньки Пандори. Далі ланцюгова реакція. Їм можна, і ми зробимо. Єдине інтерв'ю, яке у цій ситуації безпечне, – це допит у Гаазі».

Цілком показово, що анонс інтерв'ю набрав понад 80 мільйонів переглядів – особливо після того, як його репостнув Ілон Маск. Виходячи з цього, можна уявити, якою буде аудиторія самого інтерв'ю, яке буде опубліковано в ніч на 9 лютого (в районі години ночі за київським часом). До речі, у Вашингтоні в цей час буде 18:00 – це зайва ознака того, що ціль цієї розмови є саме американська аудиторія. А в США зараз, тим часом, входить у вирішальну стадію обговорення питання про допомогу Україні. Цілком можливо путінське інтерв'ю покликане певним чином цей процес вплинути. До того ж зміст інтерв'ю може підтвердити або поставити під сумнів версію, що активно обговорюється, що візит Карлсона до Кремля – це щось більше, ніж просто інтерв'ю і є спробою навести мости між командами Трампа і Путіна.

«Таланливий праворадикальний американський журналіст Такер Карлсон не просто трохи завербований агент ФСБ і не латентний алкоголік, і тим паче не жадібна людина. Такер Карлсон не гість і не таємний посол кандидата в президенти Трампа тим більше не просто честолюбний журналіст. Скоріш за все, Кремль дивиться далеко вперед. Якщо щось трапиться з Трампом, його замінить Карлсон як висхідна політична зірка Америки. Але Трампу такий поспіх не дуже подобається. Йому доведеться вирішувати, хто небезпечніший – молодий та перспективний Карлсон, який спирається на Кремль чи неперспективний та старий Байден. Наразі Карлсон приїхав до Путіна на кастинг для участі у великій політиці на президентських виборах у США. Або як кандидат у віце-президенти у Трампа, або як таємна зброя Трампа у боротьбі з американською дівою поп-музики Тейлор Свіфт, яка допомагає у виборчій кампанії Байдену. Ймовірно, ми побачимо запеклий бій між модним пропутинським журналістом Карлсоном та яскравою естрадною співачкою Свіфт, поки «дідусі-кандидати» з'ясовуватимуть між собою, хто з них живіший», - зазначає з цього приводу відомий політолог Віктор Небоженко.

Читайте також: Зрадник допомагав окупантам мінувати Харківську область