Хто кому «слуга»: чому уряд побачило себе володарем заробітчан

Майже $ 16 млрд., або десять відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) - стільки заробили для держави поза його межами в 2019 році наші співвітчизники. Такі дані оприлюднив днями Світовий банк (СБ). Таким чином, Україна потрапила в десятку країн світу з найбільшими грошовими перекладами від так званих заробітчан. І пишатися тут абсолютно нічим - в топі даного рейтингу знаходяться лише країни, що розвиваються, з дуже високим коефіцієнтом бідності.

Як би там не було, але саме трудові мігранти, на сором нашої влади всіх мастей, є головними фінансовими донорами України. Їх щорічні мільярдні перекази на батьківщину перевищують всі разом узяті залучені в країну інвестиції. Більш того, суми, які перераховують українці із зарубіжжя куди більше за кредитні кошти, що виділяються Міжнародним валютним фондом (МВФ) після тривалих і виснажливих торгів з офіційним Києвом.

Читайте також: У Києві підприємці зібралися під Кабміном

Незабаром після того, як Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оголосила COVID-19 пандемією і в низці країн були введені жорсткі карантинні заходи, багато заробітчан повернулися додому в Україну. Історії їх повернення воістину гідні уваги голлівудських режисерів, які спеціалізуються на гостросюжетних трилерах, жахи або навіть фільмах-утопії. Всі ми пам'ятаємо кілометрові черги на українсько-польському кордоні, коли десятки тисяч заробітчан намагалися потрапити додому. Там не йшлося абсолютно ні про які санітарні запобіжні заходи - знесилені люди буквально дихали один одному в спини, стоячи без масок, рукавичок і інших антивірусних атрибутів...

Європа зараз повільно, але впевнено виходить з карантину, винаходячи свої індивідуальні посткризові рецепти, одним з незамінних інгредієнтів яких є людський ресурс.

Орієнтовна кількість трудових мігрантів, що повернулися в Україну в березні/квітні становить близько 400 тисяч осіб, констатує експерт з міграційних питань центру CEDOS Олександра Слободан. Однак в недавньому інтерв'ю прем'єр Денис Шмигаль назвав іншу цифру - 2 мільйони працівників, які нібито втратили роботу за кордоном і повернулися в Україну. Він охарактеризував цих людей як «кваліфіковану, навчену в Європі робочу силу», яку треба утримати в Україні. При цьому глава Кабміну припустив, що нові робочі місця можуть оплачуватися по 8-15 тисяч гривень, а їх у країні нібито «повнісінько». Сказати, що прем'єр лукавить - нічого не сказати, оскільки це саме «повнісінько», а конкретно +500 тисяч робочих місць, уряд планує створити протягом року в бюджетному секторі, а також в інфраструктурній сфері - будівництво/ремонт доріг та об'єктів соціальної сфери. При цьому, чіткі терміни реалізації цих заходів, які були вперше анонсовані урядом ще на початку березня, досі не були публічно озвучені.

Виникає цілком закономірне питання: а чи є у людей, які повернулися із заробітків, достатньо ресурсів, щоб утримувати себе і свої сім'ї протягом невизначеного періоду очікування? Але, припустимо, найвідчайдушніші романтики таки дочекаються практичної реалізації обіцянок Кабміну, і що в результаті? Наприклад, попрацювавши два-три місяці на полуничних плантаціях Фінляндії, українці повертаються додому і рік годують сім'ю до наступного сезону, тому оплата праці на поки ще уявних урядом новостворених робочих місцях, м'яко кажучи, не стимулює заробітчан залишатися на рідній землі. Але вітчизняні чиновники топ-рівня гнуть свою лінію, мовляв, трудові мігранти повинні залишатися в Україні. І крапка.

Після недавньої заяви прем'єра Шмигаля про те, що українців на заробітки за кордон будуть відпускати лише за певних умов і під непорушним контролем влади, соцмережі накрили хвилі критики на адресу нинішньої правлячої команди. Багато хто обурився, мовляв, українці стали кріпаками, а уряд - рабовласником. Скандал розгорівся після того, як днями українські заробітчани більше дев'яти годин чекали дозволу на чартерний виліт до Великобританії. Через виїзного конфузу прем'єру довелося зустрітися з послами країн Євросоюзу і пояснювати, що, власне, відбувається. У підсумку, люди, у яких, до речі, були офіційні трудові договори, вилетіли до Туманного Альбіону. Але осад, як то кажуть, залишився...

«У більшості нормальних країн така позиція по свободам власних громадян стоїть влади посад», - вважає політексперт Святослав Павлюк. «Шмигаль, а коли в Україні відновили кріпацтво, або «залізна завіса», просвітіть, може ми щось пропустили? З яких це пір уряд вирішує кого, коли і на яких умовах випускати з країни?», - обурився в Facebook блогер Вадим Кварцяний. Інший користувач соцмереж Олександр Северин під «заборонно-виїзним» посадою прем'єра написав: «Вибачте, це взагалі про що? Які ще переговори з країнами ЄС? Люди хочуть працювати за кордоном і люди їдуть за кордон. Тому що вони так хочуть. Тому що вільні люди у вільній країні».

Не випускати громадян за кордон або ж випускати на підставі власних умов, влада не має законних підстав, стверджують правозахисники. Адже це - порушення 33 статті Конституції, яка гарантує право на свободу пересування і право вільно залишати територію України. «Це право, в принципі, не можна обмежити ніяким рішенням Кабміну - тільки законом, тобто рішенням більшості парламенту, - цитує «Радіо Свобода» Володимира Яворського, правозахисника і члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини. - Держави можуть встановлювати обмеження в'їзду, оскільки це тягне за собою певні ризики для громадян. Однак не може бути ніяких обмежень щодо виїзду, оскільки це не становить ризиків для країни і громадян. При їх повернення держава може встановлювати процедури на в'їзді - обсервацію, самоізоляцію і так далі».

На думку правозахисників, люди повинні мати можливість самостійно вирішувати, їхати працювати за кордон - навіть в умовах пандемії або ж залишатися вдома. Єдина умова, яку може поставити державу - що потім цих людей не евакуюють за державний рахунок. Експерти вважають, що в прикладному вимірі відмову в праві на виїзд може стати підставою для безпрецедентних досі судових позовів проти держави Україна.

У свою чергу, представники української влади пояснюють обмежують виїзд працівників за кордон, турботою про їхнє здоров'я. «Уряд України керується, перш за все, з міркувань безпеки здоров'я наших громадян. В умовах поширення пандемії будь-яка подорож - це ризик захворювання, особливо коли це подорож здійснюється літаком», - заявляє міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Чому ж в такому випадку влада звела до нуля навіть елементарну перевірку сотень тисяч мігрантів, коли вони масово поверталися в Україну під час карантину, несучи потенційну загрозу зараження співгромадян - питання риторичне. Ситуація виглядає абсурдно: в'їжджайте, будь ласка, без довідок і перевірок, а ось виїжджайте білими, пухнастими і незаразними. Сюрреалізм, не інакше...

У Кабміні всіляко намагаються виправдатися, мовляв, ми людей не тримаємо, просто вимагаємо, щоб їх офіційно оформляли на роботу як мінімум на три місяці, надаючи різноманітні соціальні гарантії. Буквально днями прем'єр Шмигаль сказав, що до України ніяка країна не зверталася з приводу умов відправки чартерів з нашими робочими, тоді як глава МЗС стверджує, що зверталися, і Україна вела переговори. «За інформацією, яку я маю, до нашого уряду зверталися влади Великобританії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Фінляндії, але Кабмін прийняв рішення українців на роботу не випускати. У Фінляндії відправили тільки один борт, 200 чоловік з 1400 затребуваних», - заявив Дмитро Кулеба. Тобто, як бачимо, навіть всередині самого Кабміну немає чіткої, скоординованої тактики, не кажучи вже про стратегію.

Очевидно, що при абсолютній відсутності законодавчої бази, чітко регулює умови трудової міграції, на сьогоднішній день уряд не має ніяких прав втручатися в трудові відносини громадян України з нерезидентами. Те, що легальне працевлаштування з дотриманням соціальних гарантій виступить передумовою для переговорів з європейськими країнами, які виявлять бажання офіційно запрошувати українців навіть на сезонні роботи, мабуть, єдиний позитив у всій цій неприємній історії. Тому що, на жаль, не дивлячись на свою поширеність, трудова міграція досі сприймалася як індивідуальна стратегія і не виявлялася в епіцентрі якихось комплексних політик з боку держави - ні щодо захисту соціальних і трудових прав наших мігрантів за кордоном, ні по використанню їх кваліфікації та навичок для розвитку вітчизняної економіки. Тому, в нинішніх умовах, закиди, які адресує влади, наприклад, політолог Юрій Романенко виглядають цілком обгрунтованими: «Ви спочатку обіцяні 0,5 млн робочих місць створіть або навчитеся керувати економікою так, щоб вона не сиділа на підсосі у МВФ, а потім вже висувайте умови для заробітчан. Залишаючи вдома цих людей, які є головним інвестором країни ви повинні гарантувати рівень зарплат, як у країнах, в які вони не по своїй волі їдуть заробляти. Вони забезпечують ще 3-4 людини своїх дітей і батьків своєю роботою. А ви поки не те, що нормальною зарплатою, робочими місцями забезпечити їх не можете. Такими заборонами досягнете тільки того, що в наступний виїзд заробітчани заберуть і родичів, і дітей, щоб не ризикувати. І потік грошових переказів від них, який був більшою інвестицією, ніж нескінченне випрошування грошей від МВФ, знизиться».

За прогнозами Світового банку (СБ), обсяг грошових переказів українських заробітчан в 2020 році скоротиться мінімум на 20%. З огляду на важливість фінансових надходжень від мігрантів, очевидно, що українській владі варто проявити гнучкість в підходах, а не висувати спонтанні і часто безглузді по суті своїй обмеження з непередбачуваними наслідками.

«Нинішня влада йшла під гаслами «слуг народу», а зараз своїми слугами в прямому сенсі вони хочуть зробити нас- людей, які не по своїй волі змушені працювати закордоном не те що слугами - рабами. Створіть умови, коли я в Україні буду заробляти 2,5 тисячі євро за два тижні, як заробляю в Італії, ось тоді і поговоримо», - обурюється в розмові з Lenta.UA 30-річний Артем, який має диплом інженера київського політеху і трудящий нині в Мілані підсобним робітником. І він далеко не самотній у своїх претензіях: за різними оцінками, до карантину на вимушених заробітках перебувало до 10 мільйонів наших з вами співвітчизників. Всі вони - хіба що в різній інтерпретації - адресують владі один-єдиний меседж: якщо ви не в змозі створити прийнятні умови в країні, не заважайте гідно заробляти поза її меж, допомагаючи тим самим багатостраждальній українській економіці..

Наталія Ромашова

Читайте також: Торгувати можна закрити: чому влада грає з бізнесом в кішки-мишки