Ексцес замовника: як Путін руками депутатів Держдуми, загнав себе у пастку

У тривалій інформаційній епопеї з «великим вторгненням» РФ в Україну, схоже, настала відлига. По-перше, вчора російські війська почали повертатися з так званих навчань, що відбуваються на території Білорусі, неподалік українських кордонів. Це офіційно підтвердив представник Міністерства оборони РФ Ігор Конашенков та навіть опублікував відповідне відео. Цю новину політики Заходу супроводжували дуже доброзичливими коментарями. Так, генсек НАТО Йєнс Столтенберг, зазначивши, що відведення військ «не означає справжню деескалацію», проте все ж таки назвав його приводом для обережного оптимізму. Українська розвідка, як і спецслужби деяких західних країн, інформацію про відхід російських військових поки що не підтвердили. Про те, що війська залишаються біля кордону, заявив і Зеленський. Утім, схоже, що особливого бажання для атаки у росіян наразі немає.

По-друге, про намір не переривати, а, навпаки, продовжити переговорний процес із Заходом заявили синхронно Путін та Лавров. Глава російського зовнішньополітичного відомства недавно після переговорів з головою ОБСЄ, главою МЗС Польщі Збігневом Рау сказав про те, що відповідь на західні контрпропозиції з безпеки вже готова і буде опублікована найближчим часом. За словами головного дипломата РФ, цей документ складається із 10 сторінок і розрахований на реакцію Заходу.

Читайте також: П'яні російські солдати замерзли на навчаннях у Білорусі після «бою» з «зеленим змієм»

А Путін учора провів у Москві переговори з німецьким канцлером Шольцем, де заявив про готовність вести переговори, зокрема з офіційним Києвом про механізми врегулювання ситуації на Донбасі. Ця «пісня» прозвучала на тлі вчорашнього розгляду російською Держдумою одразу двох проектів постанов про звернення до президента РФ із закликом визнати так звані «ЛДНР» як, цитуємо, самостійних, суверенних та незалежних держав і розпочати з їх керівництвом переговори з метою створення правової основи міждержавних відносин, що забезпечує регулювання всіх аспектів співробітництва та взаємодопомоги, включаючи питання безпеки.

У першому документі, внесеному ще 19 січня групою депутатів-комуністів, пропонувалося безпосередньо звернутися з цього питання до Путіна, а автори другого, єдинороси Віктор Водолацький та Артем Туров виступали за те, щоб спочатку надіслати відповідне звернення до тамтешнього МЗС для проведення консультацій і лише потім для остаточної візи мешканця головного кабінету у Кремлі. І хоча пропутинська «Єдина Росія» має конституційну більшість (325 із 450 мандатів), за підсумками голосування переміг перший проект, який підтримав 351 депутат при 310 голосах за документ ЕР.

При цьому, судячи з повідомлень у соцмережах, що входять у путінську Адміністрацію російських журналістів, Кремль цілком влаштовували обидва варіанти постанов.

Заступник керівника фракції ЄР Євген Ревенко незадовго до голосування заявив: «Ми зобов'язані захистити народ Донбасу. Сьогодні на цій території мешкає 876 тис. громадян РФ. Звичайно, ми всі розраховуємо на вирішення ситуації дипломатичними заходами. Саме тому ми просто маємо сказати своє рішуче слово на захист цих людей. Росія своїх не кидає, і це все має чітко усвідомити!». Гучно-пафосно сказано? Без сумніву. Однак фішка в тому, що згодом пан Ревенко так і не підтримав законопроект про визнання республік. Зрозуміло, що окремо взятий голос цього окремо взятого персонажа не важить зовсім нічого, як, втім, і колективний голос Держдуми, в несуб'єктності якої не сумнівається жодна розсудлива людина.

До речі, дуже влучно з цього приводу висловився вчора екс-президент України Кучма, позицію якого оприлюднила його речниця Дарія Оліфер: «Фактична анексія окремих районів Донецької та Луганської областей України відбулася понад 7 років тому. Формальна анексія не відбулася сьогодні, і, гадаю, не відбудеться найближчим часом. Спроби «запхати» в Україну тотально контрольовані Росією ОРДЛО, як на мене, є стратегічною метою Росії. Саме цим пояснюються постійні мантри про необхідність дотримання Мінських угод та звинувачення Москвою України у тому, що ми їх не виконуємо. Тому офіційна відмова Росії від Мінських угод – а саме цим, безумовно, стало б формальне визнання незалежності квазіутворень ДНР та ЛНР – було б пострілом у власну ногу. Ми можемо звинувачувати Путіна в будь-чому, але я переконаний, що він дуже досвідчений чоловік і на таку дурість не піде». 

Коментуючи вчорашнє голосування в Держдумі Кучма підкреслив: «Я бачу в цьому лише подальше розкручування ескалації з боку Росії. Градус напруги, постійний конфлікт – це те, на чому тримається російська тактика, а можливо й стратегія щодо України. Якщо ескалація не військова (якщо вірити ЗМІ, то Росія сьогодні починає часткове відведення військ від наших кордонів), то медійна та політична, або економічна – не забуваємо про загрозу енергетичної блокади з півночі та морської з півдня. І тут, як на мене, нічого не змінюється. Всі реальні рішення в Росії приймаються в Кремлі і тільки в Кремлі, тому звертати зайву увагу на те, що робить чи за що голосує Державна Дума, я не став би. За часів мого президентства вона кілька разів приймала гучні рішення про невизнання передачі Україні Криму, статусу Севастополя тощо. Все це залишалося порожнім балаканином аж до того моменту, поки анексувати Крим не вирішив Путін. Тож не раджу звертати багато уваги на те, за що голосує Держдума. Стежимо за Кремлем».

Треба визнати, що Кучма, який, на відміну від армії і українських, і російських експертів, має більш ніж солідний досвід прямих та безпосередніх контактів із Путіним, тому каже абсолютно раціональні речі. Держдума справді може ухвалити хоч триста ухвал про визнання «ЛДНР» і навіть відправлення туди багатотисячного десанту зелених чоловічків, але без відмашки Кремля всі ці рішення — не більше, ніж пустушка.

Тому, як влучно зазначив один із російських політологів, депутати лише забезпечили Путіну нові переговорні позиції, виступивши маленькими пішаками у великій грі.

Справді, м'яч зараз на боці Путіна, який підпише документ або відправить його в брухт. Сам він, коментуючи вчора рішення Держдуми на прес-конференції після переговорів із канцлером ФРН Олафом Шольцем, зазначив, що депутати в будь-якій країні «орієнтуються на громадську думку, а в Росії переважна більшість людей співчуває мешканцям Донбасу та підтримують їх». Тому Путін пообіцяв «виходити з того, що ми маємо все зробити для вирішення проблем Донбасу, але зробити це… насамперед, виходячи з не до кінця реалізованих можливостей щодо виконання Мінських угод».

Ну, тобто, зрозуміло, що Кремль вирішив виставити Держдуму поганим поліцейським, використовуючи при цьому за найповнішою програмою це рішення тамтешніх депутатів як додатковий інструмент тиску на Україну та її західних союзників. До речі, перші плоди вже є. Німецький канцлер Шольц, який гостював учора в РФ, публічно заявив, що «визнання «ЛДНР» стало б катастрофою». Тут дуже важливо відзначити, що Шольц - наступник, знає всі тонкощі геополітичної кухні фрау Меркель, не особливо орієнтується в гучних зовнішньополітичних водах через банальний дефіцит досвіду саме в цьому напрямку. Тому його репліка про «катастрофу» виглядає по-дитячому наївною. Тим більше, що шоу в Держдумі, швидше за все, було зрежисовано якраз до його приїзду з тим, щоб інформаційні хвилі вийшли далеко за межі Москви. Розгляд питання щодо «республік» був спочатку запланований на 14 лютого, проте коли стало остаточно відомо, що канцлер ФРН прилітає до російської столиці 15-го, це питання «підігнали» саме під цю дату.

Риторика Путіна свідчить про те, що він, найімовірніше, відмовиться підтримувати це рішення Держдуми і, «заморозивши» остаточний вердикт, продовжуватиме виконувати традиційні для російської влади мантри про небажання України виконувати «Мінські угоди».

Проте, схоже, Кремль цього разу прорахувався, бо тепер тиснути на «Мінськ» буде набагато складніше. Ці угоди якщо не дезавуйовані зовсім, то дуже серйозно підірвані. Чому? Тому що і у вересні 2014 року («Мінськ-1»), і у лютому 2015-го («Мінськ-2») у документах, підписаних тодішніми керівниками Тристоронньої контактної групи Донецька та Луганська області, визнаються територією України. Визнання їх, як написано в зверненні, «як самостійні, суверенні та незалежні держави», означає відмову від ключового становища Мінських угод. Тому сам факт висування такої пропозиції – як офіційне звернення російського парламенту до президента завдає по угодах серйозного удару.

Інше питання, чи скористається цим зашкваром Адміністрації президента РФ Банкова? Момент, треба сказати, дуже зручний, тим більше, що у Путіна, схоже, ще самі до кінця не зрозуміли, яку кашу заварили, хоч уже намагаються вмикати задній хід. Так, учора путінський спікер Пєсков заявив, що «наші люди дуже болісно реагують на те, що відбувається на Донбасі, але Москва, як і раніше, залишається прихильною до Мінських угод». І ось навіть у цій маленькій деталі криється велика брехня. Судіть самі. У соцопитуванні, проведеному нещодавно російським «Левада-Центром» тривоги жителів РФ зафіксовано у такому порядку: зростання цін (58%), бідність (40%), корупція (39%), безробіття (36%), соціальне розшарування (26%) та недоступність медицини (23%). Ніякого «Донбасу» тут немає навіть близько – принаймні, в межах трьох відсотків…

Крім того, у контексті свіжих заяв, що звучать з Кремля про завзяту прихильність «Мінську», слід нагадати, що раніше підписані Росією угоди (причому, на відміну від мінських, що мають статус міжнародних договорів), що стосуються територіальної цілісності України в межах 1991-2012, виявилися у 2014 році мало що значущими. Плюс до цього, коли вчора депутати Держдуми задекларували, що «жоден із пунктів Мінських угод, які заклали основний вектор захисту прав і свобод та відновлення мирного життя громадян, інфраструктури та економік «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки», залишається не виконаним новою українською владою», варто нагадати один із найголовніших пунктів цих угод, який відмовляється виконувати якраз не Київ, а Москва. Йдеться про «виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ та роззброєння всіх незаконних груп». Цей пункт в угодах, на відміну від інших, сформульований без будь-яких попередніх умов, але Кремль нічого не робить для виконання цього кейсу. Натомість у «ДНР-ЛНР» направо-наліво лунають російські паспорти, а до провладної «Єдиної Росії» приймаються так звані голови так званих «республік».

Загалом, на даний момент у Путіна, який, зважаючи на все зі своєю «грою м'язами», дістав уже весь світ, поле для маневру не надто широке: або військовий конфлікт з Україною, проти якого виступають навіть багато прихильників його курсу, або визнання « ЛДНР» або максимальне затягування часу. Путін навряд чи піде на «велику війну» і навряд чи ініціюватиме добровільний вихід Росії з «Мінських угод», драфт яких писав власноруч. Тому найбільш реалістичним залишається третій сценарій, який обіцяє ще дуже довгий біг по колу.

Читайте також: Євросоюз ухвалив рішення позбавлятися російської «газової голки»