Андрій Вітренко — про чутки, плагіат, Комарницького і реформу ЗВО

Напередодні нових кадрових змін редакція Lenta.UA поставила йому прямі запитання: про можливу пропозицію очолити МОН, про «стійкість», плагіат, критику в медіа, студентські протести, скандали довкола Київради і про те, як реформувати освіту в умовах війни.

Пане Андрію, ви працюєте в МОН вже п’ятий рік. Як вам вдається залишатися в міністерстві попри зміну міністрів, урядів, риторику громадськості?

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Я працюю в Міністерстві освіти і науки з 15 липня 2020 року. Незалежно від того, хто був міністром, мої функції залишалися незмінними — я відповідав за вищу освіту, студентське самоврядування, освітні програми. Мене залишали, бо бачили ефективність. Коли мене називають “стійким”, я завжди думаю: це не зовсім про мене. Я не вважаю себе стійким — я вважаю себе ефективним. Для мене важливі сталість, послідовність, розвиток. Можливо, саме це — стабільність результатів і чіткість позиції — і побачили попередні міністри, Кабмін, прем’єр Денис Шмигаль, а згодом й Оксен Лісовий.

Чи пропонували вам очолити Міністерство освіти після відставки Оксена Лісового?

Станом на сьогодні — ні. Жодних розмов, співбесід чи офіційних пропозицій не було. Востаннє я проходив співбесіду у 2020 році, коли мене призначали заступником міністра. Це була розмова і з прем’єр-міністром, і з президентом, і з профільним комітетом парламенту. Після того — жодних нових пропозицій на посаду міністра я не отримував.

Проти вас подано скаргу до НАЗЯВО щодо плагіату у дисертації. Як ви прокоментуєте це?

Всі свої роботи я писав самостійно. Моя дисертація вже не раз перевірялася. Якщо нинішнє розслідування підтвердить факт плагіату — я діятиму згідно з законом. Якщо ж факт плагіату не буде доведено, я вимагатиму публічних вибачень.

Хочу звернути вашу увагу на цікавий факт: перші повідомлення про “плагіат” з’явилися саме в той день, коли Київрада мала голосувати за звільнення її секретаря Володимира Бондаренка. І саме я ініціював його відставку. Чи це випадковість? Сумніваюся. Це більше виглядало як спроба тиску й політичної розправи.

У медіа нещодавно з’явилися чутки про можливе розслідування, пов’язане з будівництвом військового кладовища та ваші зв’язки з Денисом Комарницьким. Ви це коментували?

В умовах війни інформаційний простір України перетворився на поле бою. І поки країна протистоїть реальним загрозам, дехто не гребує створенням фейків і вкидів, граючи на емоціях і підміняючи факти домислами. Хтось запускає “смачну” тему — і всі кидаються її обговорювати, не перевіряючи фактів. Це небезпечно. Це відволікає від реальних проблем.

Щодо чуток про мене, які наразі ширяться в інформаційному просторі, я вважаю це інформаційними атаками. Це — фейк. Я не маю ніякого відношення до будівництва військового кладовища. Більше того, це - частина спроби прив’язати мене до токсичних фігур у Києві.

Хочу також зазначити: у мене ніколи не було жодних зв’язків із Денисом Комарницьким — ні політичних, ні фінансових, ні особистих. Він не був частиною моєї виборчої кампанії до Київради. Ми познайомились вже після того, як я став депутатом. Усе інше — це політичні спекуляції, щоб дискредитувати мене через "асоціації".

Я трохи розбираюсь в політиці і знаю, як працюють такі інформаційні кампанії, але підігравати їм не збираюсь. Я не реагував публічно, бо не вважав це за доцільне, та щоб не підвищувати інформаційну значимість тих, хто їх продукує.

У 2022 році ви опублікували матеріал, який критикували як такий, що ставить під сумнів право студентів на протест. Ви змінили свою думку?

Щодо мітингу проти Сергія Шкарлета у 2022 році й моєї статті, я тоді не ставив під сумнів право на протест. Навпаки — я завжди підтримував студентське самоврядування. Саме тоді я відповідав у МОН за вищу освіту й готував запуск консультативної ради зі студентства. Я колись ініціював створення такої ради в Київраді — спершу студентської, а пізніше - молодіжної. Студентське самоврядування — це не формальність, а демократичний інститут, який має право на голос. Зрештою, згадайте історію: і Революція на граніті, і обидва Майдани — починались саме зі студентів.

Так, у 2022-му ситуація була іншою. Сьогодні ми живемо в умовах повномасштабної війни. І якщо допустити внутрішній розкол, цим скористається ворог. Тому я переконаний: студентське самоврядування не просто має існувати — воно має бути сильним, впливовим і почутим. І я твердо вірю: молодь має бути не об’єктом, а суб’єктом державної політики. Вона повинна впливати на процеси — і в освіті, і в державі загалом.

Ви були одним із критиків чинної реформи вищої освіти. Що саме вас турбує?

Я підтримую реформу лише тоді, коли вона працює. Кілька основних освітніх реформ були досить успішними. Наприклад, НУШ— це хороша ініціатива. Але чимало виявились неефективними. Я критично ставлюся до того, як нині реалізується реформа мережі ЗВО. Це викликає занепокоєння. Ми обговорювали її ще у 2021 році на конференції ректорів у Чернівцях. Я тоді моделював усі сценарії: як скорочення вплине на доступність освіти, які наслідки будуть для студентів, викладачів, регіонів.

Найбільшу загрозу для вищої освіти зараз становить збільшення індикативної собівартості навчання у вишах і це питання треба відтермінувати. Не можна просто скорочувати заради скорочення.

Моє завдання — зберегти систему освіти, зробити її якіснішою та доступнішою. Зокрема — для внутрішньо переміщених осіб, дітей, які виїхали за кордон. Це не про скорочення університетів заради економії — це про якість і доступ.

Ви нещодавно сказали, що “гуртом і батька легше бити”. Що це означає для вас у контексті МОН?

Це означає: ніхто не може сам реформувати всю систему. За 5 років я переконався: в освіті головне — комунікація. Ми маємо багато дорадчих органів — і вони повинні реально працювати, а не просто існувати "на папері. Це не повинно обмежуватись формальними нарадами. Потрібен також діалог — із батьками, викладачами, студентами, науковцями. Не показний, не паперовий, а реальний. Коли ми чуємо одне одного — тоді можемо рухатися вперед. Адже як я завжди кажу: гуртом і батька легше бити — гуртом і реформи легше впроваджувати. Якщо хочемо змін — мусимо говорити один з одним напряму. Без живого діалогу не буде довіри. А без довіри жодна реформа не матиме шансів.

Якою ви бачите роль міністерства під час війни? Що зараз головне?

Головне — зберегти систему освіти. Підвищити її якість. Освіта має бути доступною для всіх: для дітей внутрішньо переміщених осіб, для мешканців тимчасово окупованих територій, для українців, які були змушені виїхати за кордон. Освіта — це не лише про знання. Це — про виживання. Це - фундамент стійкості нашої держави. І якщо ми не зруйнуємо її в тилу — ми вистоїмо і на фронті.

Минулого року вас обрали президентом Спортивної студентської спілки України. Яке значення для вас має ця посада та над чим ви працюєте? 

Спортивна студентська спілка України — це не просто організація, це справжній драйвер розвитку студентського спорту в країні. Для мене це велика честь і водночас відповідальність — очолювати її. Вона об’єднує тисячі молодих спортсменів по всій країні. Наша мета — підтримати кожного студента, який хоче розвиватися у спорті, та створити для них найкращі умови. Спорт — це не лише про перемоги, а й про єдність і силу молоді. 

Ми займаємось розвитком спортивної інфраструктури в університетах, підтримуємо здоровий спосіб життя серед студентів і працюємо над тим, щоб спорт став доступним для кожного. 

Наразі готуємо особливі змагання під егідою Спортивної студентської спілки. Це - змагання з високотехнологічного спорту – дрон-рейсінг. Це буде вперше в Україні. 

Зараз у Німеччині проходить Всесвітня літня Універсіада-2025. Ми привезли 113 студентів, які змагатимуться в 11 видах спорту. У нас дуже потужна команда і ми розраховуємо на велику кількість медалей. Це величезна відповідальність і водночас гордість представляти нашу країну на такому масштабному заході. 

Проте ми не тільки готуємось до змагань, а й проводимо зустрічі з делегаціями, щоб не допустити участі російських спортсменів в Універсіаді, оскільки вони хочуть брати участь під нейтральними прапорами. Сподіваюсь, що більшість країн нас підтримають. Багатьом російським студентам Німеччина відмовила у візах. Деякі спортсмени приїхали з угорськими візами, але їх не підтвердила FISU. Також ми зустрілися с президентом FISU та обговорили це питання. 

Загалом вони підтримують нашу позицію, проте посилаються на правила Міжнародної федерації та Олімпійського комітету. Ми категорично проти участі російських спортсменів навіть під нейтральним прапором. Це питання принципу. Агресор не має права використовувати міжнародні спортивні події для своєї пропаганди чи легалізації агресії проти України. Успіх нашої молоді на міжнародній арені — це й успіх України. І я переконаний, що через спорт ми зможемо показати всьому світу нашу незламність і прагнення до перемоги.