Як в роки окупації український поліцай євреїв врятував

Село Буданів (раніше Будзанов), що на Тернопільщині, відоме тим, що тут народився засновник знаменитої акторської школи Лі Страсберг, — пише Дмитро Полюхович в «Хадашот». Серед учнів режисера — Аль Пачіно, Мерілін Монро, Дастін Хоффман, Роберт де Ніро і ін.

Лі (Ізраїль) Страсберг всесвітньо відомий, на відміну від іншого уродженця містечка, який увійшов в історію єврейської громади Буданіва. При тому, що був чистокровним українцем. На місцевому старому кладовищі стоїть невеликий надгробок — обеліск з місцевого червоного піщаника з барельєфом у вигляді хреста. Епітафія спантеличує:

Тут спочиває Степан Дерев'янко... Провідник укр. поліції в Будзанові. Помер после коротких важких мук 22.ХІІ.1941. Покійній загинув геройською смертю на стійці охорони порядку и законів...

Те, що пам'ятник начальнику поліції часів німецької окупації не знесли в радянські роки — вже говорить багато про що. Покійний явно користувався повагою земляків, оскільки місцеві не «злили» інформацію владі.

Сьогодні всі ми міцні заднім розумом, але в 1941-му німецько-радянську війну більшість українців сприймало як аналог російсько-німецької війни 1914 — 1918 рр. Навіть на сході України багато хто чекав приходу дисциплінованих, ввічливих і культурних німців, які проженуть комуністів і наведуть порядок. Та що там українці, якщо навіть серед літніх євреїв міф про цивілізованих німців 1918 року був вельми живучий.

Про Західну Україну, яка до 1918 року входила до складу Австро-Угорської імперії, годі й говорити. Після аншлюсу Австрії багато хто в Галичині розглядав громадян Третього рейху майже як «своїх». До того ж до недавніх пір німці приходили сюди як союзники. Влітку 1917-го саме солдати кайзера допомогли вибити з Галичини російські війська, які встигли прославитися грабежами, мародерством і безглуздими репресіями.

Тому влітку 1941-го українське населення не вважало гітлерівців ворогами. Чи дивно, що багато українців роботу в окупаційних органах влади розглядали як перший крок до відновлення української державності? Коли марність цих сподівань стала очевидна, деякі пішли в УПА, хтось був знищений нацистами.

Все вищесказане ні в якому разі не вибілює окупаційну поліцію. Її роль в репресіях проти мирного населення, в Голокості, та й в інших злочинах нацистів загальновідома і безперечна. Тому так важко сьогодні сприйняти події з перспективи літа 1941-го, коли німці тільки окупували Західну Україну.

Начальник поліції Степан Дерев'янко був з тих, хто хотів служити Україні і захищати інтереси обивателів Будзанова. А захищати було від кого — в окрузі промишляло чимало озброєних до зубів банд, де були як звичайні кримінальники, так і дезертири.

Як розповів місцевий старожил Євген Баран, в кінці 1941 року керівники єврейської громади містечка звернулися до Дерев'янко з проханням про захист. До них дійшли чутки, що люмпени і кримінальники з сусідніх сіл вирішили скористатися ставленням німців до євреїв і проявити ініціативу знизу (а заодно і пограбувати). Мовляв, нова влада ненавидить євреїв, отже, можна безбоязно влаштувати погром і гарненько поживитися.

Інформація підтвердилася. Невеликий підрозділ будзановської поліції на чолі зі Степаном Дерев'янко зустрів натовп погромників на мосту через Серет, у самого в'їзду в містечко. Зав'язалася перепалка, яка переросла в перестрілку. Зустрівши збройний опір, погромники тут же втекли, і погром був відвернений. У цій сутичці Дерев'янко і був смертельно поранений.

Звичайно, євреїв Буданова це не врятувало — в листопаді 1942-го їх відправили в гетто Теребовлі, звідки незабаром частину депортували в табір смерті Белжець, а інших розстріляли. Втім, про це Степан Дерев'янко вже не дізнався...

Ось таку незвичайну історію зберігає скромний пам'ятник на старовинному буданівському кладовищі.

На ілюстрації: надгробок Степана Дерев'янко в Буданові