Тимошенко та Одарченко: жіноча солідарність в український політиці

В українському законодавстві не так багато норм, які обмежують права людей за ознакою статі. Але, тим не менше, стверджувати, що в Україні немає проблеми нерівності між чоловіками і жінками не приходиться. У 21 столітті Україна залишається державою, де існують проблеми гендерної рівності як у повсякденному житті, так і в політиці. 

Про Тимошенко та Одарченко, як ефективних українських жінок-політиків, пише американський новинний ресурс «Maryland Reporter».

Гендерна просадка в політиці - культурна стигма чи соціальний конструкт? 

Згідно з результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, проведеного у березні 2020 року, 83% громадян України вважають, що найважливіше завдання жінки – дбати про дім і сім’ю. 75% респондентів переконані, що головне завдання чоловіків – заробіток грошей, а 78% - що жінки частіше за чоловіків керуються емоціями під час ухвалення рішень. 

Можливо саме тому Україна посідає 156 місце за представництвом жінок у парламенті та має один з найменших показників кількості жінок в уряді. Незважаючи на те, що жінки складають 54% українського населення, проте становлять лише 20,8% парламентаріїв (88 із 423), що дуже далеко навіть від загальносвітового показнику у 27 відсотки. На рівні місцевої влади ще драматичніше. В обласних центрах зовсім немає жінок-міських голів, їх участь у судовій владі також залишається незначною. 

Юлія Тимошенко – як політичний феномен в Україні. 

Але після революції Гідностіспостерігаються все ж таки і позитивні тенденції, наприклад у виконавчій і судовій владі. Так у 14 році вперше в історії сучасної України Національний Банк очолила Валерія Гонтарева, Міністерство фінансів Наталія Яресько, і головним прокурором України сьогодні також є жінка – Ірина Венедиктова. Однак в законодавчій владі ситуація зовсім інакша і єдина сильна політична фігура яка дозволяє хоча б згадувати про жіноче представництво в українському політикумі, - це безумовно голова партії «Батьківщина» Юлія Тімошенко. Депутат Верховної Ради 6 скликань, перша і поки єдина жінка прем'єр-міністр в історії України. У 2004 році Тимошенко була одним з головних організаторів і лідерів Помаранчевої революції, і у 2005 році стала третьою за рівнем впливу жінкою світу за рейтингом журналу Форбс.

Однак наявність Тімошенко як політичного лідера, зі своєюпозицією, реальною партією і підтримкою у соціумі, - це скоріш виняток для України. Тому дуже цікаво спостерігати, які нові жіночої фігури виникають на політичній дошці.  

Катерина Одарченко: політика активної дії в дії. 

Наприклад, рік тому про перехід до активної політичної діїу демократичній європейський традиції, заявила Катерина Одарченко – один з визнаних фахівців у сфері держуправління та GR в Україні. Разом з іншими фахівцями з різних сфер вона започаткувала партію «Національна платформа». І вже с перших кроків існування експерти констатували, що в Україні з’явилась сильна політична структура нового типу. Одарченко відмовилась від стандартного для України олігархічного принципу бюджетування, організувала широке громадянське представництво і горизонтальне фінансування. Навіть регистрація«Національної платформи» йшла під пильною увагою ЗМІ, бо Одарченко відмовилась давати звичні для України хабарі в міністерстві юстиції і публічно заявила про вимагання брудних чиновників.  

Сьогодні Одарченко вже болотується у депутати Верховної Ради України по своїй рідній Херсонщині (це Юг України на кордоні з Кримом) і компанію веде також прозоро і з максимальним залученням місцевих громад. На відміну від політичних опонентів, що використовують брудні технології підкупу чи адміністративного тиску, вона підняла хвилю громадського спротиву проти закриття шкіл і лікарень у сільських регіонах і зібрала вже більше 25 тисяч підписів місцевих жителів під зверненням до Уряду. Більш того, вона звернулась до усіх парламентських сил відмовитись від політичних бійок і разом допомогти регіону у подоланні кризи.  

На чому базується жіночій політичний союз в Україні? 

Цікаво, що однією з перших, хто відгукнувся на призив лідера позапарламентської партії Одарченко, була як раз Юлія Тимошенко, яка як голова парламентської фракції звернулась до Кабміну, та колег депутатів з пропозиціями долання кризи. Українськи журналісти тут же назвали це «політичною жіночою солідарністю», а українськи експерти, що зазвичай стверджують: «в український політиці головне наявність лідерських якостей, а не гендерних розбіжностей» замислились над формуванням нових політичних союзів за гендерною ознакою.  

Бо сама ж Тимошенко наголошує: «У світі тривалий час існували правила, які дискримінували жінок, зокрема щодо доступу до участі в політичному житті. Прийшов час дати дорогу жінкам, виправити цій історичнийперекіс та не чекати, коли це відбудеться еволюційно, - вважає Юлія Тимошенко. -  Важливо, щоб у житті ми зі своїми ідеями, зі своєю громадською боротьбою не були самотні. Важливо бути у колі людей, які розуміють, люблять, поділять погляди і які ніколи не залишать наодинці з проблемами». 

З точки зору ідеологічного підґрунтя цікаво і те, що обидві партії очолювані жінками орієнтованіна підтримку соціального захисту, і роблять ставку на економічний розвиток та демократичні принципи формування суспільства. А заявлений Одарченко людиноцентризм у формуванні держполітик, і активізація прямого народовладдя, як тактика партійної дії «Національної платформи», прямо корелюється з пасіонарністю Тімошенко. 

Катерина Одарченко – відповідь на гендерно-політичний запит. 

Отже наразі можемо констатувати, що сформований у громадянському просторі країни запит на більш широке представництво в українському політикумі жінок останнім часом отримує вагому відповідь. Адже сьогодні в Україні нарешті з’являються не тільки окремі жіночі фігури, що більш виконують роль заповнення гендерних квот у чоловічих партіях, а й політичні формування загальнонаціонального масштабу, що успішно керуються жінками-політиками.

Читайте також: Вибори на Херсонщині: Катерина Одарченко - єдиний кандидат, який успішно протистоїть тактиці підкупу виборців

Читайте також: На 184 окрузі на Херсонщині зав'язалася неабияка боротьба за право українців на освіту і медичну допомогу