Оголошені лауреати «нобелівської» архітектурної премії, заснованої нащадком киянина

Пріцкерівська премія, яка вважається найпрестижнішою в світі архітектури (для простоти розуміння неспеціалістами її давно називають «нобелівською архітектурною»), була заснована в 1979-му році родиною мільйонерів Пріцкерів, яка володіла в той час міжнародною мережею готелів Hyatt. Засновником династії Пріцкер (по-англійськи пишеться Pritzker, іноді «т» пишуть і в перекладі прізвища - Прітцкер) був адвокат Микола Пріцкер, який емігрував з Києва в Чикаго. До речі - двоюрідний брат видатного філософа-екзистенціаліста Льва Шестова, теж киянина, який з 1921-го року жив в Парижі і вже там став всесвітньо знаменитим.

Хоча Пріцкерівської премія і поступається нобелівській в грошах в десять разів, але справа тут не в них (успішні архітектори і без премій - люди багаті), а в суспільному визнанні. Присудження цієї премії - маленьке свято для архітектора, ім'я якого в цей день згадують авторитетні видання всього світу. А в своєму професійному колі ірландки 68-річна Івон Фаррел і 67-річна Шеллі Макнамара, що заснували ще в 1978-му році архітектурне бюро Grafton Architects, відомі давно.

Як можна побачити на фотографіях сайту їх архітектурного бюро , зовні спроектовані ними будівлі чимось схожі, і вони самі цього не заперечують, кажучи, що люблять передати відчуття земної гравітації. Втім, це не завжди для них головне. Так, однією з вершин творчості Фарелл і Макнамари вважається університетське містечко (UTEC) в Лімі, столиці Перу (cм. заставне фото), за яке вони отримали кілька престижних архітектурних премій. Його порівнюють зі знаменитим древнім перуанським містом Мачу-Пікчу - і нові лауреатки премії Пріцкера дійсно говорять, що люблять вписувати свої будівлі в історико-культурний контекст.

Але найбільше в професійному середовищі (за що їх, власне кажучи, і відзначили премією - якщо не брати до уваги політичну складову, оскільки «Пріцкера» за всю історію його існування вручали жінкам лічені рази) цінується їхня майстерність і вміння організувати внутрішнє середовище будівлі. У Фарелл і Макнамари це не складені разом сірникові коробки-приміщення, а складні простори з місцями для відпочинку (як в UTEC, де студент може між «парами» або після них усамітнитися) і спілкування, сходами, переходами і т.п. 

Іноді їх навіть образно порівнюють з малюнками Піранезі, хоча, звичайно, схожість тільки зовнішня. Адже у двох нових лауреаток премії Пріцкера все раціонально - ось і в UTEC, наприклад, архітектурний простір організовано таким чином, що вентиляція всієї будівлі відбувається природним шляхом. А це в умовах жаркої Ліми істотна економія на електриці.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Фото: graftonarchitects.ie