ПолітикаВлада

Леонід Макарович Андерсен: Навіщо Кравчук створює ілюзію миру на Донбасі

11:26 10 сер 2020.  647Читайте на: УКРРУС

Перший президент України і глава її представництва в Тристоронній контактній групі в Мінську мало не щодня продукує гучні заяви. Lenta.UA розбиралася, чим це може скінчитися для «зеленої» влади.

В ефірі ObozTV Леонід Кравчук заявив, що є чотири варіанти повного припинення вогню на Донбасі: шляхом переговорів, дискусій, компромісів і поступок. Останній варіант, за його словами, можливий, якщо на відповідні кроки готові піти і з іншого боку. Тією (або іншою) стороною замість «країна-агресор» і «бойовики», останнім часом, нагадаємо, представники української влади називають Росію і її маріонеток в ОРДЛО. За що і президент, і «слуги» викликають на себе потужний вогонь критики з табору націонал-патріотів.

Раніше Леонід Кравчук розповідав про компроміси з «тією стороною»: створення фонду для відновлення Донбасу і вільної економічної зони в регіоні. Також він запропонував можливу альтернативу тристоронніх переговорів по Донбасу, в разі провалу мінського формату - так званий «новий Будапештський меморандум». Спробуємо розібратися, чи можливо ці ініціативи здійснити і чи наблизять вони завершення багаторічного конфлікту.

Читайте також: Лукашенко заявив, що генпрокурори України і Росії так і не приїхали

Чому «новий Будапешт» від Кравчука - це міф

Отже, шлях переговорів і дискусій відразу виключаємо, оскільки як в Мінському, так і в Нормандському форматах вони ведуть в глухий кут через небажання Росії визнавати себе стороною конфлікту і пов'язаних з цим маніпуляцій. Третій формат, Женевський, в рамках якого Україна, США, Євросоюз і Росія засідали ще 17 квітня 2014 року, був найближчим за складом до країн-гарантів за Будапештським меморандумом 1994 року (тільки місце Великобританії зайняв ЄС, який представляла британка Кетрін Ештон), але досягнуті тоді домовленості не спрацювали. З тієї ж причини, по якій не працюють і інші формати - позиція Москви. Однак угоди в Женеві принесли Києву низку перемог на дипломатичному фронті.

Перша - сторони домовилися про діяльність Спеціальної моніторингової місії на Донбасі, яка діє і зараз. До неї виникає безліч питань, але інших неупереджених інструментів моніторингу ситуації в ОРДЛО немає.

Друга перемога - подальша після переговорів ескалація Росією військового конфлікту зняла для світової спільноти усі питання щодо безпосередньої участі РФ у війні. А трагедія пасажирського літака рейсу МН17, збитого росіянами над окупованих ними Донбасом в липні 2014 го, стала точкою неповернення - тоді проти путінської Росії були введені санкції, дія яких тепер продовжується кожні півроку. Правда, в той час Україна вже змінила формат переговорів з Женевського на Нормандський. Таким чином, за столом вже не було представників США і Євросоюзу, зате з'явилися Франція і Німеччина. Експерти досі сперечаються, чи варто було міняти формат, оскільки саме в його рамках з'явилися Мінські угоди 2015 року, через різне трактування яких Києвом і його союзниками з одного боку і Москвою з іншого ніяких зрушень у вирішенні конфлікту на Донбасі не відбувається. З іншого боку, схоже, що інакше посадити Путіна за стіл переговорів було неможливо - Женевський формат страшно налякав Кремль...

Зараз Кравчук каже про нову редакцію документа в Будапештському форматі з залученням Німеччини, Польщі та ще низки країн. За словами Леоніда Макаровича, повинні бути виписані чіткі механізми реалізації домовленостей. Тут варто згадати, що розповіді про новий Будапештський меморандум - це вже заїжджена платівка. Як тільки вибори, так одразу з'являються популісти, які знають, як все швидко налагодити, змусивши країни-гаранти виконувати свої зобов'язання. Але фокус у тому, що Вашингтон і Лондон не горять бажанням на біс гарантувати Україні територіальну цілісність, оскільки вони її не порушували.

Чи можливе повернення до Женевського формату? Кравчук про це не згадує, значить, на Банковій такий варіант не розглядають. Хоча він міг би змінити ситуацію в нашу користь. Втім, за умови зміни глави Білого дому. Але про це трохи пізніше. Тепер кілька слів про компроміси, озвучені Кравчуком. І чому вони небезпечні.

Фонд і ВЕЗ на Донбасі для корупціонерів

Леонід Макарович говорить про якийсь фонд для відновлення Донбасу. Ця тема також не нова. Гроші в такий фонд, і чималі, можуть виділити і Євросоюз, і Штати, і обов'язково туди влізе Росія. Але ці кошти можуть надійти за низки умов. Перше - пом'якшення західних санкцій проти РФ. Простіше кажучи, від України відкупляться. Але після цього всі проблеми з Донбасом стануть виключно нашими внутрішніми, ніякої антипутінської коаліції більше не буде. Друга умова: хто стане розпорядником цього фонду, якщо зрозуміліше - хто сяде на золоті корупційні потоки. Це ж просто мрія для вітчизняних чиновників! Якщо Захід не поставить свого "наглядача", все швидко розтягнуть до нитки.

Третя умова - на що саме підуть гроші з фонду. Точніше, в чиїх кишенях осядуть гроші, спрямовані на відновлення Донбасу. Адже не треба забувати, що в цьому регіоні і до війни, і під час війни, і так буде після її закінчення, все життя і весь бізнес крутяться навколо декількох фігур, які і стануть «восстановителями» Донбасу. Тобто, зароблять на цьому додаткові мільярди. Таким чином, у нас не тільки посиляться старі донбаські клани, чиєю вотчиною є Донбас, так ми ще й породимо своїх маленьких кадирових в Донецьку і Луганську. Якщо вони, звичайно, припинять війну в обмін на великі гроші.

Інший компроміс, про який говорить Кравчук - вільна економічна зона на Донбасі. На папері, до речі, вона і зараз є, в Донецьку і Маріуполі. Але в 2005 році тодішній уряд визнало ВЕЗ розсадниками корупції та припинило їх розвиток. Але до того часу завдяки мінімізації податків та інших принад вільних економічних зон, які, за задумом, повинні були залучати інвесторів, в Україні розцвіли регіональні еліти, наймогутнішими з яких стали саме «донецькі». Багато в чому саме їх заслуга в тому, що на Донбасі спалахнув збройний конфлікт. І ось тепер цим хлопцям знову пропонують ВЕЗ.

Чи прийде в вільні зони іноземний інвестор? Ні, занадто великі ризики. Зате під виглядом «транскордонного співробітництва» ми отримаємо легалізацію контрабанди, фактичне визнання Україною сепаратистських «республік», адже при торгово-фінансових відносинах відбувається документообіг, торгівля буде проходити в російських рублях, оскільки гривня на окупованих територіях не ходить тощо.

Привіт Байдену або радість Трампа

Навіщо ж Кравчук так активно виступає з ідеями, від яких тхне «зрадою»? Відповідь, мабуть, треба шукати і в Києві, і за поребриком, і за океаном. Восени українці мають обирати місцеві ради і мерів, а у «слуг» - проблеми з рейтингом. Багато в чому саме з тієї причини, що президент Володимир Зеленський не виконав одну з головних своїх обіцянок - припинити війну. Стале перемир'я зараз серйозно бойовиками не порушується, але навряд чи у Путіна в планах допомагати «слугам» з виборами. Тому обстріли наших позицій можуть початися в будь-який момент. А поки їх немає, громаддя мирних ініціатив, озвучених Кравчуком, успішно створює ілюзію успішності влади в просуванні до миру. За логікою, виборець просто повинен на це клюнути. Простіше кажучи, одне з пояснень активності Кравчука слід шукати в передвиборній ситуації в Україні.

Москву ж влаштовує і фонд відновлення Донбасу, і ВЕЗ на цій території. А найбільше те, що офіційний Київ не проти домовлятися з бойовиками і йти на поступки. Кравчук не роз'яснює, на які саме, але можна припустити - статус російської мови як офіційної, поголовна амністія, відкриті кордони з РФ для бізнесу. Але головне - Україна зараз сигналізує Заходу, що хоче залагодити ситуацію сама, здавшись в полон. Що не може не радувати Кремль.

А тепер про Захід, точніше, про США, де восени може помінятися господар Білого дому. Складається враження, що нинішній поспіх офіційного Києва у миротворчості спрямований на те, щоб Джо Байден в разі перемоги на виборах опинився в незручному становищі. Спробуємо пояснити. Дональд Трамп не приховує бажання налагодити відносини з Москвою, а українська тема блокує дане бажання. Крім того, поки Україна протистоїть Росії, вона має двопартійну підтримку у американських законодавців, що виливається у багатомільйонну військову допомогу. І ось поки в США борються Байден з Трампом, у нас змінюється підхід по Донбасу: компроміси, поступки, «та сторона» замість Росії - країни-агресора. Просто прекрасні умови для реалізації бажання Трампа помириться з Путіном. Адже Україна сама викреслює себе з світового порядку денного.

Водночас у разі перемоги Байдена - і він цього не приховує - наша країна може отримати від США додаткову політичну допомогу. При збереженні військової. Можна припустити, що мова йде про персональні санкції проти Путіна і його найближчого оточення. Такі санкції здатні набагато швидше напоумити головного кремлівського старця, ніж всі на сьогоднішній день наявні. Але це тільки припущення, цілком можуть бути й інші варіанти. Якщо ж до 1 січня, коли Байден (в разі перемоги) вступить у свої повноваження, Україна почне впроваджувати компроміси і поступки, вона частково виведе Росію з-під міжнародного преса. І в такому випадку посилення антиросійських санкцій з боку США може не отримати підтримку у союзників.

Утім, можливий ще один варіант: те, що зараз говорить Кравчук - «білий шум». Імітація бурхливої діяльності. І все закінчиться якщо не після наших виборів, то після американських. Леоніда Макаровича остаточно відправлять на пенсію, давши на доріжку орден. А на його місце поставлять або іншого «казкаря», або людину, яка буде чітко проводити той план по Донбасу, в якому не буде навіть натяку на капітуляцію. Якщо такий план у нашої влади є...

Сергій Іваненко

Читайте також: У контррозвідці США вважають нардепа Деркача «троянським конем» Росії

Крижак Дмитро

Найпопулярніше