Коломойський намагається, Ахметов пручається: як нардепи голосували за антиолігархічний законопроект Банкової

У самій назві президентського законопроекту йдеться про те, що особи, які мають значний економічний і політичний вага в суспільному житті країни, тобто, олігархи, носять загрозу національній безпеці. Тим часом у сесійній залі ВР цю загрозу побачили тільки 275 власників мандатів. Для позитивного рішення (мінімум - 226) цього цілком достатньо, але якщо оцінювати ситуацію в розрізі більшості від складу єдиного законодавчого органу - м'яко кажучи, не вражає. Тим більше що тільки провладна «Слуга народу» на сьогодні налічує 244 «багнета».

Предметно про зміст деолігархізаційного законопроекту чинного гаранта Lenta.UA вже писала, тому нагадаємо лише ключові її положення. Отже, штамп «олігарх» буде привласнювати того чи іншого персонажу Рада нацбезпеки і оборони (РНБО) на підставі будь-яких трьох з чотирьох умов: значний вплив на ЗМІ, участь у політичному житті, бенефіціарним володіння компанією-монополістом і стан понад 1 млн прожиткових мінімумів (близько $ 83 млн за поточним курсом).

Читайте також: Верховна Рада відхилила альтернативні закони про олігархів

Саме РНБО буде формувати і вести реєстр олігархів, а також забезпечувати відкритий цілодобовий доступ до нього. Включеним до реєстру особам буде заборонено здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку партій, а також бути покупцем або його бенефіціаром в процесі приватизації великих об'єктів.

Відзначимо, що слово «олігархія» має давньогрецьке коріння. Про олігархів писали ще Платон і Аристотель. За Платоном, олігархія є владою небагатьох: «Багатії накопичують все більше золота в коморах, і перш за все, вишукують, на що його витратити, а для цього перетлумачують закони, мало рахуючись з ними». В такій державі, вважали стародавні мислителі, бідними є мало не всі, крім правителів - явних і тіньових...

Так звана сертифікатна приватизація зразка 90-х в Україні, яку її ініціатори задумували як масову, за фактом перетворилася в первинне накопичення виробничих потужностей у всіх галузях вузьким колом осіб - з потрібними зв'язками. Нерідко за старими партійними лініях, а також приналежністю до регіональних кланам - Дніпропетровському, Донецькому, Харківському. Після первинного перерозподілу механізм почав відтворюватися сам, - власники великих промислових підприємств або самі приходили до влади, або делегували туди своїх представників. Щоб полегшити цей процес, з'явилося і третя ланка - свої ЗМІ, направляючі симпатії виборців до «потрібним» партіям і кандидатам, які, по-перше, захищали своїх власників від політичного тиску конкурентів, а по-друге, лобіювали на державному рівні їх корпоративні інтереси.

Екс-президент Леонід Кучма, на два терміни правління якого довелося формування більшості провідних фінансово-промислових груп, у своїй книзі «Після Майдану», що вийшла в 2007 році, категорично заперечує, що доклав руку до становлення олігархії в нашій країні. Більш того, він наводить свої аргументи на користь олігархів, і намагається довести, що серед них багато талановитих людей, які «заробили стан своїми мізками».

«Олігархія - це правління невеликої групи людей. Воно передбачає високий рівень згоди, єдності цілей. А наші «олігархи» - це великі промисловці і фінансисти. Вони нічим спільно не керують. Навпаки, вони конкурують один з одним. Вони конкурують, в тому числі і за вплив на владу, державу, а також на суспільство. Нічого схожого на спільне управління країною, на справжню олігархізацію», - констатує Леонід Данилович і додає: «Без цих людей, без фінансово-промислових груп (ФПГ) не може бути великої вітчизняної промисловості, крупного вітчизняного капіталу, який здатний укладатися в розвиток і конкурувати на світовому ринку».

Дуже і дуже символічно, що термін «деолігархізація», яким зараз оперує Зеленський, «прилетів» від екс-президента Порошенко, незважаючи на те, що його самого часто зараховують до олігархів. «Ключова позиція, з якої я виходжу - деолігархізація країни. Якщо ми намагаємося побудувати в країні порядок, то вони - олігархи - лише хаос», - заявляв пан Порошенко в 2015 році в зверненні до парламенту.

Ні для кого не секрет, що з моменту набуття незалежності, олігархи прямо або побічно були залучені в українську політику. Спочатку вони самі сиділи у Верховній Раді, а зараз в основному мають свої групи впливу, причому в різних фракціях одночасно. Існує низка непрямих доказів того, що деякі народні обранці працюють в інтересах олігархів: пишуть і голосують за вигідні для них закони, подають величезну кількість правок до тих проектів, які йдуть в розріз з інтересами олігархів і так далі.

«У парламенті таких називають «людина з господарем», - зазначив якось досить влучно скандально відомий нардеп від СН Микола Тищенко.

Один з яскравих прикладів того, як парламентарії можуть лобіювати інтереси олігарха, можна було спостерігати в квітні минулого року, коли Верховна Рада приймала так званий законопроект про банках. У народі він отримав назву «антиколомойський». Мета закону полягала в тому, щоб зробити неможливим повернення банків їх власникам після націоналізації.

Перед другим читанням нардепи подали понад 16-ти тисяч правок, чим суттєво уповільнили процес розгляду документа. Найбільше поправок було від Антона Полякова і Віктора Бондаря з групи «За майбутнє» та від «слуг» - Дмитра Чорного, Ольги Василевської-Смаглюк, Олега Дунди, Сергія Демченка, Олександра Дубінського (вже виключеного з «зеленої» фракції - ред.). І хоча самі депутати це заперечують, проте побічно все вони пов'язані з олігархом Ігорем Коломойським, який неодноразово заявляв, що націоналізація «Приватбанку» була несправедливою, і всіляко прагнув повернути собі контроль над банком.

Усього в інтересах Ігоря Коломойського в приміщенні під скляним куполом на Грушевського працює близько сімдесяти нардепів і майже сто носіїв мандата відстоюють позиції Ріната Ахметова. До такого висновку прийшли колеги з «BIHUS info», проаналізувавши активність народних обранців. Безпосередньо в «Слугу народу» в інтересах Ахметова активно працює так звана «група Павлюка», яка налічує близько сорока нардепів і яку координує чернівецький бізнесмен Ілля Павлюк.

Людмила Буймистер - представниця СН, яка вчора, на відміну від більшості своїх колег за фракційним цеху, не підтримала президентський законопроект. На її прикладі (хоча таких - маса) можна чітко простежити олігархічні метастази в українському парламенті. Пані Буймистер регулярно наполягала на встановленні RAB-тарифу на електроенергію - сферу інтересів Ахметова. До приходу у велику політику 35-річна уродженка Москви тісно співпрацювала з Сергієм Тарутою - давнім бізнес-партнером Ріната Ахметова і нардепом від «Батьківщини». До речі, у фракції Тимошенко, яка, незважаючи на свою нечисленність щільно сидить на фінансовій голці олігархів, законопроект Зеленського не підтримали. Аргументація ЮВТ: жодного ефекту прийняття документа не дасть, а лише створить приводи для самопіару Зе.

Деолігархізаціонную ініціативу президента вчора підтримали лише пов'язані з Коломойським нардепи - з СН і групи «Довіра». «Пінчуківські» і «фірташівські», розсіяні в різних групах і фракціях і, де-юре є опонентами, документ дружно «прокотили». Що стосується Євросолідарності, то, оскільки лідер цієї політсили Петро Порошенко сам ризикує потрапити в реєстр олігархів, зовсім не дивно, що ця фракція не дала жодного голосу.

Фокус в тому, що нічого з голосуванням у другому читанні за деолігархизаційний закон - незрозуміло. Більш того, спостерігається загострення відносин між Банковою і керівництвом Верховної Ради. Так, спікер Дмитро Разумков, якого зараз пов'язують з Рінатом Ахметовим,  вже публічно обіцяє внести поправки до другого читання в законопроєкт президента Володимира Зеленського про деолігархзацію України. Їх мета забрати в Ради нацбезпеки й оборони функцію вирішувати, хто олігарх, а хто – ні. Це навряд чи сподобається Зеленському. А тому вже на початку осіні варто очікувати серйозних кадрових рішень - на Разумкова явно очікують проблеми...

Читайте також: Корінні народи України отримали законний статус