Брехун, брехун, брехун. Чому Ніксон став першим президентом США, який подав у відставку

Вотергейт давно став загальним словом, яке ввійшло в політичний лексикон багатьох мов. Вже не всі пам'ятають, що це лише назва архітектурного комплексу в Вашингтоні, в який входить адміністративна будівля, де розміщувався штаб Демократичної партії США.

17 червня 1972 року — за чотири місяці до президентських виборів — тут було затримано п'ятьох осіб, що встановлювали «прослушку». У зловмисників було знайдено мікрофони, а також відмички, фомки і... контакти важливих персон Республіканської партії.

Попри те, що один із заарештованих був членом виборчого комітету президента Ніксона, а в недавньому минулому — співробітником ЦРУ, громадськість мляво відреагувала на інцидент. Глава держави заявив, що його штаб не має до цього відношення — йому повірили, і з тріумфом переобрали на другий термін.

Проблеми в Білому домі виникли в січні 1973-го — з початком суду над злочинцями, який транслювався на всю країну — 85% американців подивилися хоча б одне засідання. Паралельне розслідування вели репортери «Вашингтон пост» Боб Вудворд та Карл Бернстайн, які, користуючись відомостями від анонімних інформаторів, просунулися далі, ніж детективи.

Незабаром була сформована сенатська комісія з Вотергейту, і тут один з допитаних чиновників проговорився, що всі розмови в Овальному кабінеті записуються на магнітофон. У серпні 1973-го прокурор Арчібальд Кокс, що очолював слідство, зажадав ці записи у Білого дома — президент відмовився, більш того, дав телефоном вказівку генпрокурору звільнити слідчого.

Ніксон явно не розрахував. Генеральний прокурор Річардсон не тільки не взяв під козирок, але в знак протесту пішов у відставку. Розслідування тим часом тривало, все ближче підбираючись до президента.

6 лютого 1974 року Конгрес почав процедуру імпічменту, але Ніксон відмовлявся пред'являти слідству плівки, погоджуючись надати лише відредаговані стенограми. Справа дійшла до Верховного суду, який в липні 1974-го одноголосно ухвалив, що президент зобов'язаний негайно видати записи прокуратурі.

5 серпня був оприлюднений запис бесіди Ніксона з начальником свого апарату від 23 червня 1972 року, де обговорюється, як перешкодити розслідуванню скандалу. Це стало останньою краплею, яка переконала навіть затятих прихильників Ніксона, що єдиний вихід для президента — подати у відставку. Після того, як сенатори-республіканці дали зрозуміти, що при голосуванні за імпічмент підтримають звинувачення за всіма пунктами, в полудень 9 серпня 1974 року Ніксон направив державному секретарю офіційний лист про відставку.

Напередодні ввечері він виступив зі зверненням до нації, зокрема, заявив: «Я ніколи не здавався. Покинути Білий дім до закінчення терміну повноважень чуже моїй натурі. Але, як президент, я ставлю понад усе інтереси Америки».

Так, 37-й президент США став першим в історії країни лідером, який подав у відставку. Причому піти його змусив не власне злочин, а брехня і перешкоджання правосуддю. «Мої дорогі співвітчизники, — заявив віце-президент Форд після відставки Ніксона, — наш довгий національний кошмар закінчився. Наша конституція працює. Наша велика республіка — це правління закону, а не конкретних людей. Тут править народ».

Втім, через місяць, вже в якості президента Форд помилував Ніксона «за всі злочини, які той міг зробити» і... поплатився за це поразкою на виборах в 1976 році.

Хай там як, Вотергейт продемонстрував, що демократичні інститути діють, а вільні ЗМІ, як підкреслював Самюель Хантінгтон, «здатні завдати поразки виконавчій владі». І це хороший урок для всіх, що говорять про кризу ліберальної демократії.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: президент Ніксон оголошує про відставку, 8 квітня 1974 р.