50 років тому в понеділок закінчився рок-фестиваль у Вудстоку, реальні підсумки якого розходяться з легендою

Рівно 50 років тому, в понеділок о 9 ранку на полі молочної ферми Макса Ясгура в штаті Нью-Йорк виступом Джимі Хендрікса закінчився рок-фестиваль, який сьогодні коротко називають просто Woodstock-1969. Зазвичай, розповідаючи про цей виступ, показуючи його фотографії або фрагмент з тригодинного фільму про Вудсток, підкреслюють, що на фестивалі були присутні півмільйона людей. Але це, як іноді буває, мимовільне, хоча і невинне і ненавмисне, маніпулювання фактами.

Правда тут в тому, що на піку чотирьох днів фестивалю на поле перед сценою дійсно знаходилися 400-500 тисяч слухачів. Однак до ранку понеділка, коли виступав Джимі, їх там залишилося, за різними оцінками, від 25 до 40 тисяч. Решта роз'їхалися, щоб встигнути на роботу або навчання вранці понеділка.

Це, до речі, спростовує розхожу тезу про те, що, мовляв, «на вудстокський фестиваль з'їхалося півмільйона хіпі». Хендрікс до цього часу вже гримів як рок-гітарист number one в світі. Причому завдяки не тільки своїм дискам, а й виступу двома роками раніше на рок-фестивалі в каліфорнійському Монтереї, де він вразив публіку фантастичним фіналом фантастичної якості гри на гітарі - спалив її, розбивши об сцену.

Чи могли справжні хіпі пропустити такий атракціон заради університетських лекцій або явки вчасно на роботу - тим більше, що парою днів раніше Піт Таунсенд з The Who на вудстокській сцені в черговий раз розбив свою гітару і кинув її уламки в натовп слухачів, а між ним Хендриксом тоді йшло по цій частині негласне змагання? Звичайно ж, ні.

Виступав же Хендрікс в понеділок вранці, коли більше 90% слухачів роз'їхалися, хоча і був головним хедлайнером фестивалю, тому, що організаційна частина Вудстока-1969 була, м'яко кажучи, не на висоті. Сцену встановили і електричні кабелі протягнули таким чином, що дощі, які хлинули в ті дні, зробили все, що проводило електрику, дуже небезпечним. Струмом «било» скрізь, і тому в концертах постійно доводилося робити довгі перерви, під час яких швабрами сушили сцену, а до публіки випускали музикантів з акустичними інструментами.

Тому закінчився, з концертною точки зору, повним провалом виступ не менш знаменитої в ті роки, ніж Хендрікс, групи Creedance Clearwater Revival, яку випустили на сцену близько опівночі, коли більшість слухачів вже спали. До речі, затрималися «криденси» через те, що з тригодинним запізненням почала виступати перед ними ще одна знаменита група того часу Grateful Dead - і все через дощ, причому самі учасники Grateful Dead говорили потім, що їх під час виступу постійно било струмом і тому грали вони жахливо.

А тепер слово Джону Фогерти з Creedance Clearwater Revival: «Першою моєю думкою було: ого! - доведеться виступати за групою, якій вдалося приспати півмільйона людей! (Grateful Dead - О.В.) Що ж, я граю, я кричу, через три пісні вдивляюся в простір за юпітерами - три ряди переплетених тіл: всі сплять. Як би ми не старалися, півмільйона перебували в відключці. Це нагадувало сцену з Данте: в пеклі півмільйона тіл, які зчепилися, сплять в грязі. А потім настав момент, який залишився в моїй пам'яті на все життя. Десь за чверть милі від нас, на іншій стороні поля, хлопець черкає запальничкою, і я чую в ночі: «Не турбуйся, Джон! Ми з вами!". Залишок шоу я відіграв для цього хлопця».

Через дощ не тільки зірвався весь графік виступів музикантів на фестивалі, а й величезне поле перетворилося на один суцільний масив рідкого бруду. У згаданій вище тригодинний стрічці «Вудсток», що отримала в 1971-му році «Оскара» як найкращий документальний фільм, є кадри того, як кілька десятків людей весело змагаються в катанні з гірки бруди - як діти по снігу взимку. Однак інших кілька сотень тисяч чоловік це заняття не приваблювало.

До речі, про музикантів. Вудсток-1969 люблять представляти як найперший зоряний рок-фестиваль. Це не зовсім так. Наприклад, на вже згадуваному рок-фестивалі в Монтереї в 1967-му році виступили ті ж Джимі Хендрікс, The Who, Grateful Dead, Джанис Джоплін і Jefferson Airplan, що і в Вудстоку, причому двома роками раніше. На топових рок-фестивалях 1967-1969-го років виступали в різних поєднаннях ще до Вудстока практично всі його хедлайнери, а також ті, кого у Вудстоку не було - Led Zeppelin, The Rolling Stones і King Crimson (правда, дві останніх групи давали окремі концерти, але теж на відкритому повітрі і безкоштовні, які збирали сотні тисяч слухачів).

Фінансові підсумки фестивалю теж були невтішними - для організаторів, звичайно, а не для слухачів. Через те, що вхід на майданчик довелося зробити безкоштовним, причому після того, як вже було продано 120 тисяч квитків за ціною, еквівалентною приблизно сьогоднішнім $150, інакше б натовп з сотень тисяч людей, що зібрався за огорожею, її б просто зніс і все розгромив, організатори «вийшли в нуль» тільки через кілька років, продаючи права на випуск відповідних фільмів і дисків. (Про те, як відреагували на безкоштовний допуск слухачів ті, хто вже заплатив чималу для молоді суму за квитки, історія не розповідає).

Зазвичай серед «плюсів Вудстока-1969» називають спокійну поведінку глядачів. Однак це, скоріше, була перша реакція на те, що очікування шаленого хаосу від півмільйона людей, котрі прорвалися на поле, не виправдалися. Про те, наскільки це дивно виглядає сьогодні, говорить один факт - на фестивалі було два (за іншими підрахунками - три) смертельних нещасних випадки. Неважко собі уявити, які наслідки спричинила б така «статистика» для організаторів якого-небудь рок-фесту сьогодні. В усякому разі, не зітхання полегшення, як тоді.

Закінчимо короткими фактами про наслідки Вудстока-69 для людей, які представили йому свою землю - сім'ї Ясгуров. Це були не якійсь там «бітники», які вирішили допомогти молоді (хоча Макс Ясгур і хвалив її під час фестивалю зі сцени), а одні з найзаможніших молочних фермерів в штаті Нью-Йорк, в стаді яких було 650 дорогих племінних корів. До фестивалю вони поставилися просто як до можливості заробити (в тому дощовому році у них з бізнесом було зле, для корів не вистачало трави і сіна) і запросили за оренду своєї землі спочатку $10 тис, а потім, побачивши, які масштаби приймає фестиваль, збільшили суму до $75 тис.

Однак півмільйона людей, які потоптали поле і його околиці і залишили після себе тонни сміття, привели землю Ясгура в повну непридатність. Через рік він домігся компенсації ще в $50 тис., Однак тепер уже в суд на нього подали його сусіди, земля яких теж постраждала під час фестивальної навали. В результаті Макс Ясгур в цьому ж році відмовився надати свою ділянку для нового рок-фесту, продав його і переїхав з родиною в штат Флорида, де помер від серцевого нападу у віці 53 років.

Так що реальні підсумки Вудстока-1969 істотно розходяться з легендою про нього.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Заголовне фото: SlydePlayer