100 років тому Беніто Муссоліні проголосив себе дуче

На самому початку своєї кар'єри Муссоліні був войовничим соціалістом, шанувальником російського революціонера Михайла Бакуніна та активістом Італійської соціалістичної партії. На одній зі сходок молодий італієць познайомився з Володимиром Леніним, за свої погляди кілька разів був заарештований і якийсь час провів у в'язниці.

Після Першої світової Муссоліні розчарувався в соціалізмі, заявив, що для відродження італійської нації потрібна «жорстка та енергійна людина», а 1919-го заснував Італійський союз боротьби. На виборах рух зазнав поразки, але це не зупинило політика. Вже в 1921-му 35 соратників Муссоліні пройшли до Палати депутатів, а в листопаді того ж року виникла Національна фашистська партія.

Справжню владу дуче («лідер», «вождь») отримав через рік, після походу чорносорочечників на Рим. На тлі загрози громадянської війни король Віктор Еммануїл III зустрівся з Муссоліні і призначив його прем'єр-міністром Італії.

У 1924 році Національна фашистська партія отримала парламентську більшість, а незабаром Муссоліні зробив свою владу практично абсолютною. В окремі періоди дуче очолював сім міністерств одночасно.

З 1925 року Італія фактично перетворилася на однопартійну державу, політичних опонентів Муссоліні було кинуто до в'язниць, від двох до трьох тисяч опозиціонерів просто вбили, незалежна преса припинила існування, як і профспілки, що не підкорялися фашистам.

Того ж року було скасовано парламентські вибори. Натомість Велика фашистська рада обирала єдиний список кандидатів, а сам Муссоліні більше не нес відповідальності перед парламентом.

Відносини з нацистською Німеччиною складалися спочатку непросто, але восени 1937-го дуче прийняв запрошення фюрера і відвідав Берлін. Тут, виступаючи перед багатотисячним натовпом, італійський диктатор заявив: «Італійський фашизм знайшов нарешті друга, і він піде зі своїм другом до кінця». Режим Муссоліні був підірваний лише успіхами союзників у 1943-му, результатом чого стало усунення диктатора та вихід Італії з війни. Щоправда, 12 вересня 1943 року, полоненого дуче звільнили німецькі десантники, але це лише відстрочило неминуче.

Після остаточної поразки німецьких союзників, 28 квітня 1945 року Муссоліні та його коханка Клара Петаччі були розстріляні на околиці села Меццегра. Тіла перевезли до Мілана, де підвісили за ноги до перекриттів бензоколонки на площі Лорето.

У 1946 році тіло Муссоліні було викрадено трьома фашистами, знайдено через кілька місяців, але залишалося не похованим ще 10 років. Лише у 1956 року його поховали у сімейному склепі в рідному місті дуче — Предаппіо.

Раніше ми повідомляли, що онука Муссоліні досягла успіху на виборах до міськради Риму.

Президент Європарламенту наголосив на позитивних сторонах правління Муссоліні.