Класичний кінотеатр: п'ять фільмів Жан-Люка Годара

Як ми писали відразу після його смерті, у виданнях по кіно ситуація з французьким кінокласиком Жан-Люком Годаром мала бути такою самою як у Британії з королевою Єлизаветою II, де у всіх ЗМІ некрологи на цю тему були написані і зберігалися вже кілька років. Але на відміну від британської королеви, яка померла у віці 96 років, Годар прожив "всього" 91 рік.

Як з'ясувалося через кілька днів після його смерті, Годар пішов з життя за допомогою евтаназії, тобто тим способом, про який говорять багато, але все ж таки не наважуються (як, наприклад, Ален Делон). А Годар зважився, причому не через те, що невиліковно хворів, а тому, що, за його словами, "просто втомився".

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Втім, якщо чесно говорити, хоча Годар знімав довго і багато, саме як новатор кінематографа (чим він і цікавий) він "втомився" ще в 60-ті роки. Тому обрані нами 5 його найкращих фільмів, які варто подивитися зараз хоча б на згадку про ту дуже важливу у світовому кіно епоху, належать саме до тих років.

При строгому відборі взагалі можна було б обмежитися трьома стрічками, що вклалися в три роки, з 1960-го по 1963-го, знятими не тільки Годаром-новатором, але й Годаром-людиною, яку цікавили людські долі, а не лише формальні прийоми та політика в її лівацькій форми. Найлюдяніший з цих фільмів - "Жити своїм життям" (1962), де головну роль грала Анна Каріна, тоді дружина Годара. Там теж є формальні вишукування (фільм розбитий на 12 фрагментів-сцен), але головне в ньому все ж таки доля молодої жінки, яка змушена стати повією, а у фіналі стає випадковою жертвою в гангстерській розборці.

У принципі, можна сказати, що перший і найзнаменитіший донині фільм Годара "На останньому подиху" (1960) з Жан-Полем Бельмондо в головній ролі - "чоловічий варіант" пізнішої стрічки з Анною Каріною. Поєднує їх загибель головних героїв у фіналі та їх приналежність до маргінальних верств суспільства (персонаж Бельмондо - злодій, викрадач автомобілів тощо). Відрізняє їх інтонація. "Жити своїм життям" - фільм ліричний: очевидно, далося взнаки те, що Годар був тоді закоханий у Карину.

"Зневага" (1963) - найбільший, мабуть традиційний фільм Годара. Це - мелодрама про те, як сценарист, засмучений безгрошів'ям, поступається (фактично - продає) свою дружину, яку грає Бріжит Бардо, продюсерові фільму, для якого переробляє сценарій. Однак у результаті програє двічі, оскільки дружина, яка зрозуміла все, його кидає. Це одна з найкращих ролей Бардо.

На цьому список можна було б і закінчити, оскільки в решті фільмів, яких Годар зняв безліч (іноді по дві-три стрічки на рік) його в наступні роки хитало від модного тоді у Франції маоїзму ("Китаянка", дивитися яку можна лише з інтересу до політики того часу) до антиутопії ("Вікенд", який сьогодні ближче до фіналу дивитися взагалі нестерпно).

Іноді в них були новаторські формальні вишукування, як використання кольору в "Божевільному П'єро", а іноді не було, чесно кажучи, взагалі нічого. Що ще раз підтверджує істину – лише коли режисер глибок як особистість (Бергман, Антоніоні, Вісконті), йому є що сказати глядачеві до кінця своїх днів. Якщо він як особистість себе вичерпав, ніякі технічні відкриття йому не допоможуть.

Фото: Pinterest