Зараз на Курщині ми посилюємо позиції для майбутніх переговорів, – Валентин Манько

- Пане Валентине, я знаю, що зараз ви перебуваєте у лікарні. Що сталося?

- Що сталося? (з удаваним подивом). Нічого, все буде добре, я це переживу.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

- 30 вересня ви отримали зірку Героя України. За які дії президент Володимир Зеленський присвоїв вам таке почесне звання? Як відомо, ви воювали на різних напрямках.

- Так, я був на Курському напрямку, на Вовчанському, Харківському напрямках. Це лише останній час. До цього я командував бригадою, штурмовими підрозділами спеціального призначення. Це був Ірпінь, Макарів і Запорізька область, і Лисичанськ… А воюю я – з перервами – з 2014 року.

- Наскільки я розумію, останнім часом ви були зосереджені на Курському напрямку.

- Можу сказати, що наші перші батальйони піхоти зайшли на Курщину і пробилися в середньому на 10-20 кілометрів. Я командував штурмовими підрозділами на Курському напрямку.

- Який зараз стан справ на Курщині?

- На Курщині ми стоїмо міцно і всіма силами вдало перемолюємо окупантів.

Зараз противник змінив тактику. Раніше вони там намагалися рухатися на машинах, використовували бронегрупи. Росіяни заїжджали до нас по 3,4-10 машин і намагалися штурмувати наші позиції. І так відбувалося, щоб ви собі уявляли, по декілька разів на день. Атаки не припинялися. Ми їх знищили, а через годину знову, бачимо, їдуть.

Але так не могло тривати вічно. Таким чином, ми їх техніку вибили по максимуму. Як і на Донецькому напрямку, там вони вже давно ходять пішими.

І тепер вони остаточно перейшли на тактику закидання м'ясом. Спочатку орки йшли до нас, малими групами на бронетехніці. Зараз кількість бронегруп зменшилась, але кількість піхоти збільшилась за рахунок військовослужбовців з Північної Кореї. Але в них немає злагодженості і вони ніде не воювали. А навчали їх веденню війни “совкового” зразка, тому нам їх простіше знищувати.

- Останнім часом ЗСУ стрясають скандали, як, наприклад, у 211-ій понтонно-мостовій бригаді, де відбуваються відверті знущання над бійцями. Перед цим був вкид щодо бригади «Азов». До цього можна додати інтерв’ю з Маркусом. Це така випадковість – і у нас справді жахіття в ЗСУ, чи це спроба дискредитації ЗСУ? Якщо так, то навіщо?

- Це точно не випадковість. Головнокомандуючий тримає руку на пульсі і старається дізнаватися такі історії першим. І якщо доходить інформація, то все присікається на корню.

- Тобто це така спроба дискредитації ЗСУ?

- Так, я впевнений, що це саме спроба дискредитації. Зараз дехто грається в політику. Хтось хоче замінити, змістити головнокомандувача.

І це притому, що зараз я не бачу, хто може зайняти це місце. Командувати певними родами військ – це одна справа. Інша справа – глобально командувати всіма Збройними силами України. У нас, на жаль, немає фахівців, які могли б прийти і одразу обійняти цю посаду.

Що таке заміна головнокомандувача? Військо опиняється в незрозумілому стані.

Тим паче, що зміни відбуваються. Змінили командуючого Сухопутних військ. І справи підуть на краще, бо є молоді кадри як Михайло Драпатий. Він зараз на своєму місці і ми разом з ним можемо змінити багато чого в лавах ЗСУ.

- Іншими словами, наразі різкі кадрові зміни не на часі?

- Зараз, мені здається, відбувається найінтенсивніший момент війни. Росіянам треба до перемовини спробувати якнайбільше віджати територій, а нам потрібно якнайбільше втримати і відбити наші землі назад, або десь у них віджати на їхній території.

І в цей час змінювати все, це залишити ЗСУ дестабілізованими. І уявіть – противник це розуміє. Це буде найбільша диверсія, настане катастрофа. Тому я думаю, що такого не станеться.

- А як Ви ставитесь до запровадження корпусно-дивізійної системи в ЗСУ? Чи, можливо запровадити таку реформу в армії зараз в умовах війни?

- На сьогоднішній день я не бачу поки можливості. Уявіть собі, який це рівень злагодження. У нас є взводно-тактичні, ротно-тактичні, батальйонно-тактичні, бригадно-тактичні навчання. І пропонується вивести це на рівень дивізії.

Дивізія має бути вся як один кулак. На жаль, інтенсивність самої війни сьогодні не дасть нам провести підготовку дивізій.

- До речі, про підготовку. Наскільки я знаю, у вас є свій центр підготовки…

- Так, я готую штурмові підрозділи. І зараз ми отримали можливість щоб поліпшити підготовку. То ж, повертаючись до теми створення дивізійної системи, я мушу сказати, що інтенсивність війни нам просто не дасть це зробити. Хоча я, звісно, був би за.

- Розкажіть трошки про ваш навчальний центр.

Я його створював сам. Моя родина займається сільським господарством, і вклала в центр великі гроші. Тож ми підготували вже не один батальйон, і не одну бригаду. Загалом, у мене тренуються найкращі підрозділи.

- Зараз лунає дуже багато слів про майбутній мир, про перемовини і всередині України, і за межами. Втім абсолютно не зрозуміло, на яких умовах він має бути. Наскільки реальними є ці розмови? Як Ви вважаєте? 

- Наша задача воювати. Я майже без сну, без ротації вже 10 місяців безвилазно сиджу на фронті. Ми бачимо по інтенсивності війни, що воно поступово йде до перемовин, адже як я вже казав максимально збільшується тиск.

Але ці перемовини - це спава політиків. Ми працюємо на своєму фронті, а вони - на своєму. Ми дуже сподіваємося, що операцію на Курщині і зараз своїми діями, дуже дорогою ціною, ми допомагаємо політикам вести перемовини і ми посилюємо їх позиції в цьому процесі.

Ми своїми контрштурмовими діями, де намагається противник атакувати, вдало проводимо свої операції. На різних напрямках зупиняємо ворога. Але це війна....іноді противник проводить свої операції з успіхом. І ми на жаль не можемо на такій великій ділянці фронту вгадати всі дії противника.

- Раніше, до повномасштабної війни, ви фігурували в ЗМІ у скандалах. Писали навіть про ваші зв'язки з Геннадієм Корбаном та Ігорем Коломойським. Якась переписка там спливала. Були справи від СБУ. Чим це все закінчилося?

- Почну з того, що на початку АТО, в 2014 році, адміністрація Дніпропетровської ОДА реально допомагала нам, добровольцям. Я формував підрозділи, а Коломойський, у якого я був радником, одягала і купувала зброю. Я почав війну від Новогродівки і дійшов до Донецька. Аеропорт, Піски, Мар'їнка, Іловайськ.

А те, що про мене понаписували, то я говорю: вибачайте, ви – гади, підіть і напишіть заяви. А то ви всі розповідаєте, який я поганий, але чому не йдете в поліцію? Коли я йшов на посаду голови Держслужби у справах ветеранів, на мене вилили купу бруду, купу гівна.

Хоча я йшов туди не з пустими руками: я домовився про канадські донати на підтримку та реабілітацію ветеранів. Йшлося про понад мільярд. Але мене збивали всіма силами.

Цей негатив пішов далі, і призвів до того, що почали розходитися чутки про нібито судимості у мене. Потім, зрозуміло, це все було спростовано. Але це не заважало розписувати байки про те, що я когось-там грабував. Я кажу, пошукайте хоч когось особисто, хто постраждав від моїх дій.

Хоча коли ти командуєш, то маєш розуміти, що в підрозділах кого тільки не було: і бандити, і поліцейські, і фермера, і бізнесмени. Різні. І всяке трапляється. А що, у нас в цивільному житті немає такого? Трапляються крадії усюди.

- А що з гучною справою СБУ?

- Це цілий детектив. Спочатку в СБУ створили міф, ніби я приймав участь в якихось справах з батальйоном «Торнадо». Я їх в очі не бачив.

Але далі відбулося дивне: хай хоч хтось покаже мені справу на мене, і хоч би хтось мене викликав на допит чи до суду. Зате з’явилася купа чуток. Вийшло як в старому одеському анекдоті про доньку-проститутку.

Читайте також: Воїн 33-ї ОШБ Валентин Манько: «Два паралельні світи» війни та спокійного життя