Знаменитому режисеру фільмів жахів Даріо Ардженто виповнилося 82 роки: 5 його кращих фільмів

Бувають такі дивні збіги, що теми, на які ми пишемо порівняно рідко, раптом припадають двічі на один день. Дві години тому ми написали про смерть майстра літературного хорору Пітера Страуба, а зараз розповімо про іншого майстра і навіть гросмейстера хорору в кіно Даріо Ардженто, якому сьогодні виповнилося 82 роки.

Багато фанатів фільмів жахів цінують у цьому жанрі особливий поджанр – джало. Джалло народився в Італії і, на думку деяких поціновувачів, так у ній і залишився, оскільки за її межами знімати у цьому стилі не вміють. А не вміють тому, що, незважаючи на своє ніби «низьке» походження (так називали дешеві детективні романи в жовтих обкладинках, у тому числі й перекладні, що видавались в Італії з 1929-го року), у кіно джалло ввібрав у себе найвишуканіші візуальні традиції.

Для країни, де вже на той час знімали свої ранні шедеври Фелліні, Антоніоні та Вісконті (Даріо Ардженто  так і називали – «Вісконті насильства»), це було не так вже й дивно. І ще цікавий факт – джалло в Італії називали просто трилерами, термін цей був придуманий за кордоном, де відчули ту тонку відмінність цього поджанру від інших фільмів жахів, яку самі його творці через те, що, можна сказати, «ввібрали його з молоком матері», не стали виділяти.

Почасти можна було б назвати майстром джало Альфреда Хічкока, тому що у фільмах англо-американського генія були такі прикмети цього поджанру як серійний вбивця та особливий прийом, коли злочинця показують до самої розгадки так, що його не можна впізнати (тільки руки у рукавичках, зі спини та ін.) Десь на другому плані у Хічкока була іноді і готика (як будинок у «Психо»), хоча в сильно урізаному варіанті. Але у Хічкока, незважаючи на всіх його жертв-молоденьких дівчат, не було найважливішої складової джало – еротики (можливо тому, що в Голлівуді тоді діяла цензура у вигляді кодексу Хейса, а можливо через елементарну відсутність чоловічого темпераменту).

У джалло ж образ молодої та еротично привабливої героїни робив вибір актриси на цю роль дуже важливим. Даріо Адженто зазвичай вибирав у цій якості свою громадянську дружину Дарію Ніколоді (померла у листопаді 2020-го року), яка була у його фільмах не лише героїнею, а й сценаристкою.

Їх дочка Азія виросла під стать знаменитим батькам - почала зніматися в 9 років, а в 19 вже отримала італійського "Оскара" - премію "Давід ді Донателло". У цьому ж віці вона спробувала себе як кінорежисер, зняла короткометражку, потім документальний фільм про батька, потім ще один про видатного кінорежисера Абела Феррара, а потім дві художні стрічки, де грала головну героїню, еротоманку (у другому фільмі – повію), алкоголічку та наркоманку. Третій фільм був про маленьку дівчинку Аріа, на яку не звертають уваги її батьки (можливо – натяк на власну біографію). У її стрічках грали Мерілін Менсон, Шарлотта Генсбур (Азія якось виконала знамениту пісню, написану батьком Шарлотти Сержем Генсбуром Je t'aime... moi non plus) та інші скандальні знаменитості.

Після Азія виправилася, стала активісткою #MeToo, звинуватила Харві Вайнштейна в тому, що той її зґвалтував, потім згадала ще про два аналогічні епізоди з іншими «кіношниками», проте її саму звинуватили в розбещенні в готельному номері 17-річного юнака.

Так що якщо говорити про те, що життя чоловіка оцінюється не тільки з того, що він на його протязі зробив, а й за його дітьми, у Даріо Ардженто і тут все "не як у всіх". До речі, попереджаємо, щоб не потрапити в ситуацію творців "Дому Дракона" (читайте по це у нас тут), що трейлери фільмів Ардженто, які можна подивитися тут, сповнені сцен насильства та жаху. Але інших у цьому випадку просто немає.

Фото: Даріо Ардженто з одним із персонажів своїх фільмів Pinterest