Знаменитій французькій актрисі та співачці Шарлотті Генсбур сьогодні виповнився 51 рік

Шарлотта Генсбур народилася в сім'ї двох знаменитостей – композитора, поета та співака Сержа Генсбура і актриси та співачки Джейн Біркін. Але дівчинці не пощастило - вона була схожа не на красуню-маму, а на тата, який був далекий від загальноприйнятих стандартів навіть чоловічої привабливості і любив скандали. Серж Генсбур створював їх постійно, на рівному місці і, напевно, навмисно. Домашній хлопчик з інтелігентної родини, де тато грає вдома на піаніно Баха та Вівальді, швидко зрозумів, що стати красенем йому не судилося, а розум і талант – не найсильніші двигуни на початку кар'єри, тож завойовувати публіку доведеться епатажністю. Тим більш, що у Франції існують у цьому сенсі вікові традиції (згадаймо хоча б маркіза де Сада, який у будь-якій іншій країні вважався б психічно хворим графоманом, а у Франції став літературним класиком).

Так, наприклад, за два роки до дня народження Шарлотти вибухнув скандал через пісню Генсбура Je t'aime…moi non plus, яку він у 1969-му році записав з Джейн Біркін. (До цього - з Бріжит Бардо, але той варіант на прохання самої Бардо розтиражований не був). Пісня зайняла перші рядки в хіт-парадах багатьох країн, але в інших країнах була заборонена через відверте імітування Джейн Біркін стогонів у ліжку. Тут можна згадати кумедну деталь - хоча Біркін у молодості, коли була одружена з Генсбуром, намагалася поводитися "на людях" у його стилі (досить згадати її відоме фото з чоловіком у прозорій сукні, де вона фактично гола), Бріжит Бардо називала її "вівцею з кошиком".

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Шарлотта виявилася схожою на батька не лише зовнішністю, а й, як з'ясувалося далі (пригадаємо, наприклад, її роль у «Німфоманці» Ларса фон Трієра), любов'ю до скандалів. Цілком можливо, що, як і тато, спеціально. В принципі, за певних старань з боку режисера та оператора, вона могла виглядати чарівною - але цього, якщо не брати її підліткового періоду, вистачало максимум на кліп, як у випадку з таким же молодим, але, на відміну від не, красенем, Джонні Деппом.

До того ж. Шарлотта ще не встигла добре підрости, а Генсбур почав експлуатувати (можна навіть сказати, що буквально, адже дівчинка-підліток мало що розуміла) у своїх скандалах і її, знявши з донькою скандальний і творчо слабкий відеокліп Lemon Incest з натяком, як видно вже із назви, на інцест. Водночас це ще й був дебют Шарлотти як співачки. На ту ж тему був і фільм «Шарлотта назавжди», який розповідав про вдівця, який після смерті дружини почав відчувати потяг до дочки-підлітка. Шарлотті тоді було 15 років, вона була чарівна, але зараз навіть його трейлер (і також - відеокліп на однойменну пісню, де вона підспівує татові) тут не поставиш, настільки він віддає "набоковщиною" (мається на увазі, природно, "Лоліта" у французькому варіанті).

Більше того, зараз Генсбур за такі кліп і фільм був би підданий як мінімум "культурі скасування", а, можливо, і потрапив би під суд. Але в ті роки він був у Франції легендою, якою можна було все - недаремно над його труною виступав президент країни Франсуа Міттеран, який сказав: "Він звів пісню до рангу мистецтва". А ті, хто жив у Франції в ті роки, каже, що країна кілька днів була у жалобі.

Можна тільки гадати, чому - через характер або просто маркетинг - Шарлотта все своє життя експлуатувала цей отриманий у спадок від батька скандальний образ, але треба визнати, що вона в цьому досягла успіху. Її музична кар'єра – особлива розмова, а у кіно вона стала знаменитою насамперед завдяки, скажімо так, «неоднозначним ролям». Будучи популярною у Франції (ще б пак – дочка самого Сержа Генсбура), за її межами вона домоглася визнання у 90-ті, коли зіграла у фільмі «Цементний сад» (режисером був її дядько Ендрю Біркін) одну з двох сестер, які після смерті матері вступили в інцест зі своїми братами.

Але по-справжньому знаменитою широкою міжнародною публікою Генсбур стала вже в 21-му столітті, коли зіграла у Ларса фон Трієра спочатку в «Антихристі» (приз за кращу жіночу роль Каннського кінофестивалю), а потім у п'ятигодинній «Німфоманці», назва якої вичерпна говорить про зміст фільму. Сказати, що вона у цих фільмах виявила видатний акторський талант, буде перебільшенням.

Торік Генсбур дебютувала на Каннському кінофестивалі як режисер, показавши там свій документальний фільм «Джейн очима Шарлотти» про свої сьогоднішні стосунки з матір'ю, Джейн Біркін. Цього року мелодрама "Пасажири ночі" з Шарлоттою у головній ролі була показана на Берлінському кінофестивалі. Але залишилася, як і сама Генсбур, без нагород.

Заставне фото: Wikipedia