Жодних «мирних угод» з лютим ворогом! (Частина 3)

Непросто уявити, як «гарантами» безпеки України разом зі США можуть бути їх супротивники РФ і Китай. Чи це не нонсенс? У нас з великою повагою ставляться до вищезгаданих країн, вдячні за їх підтримку України, але все ж дещо сумнівно, що деякі з них, наприклад, Китай, Туреччина чи Ізраїль, будуть надійними гарантами нашої безпеки. Зважаючи навіть на те, що всі вони навіть сьогодні утримуються від широкого запровадження санкцій проти РФ, продовжують з нею торгувати і у такий спосіб підтримують російський мілітаризм. Водночас ми щиро вдячні Китаю та Ізраїлю хоча б за те, що вони обіцяють нам не надавати військової підтримки російському агресорові. Ми також вдячні Туреччині за БПЛА «Байрактар», за перекриття протоки Босфор для російських військових кораблів і за роль посередника в російсько-українській конфронтації. Хоча Туреччина різко засуджує війну Росії проти України і принципово виступає проти санкцій, запроваджених щодо Росії. Р. Ердоган запросив російських олігархів, які перебувають під дією санкцій, переїхати до Туреччини і вести там свій бізнес, «якщо це законно і не суперечить міжнародному праву». Про це пише Іван Підкова на Свобода.ЮА

Що стосується Ізраїлю, то для України дуже важливий його досвід виживання у ворожому оточенні протягом останніх 74 років з моменту утворення ізраїльської держави і неймовірний розвиток ізраїльських ЗС і ОПК. Та ось вважаю, що гарантом нашої безпеки він аж ніяк не може бути, бо за жодних умов і обставин не припинить взаємодіяти з В. Путіним і торгувати з Росією, особливо якщо згадати, що сотні тисяч ізраїльтян є вихідцями з РФ. Ізраїль ніколи не продавав нам озброєнь і ніколи цього на робитиме. Все, на що ми можемо сподіватися, так це на лікування в Ізраїлі наших поранених бійців, як це було і раніше, за що ми дуже вдячні.

Читайте также: Жодних «мирних угод» з лютим ворогом! (Частина 1)

5) Згідно поясненнями Олександра Чалого, Росія, як член Ради безпеки ООН, також може бути серед країн-гарантів безпеки України. При цьому Чалий наголошує, що «при реалізації статті можливої майбутньої угоди, яка дозволяє іншим країнам-гарантам застосувати та надати нам збройні сили та озброєння для захисту нашої безпеки, Росія погодилася, що права вето вона при цьому не матиме».

Коментар: Як країна-агресор може бути серед гарантів безпеки України? З огляду на те, що Росія може лише загрожувати безпеці Україні, то як вона може при цьому ще й бути гарантом її безпеки? За словами Олександра Чалого, у разі загрози для України (яка, звісно, може надходити лише від Росії), країни-гаранти можуть не радитися з РФ «про надання Україні збройних сил чи закриття неба». Якщо країни-гаранти можуть не радитися з РФ у виконанні своїх основних гіпотетичних зобов’язань щодо гарантій безпеки Україні, то тоді поцікавимося: а навіщо взагалі Росію включають до кола держав-гарантів, якщо з нею можна не радитися?

Далі О. Чалий озвучив наступне: «Ми шукаємо таку форму, щоб ми реалізували мрію — мати гарантії, які мають країни-НАТО, але ці гарантії були б отримані через домовленість по лінії НАТО-Україна-РФ… Інакше кажучи, Україна намагається знайти для себе формат вступу до НАТО без фактичного вступу».

До речі, риторика такого згаданого великого мрійника про нейтральний статус України дуже нагадує виступи проросійських політиків Є. Мураєва, Н. Шуфрича та практично всіх його колег по ОПЗЖ, які сьогодні чомусь не чути.

Вважаю, вигаданий паном О. Чалим «формат вступу до НАТО без фактичного вступу» може свідчити лише про його не надто ґрунтовні знання у сфері міжнародного права, хоча він і вивчав його 50 років тому. Питання: як взагалі можна сподіватися на всебічну підтримку НАТО, перебуваючи водночас поза НАТО? Чи усвідомлює поважний дипломат те, про що він говорить?

Стосовно його пояснення про можливий статус Росії як гаранта безпеки України, то вважаю це якимсь абсурдом, що не поміщається у рамках елементарної логіки. Хотілося б посперечатися з членами юридичної групи, яку очолює О. Чалий, якщо вони погоджуються з такими, знову м’яко кажучи, алогічними пропозиціями?

Самим фактом його присутності на переговорах у Стамбулі були дещо здивовані українські політики, які пам’ятають його проросійські погляди, бо ще не забули, як 14 лютого 2020 року О. Чалий опинився у центрі скандалу на 56-й Мюнхенській конференції з безпеки, внаслідок підписання ним разом з представником російського проурядового центру документу «12 кроків для зміцнення безпеки України», підготовленого неурядовою організацією Euro-Atlantic Security Leadership Group. Тоді в МЗС України «12 кроків» назвали приватною ініціативою, що не відповідає позиції офіційного Києва.

У 2020 року О. Чалий увійшов до складу «ініціативи 16 липня», серед членів якої можна побачити чимало одіозних осіб із оточення В. Януковича, які виступають за нейтральний статус України. Ідеологічно цю групу поєднує несприйняття політики президента П. Порошенка і розчарування політикою Президента В. Зеленського. Як сказав Юрій Луценко, «поява на переговорах «нейтральщика» Чалого часів Януковича свідчить, що українське керівництво обрало на переговорах неправильний курс». З цим важко не погодитися.

Також змушений нагадувати про вчинки О. Чалого, щоб ми знали, які діячі можуть нині брати участь у вирішенні долі України за таких страшних часів. І нагадуючи, одночасно запитувати, чому ми повинні орієнтується на його доволі сумнівні поради і пропозиції? Невже нам бракує знаних, високопрофесійних, досвідчених і патріотичних дипломатів, наприклад таких, як Володимир Огризко, Валерій Чалий, Павло Клімкін і, звісно, наш чинний міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, позиції яких щодо переговорів з РФ імпонують переважній більшості українців?

До речі, 3 квітня наш колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко про можливість проведення зустрічі В. Зеленського з В. Путіним сказав наступне: «Не буде ніяких зустрічей, якщо наша влада не піде на капітуляцію. Цю російську погань треба нищити на кожному кроці і гнати геть з нашої землі. І жодних угод з агресором. Путін, як і його недоімперія, не вічні – вони на етапі агонії. Владо, не поспішай!».

Однофамілець О. Чалого колишній посол України в США Валерій Чалий якось сказав: «Якщо хтось зараз знову закликатиме до позаблоковості, то знайте, що ця людина грає на боці росіян». Цілком погоджуємось із паном Послом, так воно і є насправді. В інтерв’ю Радіо НВ 11 березня екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін казав про те, як ставиться до переговорів з РФ, яке коротко можна переповісти так: Путін готовий розмовляти тільки про нашу капітуляцію, він хоче тотальної демілітаризації і головне — деукраїнізації. Тому якогось компромісу тут за визначенням не може бути. Путін, станом на сьогодні, не бажає зустрічатися з Зеленським. Зустріч сама по собі не принесе фантастичного результату чи прориву без того, щоб у нас була сильна позиція на переговорах. Зі слабкою позицією з Путіним говорити не можна.

Схоже, що міністр закордонних справ України Д. Кулеба також не є великим прихильником нейтрального статусу України. 17 березня в інтерв’ю НВ він заявив: «Я зараз не заводив би розмови в нейтралітет або в будь-яку іншу сферу, а говорив саме про те, яким чином Україна отримає гарантії безпеки і якими вони будуть. Нейтралітет сам собою не є вирішенням проблеми». Крім наших провідних дипломатів, досить критично до переговорного процесу між Україно і РФ ставляться і провідні українські експерти, серед них директор воєнних програм Центру Разумкова М. Сингуровський.

На його думку, відведення російських військ з території України – це умова початку переговорів, а не частина компромісу. Відмову України від навчань за участю НАТО він назвав неприпустимою, «оскільки це є частиною «демілітаризації», яку Росія нам нав’язує». На його погляд, альтернативою НАТО могло б бути створення стратегічного союзу зі США, перевага якого щодо НАТО полягала б у тому, що рішення про надання військової допомоги Україні ухвалювалося б швидко Вашингтоном, а не згідно з бюрократичними процедурами 30 країнами Альянсу, коли одна країна може заблокувати надання такої допомоги.

Від себе додам, що США у разі потреби для захисту України могли б залучати й деяких своїх європейських союзників з числа країн НАТО, передусім Велику Британію, а також Австралію, тобто оборонний союз (AUKUS) у складі цих трьох держав, створений у вересні 2021 року.

Вже в перші дні війни політики, народні депутати, журналісти, діячі культури закликали керівництво країни відмовитися від перемовин на умовах Кремля, оскільки на тлі втрат тисяч життів українців і руйнування сіл і міст спілкування з відвертим ворогом втрачає будь-який сенс. Серед них народний депутат, член парламентської фракції партії «Голос» С. Рахманін, координаторка Медійної ініціативи з прав людини О. Решетилова, режисер, колишній політв’язень О. Сенцов, українська акторка театру та кіно Ада Роговцева, журналіст Ю. Бутусов, голова Центру конституційного моделювання Г. Друзенко, мовознавиця, політична і громадська діячка І. Фаріон та інші відомі представники українського громадянського суспільства — М. Гончар, П. Лакійчук, Я. Фалько, А. Клименко, Т. Гончарук, Фархад Туранли, С. Сулим, О. Бай, М. Маймескул, В. Костенко та багато тисяч інших.

6) Договір про гарантії безпеки України повинен схвалюватися на референдумі. Громадяни України висловлять свою позицію щодо того, як саме має працювати цей договір. Після цього договір повинні ратифікувати парламенти країн-гарантів і парламент України.

Коментар: Автори проєкту угоди про гарантії безпеки України стверджують, що до нього включене положення про позаблоковий статус України і що він виноситиметься на всенародний референдум. Але автори чомусь не зважають, що референдум про статус нашої держави як члена НАТО і Євросоюзу вже в березні був підписаний кров’ю багатьох загиблих і поранених захисників України. Згідно з підсумками соціологічних досліджень, проведених компанією Info Sapiens, станом на 4 березня ц. р. 75% українців виступають проти визнання Криму російським і 79% українців – проти визнання «незалежності» окупованих територій Донецької та Луганської областей. 56% громадян виступають проти відмови від курсу України на вступ до НАТО. При цьому 67% опитаних готові особисто чинити збройний опір російській окупації України. Серед них 78% чоловіків і 59% жінок. Як керівництво держави може проводити якісь перемовини з рашистами, маючи таку підтримку населення? Сьогодні мільйони українців кричать, щоб їх почули: Жодних угод з лютим ворогом! Батьківщина або смерть! Ми не будемо рабами Путлера! Ми перемагаємо і ми переможемо!

То який ще референдум потрібен?

7) У договорі також прописуватиметься, що всі країни-гаранти повинні підтримувати вступ України до Європейського Союзу.

Коментар: Переважна більшість країн Євросоюзу вже підтримали пришвидшену процедуру вступу України до Євросоюзу, що стало великою перемогою Президента України і української дипломатії. Сьогодні Європейська Рада та Єврокомісія майже одностайно ухвалили рішення про прискорене включення України до Євросоюзу. Переважна більшість лідерів країн ЄС заявила про підтримку членства України в Євросоюзі. 11 березня в розмові з Д. Кулебою президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен запевнила, що позитивний висновок Єврокомісії стосовно заявки України на членство в ЄС підготують протягом кількох місяців. Виходячи з цього, не бачимо потреби зобов’язувати країни-гаранти, щоб вони вже добровільно зробили на прохання Президента України.

Читайте также: Голокост, Ізраїль та плани Путіна щодо українців